Ця історія сталася, коли я навчався у восьмому класі. Якось раптом мама почала йти вечорами години на дві. Три рази на тиждень. І завжди поверталася з сяючими від щастя очима. Одного разу, коли мама вкотре причепурилася і зібралася йти, я запитав у батька: – Тату, а куди мама весь час ходить?

– До коханця, вона, бігає. А де ще може ходити?

– Злісно відповів тато так, щоб мама точно почула. Мене вразили його слова, але ще більше здивувало, що мама, почувши це, проігнорувала слова чоловіка.

Коли мама вийшла за двері в гарній сукні, з зачіскою та макіяжем, я запитав у тата: – Тату, ти це серйозно? Про коханця?

– Не віриш, сам іди та перевір!

– Огризнувся він. Я так і вчинив.

Мама не встигла ще далеко піти, тому, вийшовши з дому, я наздогнав її і почав стежити. Ішов вулицями так, щоб вона не помітила мене. Дійшли ми до якогось будинку.

Мама увійшла до нього, а я не міг наважитися ще довго зайти за нею. Доки не підійшла якась жінка, яка також прямувала туди, куди і моя мама.

Вона підійшла до мене і запитала: – Чому ти тут стоїш і не заходиш? Я пішов разом із жінкою. Ми ввійшли до зали і сіли на стільці. Там я побачив, що моя мама танцює. Вона кружляла у танці зі своїм партнером. То був гурток бальних танців.

Вона була такою щасливою та впевненою на паркеті. Та й виходило в неї дуже гарно. Мама помітила мене на стільці наприкінці зали, підійшла та розповіла, що вона любила танцювати.

А тут нарешті знайшла такий гурток. Тато ж не хоче розуміти її захоплення. Більше того, він танці називає коханцем, адже дуже сильно ревнує маму до її хобі.

— Але ж ти така щаслива, коли танцюєш! То чому ж тато не радий за тебе? – здивовано спитав я.

– Ех… Якби я знала, сонце. Якби я знала… А тато просто хотів усієї маминої уваги собі, адже вона завжди в роботі, у дітях, а тут ще й на танці бігає…