Таня знайшла у гаманці чоловіка дисконтну картку дитячого магазину та подумала, що він їй зраджує. Але правда виявилася зовсім іншою.

 

– Це моє остаточне рішення, я йду! – рішуче заявив Богдан і зачинив двері. Водночас Таня неквапливо прокидалася, насолоджуючись додатковими хвилинами у ліжку, обмірковуючи плани на день.

Загалом, з дитинства Таня жила вихідними. Передчуття свят завжди наповнювало її бадьорістю. Це був той період пізньої весни, коли зазвичай прохолодний ранок різко змінюється спекотним днем.

Таня пройшла на кухню; сніданок надав їй сили. У сонному стані вона не помітила гаманець Богдана. Тільки за кілька хвилин вона недбало оглянула гаманець.

Серед купюр та карток її увагу привернула одна незвичайна, яскрава картка. На ній було й зображення немовляти та напис: «Для найщасливіших мам та дітей – знижка 10%!». У голові Тані зародилася тривога. Невже Богдан купував дитячі товари?

Для кого? Чи була інша жінка в його житті, яка подарувала йому дитину? Чим більше Таня розмірковувала, тим більше ознак невірності чоловіка вона виявляла.

Недавні запізнення, прогули, відрядження Богдана – вона довіряла йому беззастережно, але, мабуть, дарма. «Як він узагалі збирався це розкрити? Чи й зовсім не збирався?» – мучилася вона. На роботі Таня була відсторонена і засмучена, а вже ввечері звернулася за втіхою до матері.

– Мамо, у Богдана є чи скоро буде дитина від іншої жінки! – промовила Таня, відчуваючи полегшення.

– І чому ти так думаєш? – безпристрасно запитала мати. Таня розповіла про свої висновки, що ґрунтуються на знахідці в гаманці. – Стривай! Ти робиш висновок про невірність на підставі простої дисконтної картки? – спокійно та безпристрасно відповіла мати.

Таня лише кивнула.

— Люба, це можуть бути здогадки,— сказала мама,— тобі треба поговорити з Богданом. Чесно, спокійно.

– Ти як завжди маєш рацію, мабуть, я так і зроблю, – заспокоївшись, сказала Таня. Повернувшись додому, Таня повернулася в ліжко, і лежала до повернення чоловіка в сльозах і муках від своїх думок. Згодом приїхав Богдан. Побачивши стан Тані, його охопила паніка. – Що з тобою? – спитав він з тривогою.

– Я на мить заглянула у твій гаманець. Там була дисконтна карта дитячого магазину.

– О! Ми з Юрою купили у бухгалтерії візок для Марини. Всім колективом скинулися! Вони передали мені цю картку, і я подумав, що вона може нам стати в нагоді в майбутньому!

-Для кого? — спитала Таня крізь очі, що сльозилися, розуміючи свою дурість.

– Що за дурне запитання?! Для наших майбутніх дітей! Хіба ми не готові до наступного етапу?

– Ми готові, – відповіла Таня, плачучи від радості. Після дискусії Богдан приготував вечерю. Радісна Таня написала мамі смс, висловлюючи подяку за її потрібні слова, сказані в потрібний момент.

КІНЕЦЬ.