Повертаючись з роботи, Тетяна намагалася згадати, чому вона полюбила свого чоловіка. Останнім часом вона постійно хотіла сказати йому, що хоче розлучення. Він встиг їй дуже сильно набриднути. Вона мріяла про той час, коли зможе жити нарешті одна. Тоді їй не доведеться так багато працювати.

Дітей у них немає, тому їх повинні швидко розвести. Але Тетяна була не впевнена, що чинить правильно. Адже колись один одного вони дійсно любили. Мимоволі вона згадала день весілля, в той день пішов дощ, і на дорогах були величезні калюжі. Щоб вона не забруднила свої туфлі, Павло її всю дорогу до РАГСу на руках носив. — Я тебе все життя буду на руках носити, — обіцяв тоді Павло.

Тетяна переживала, що занадто поспішає розірвати стосунки. Можливо, це просто тимчасові сімейні труднощі, а потім все налагодиться. Вона вирішила відкласти розмову і не оголошувати про свої наміри сьогодні. Таня зайшла в магазин, щоб прикупити продукти на вечерю.

Останнім часом все її життя-це один суцільний побут і рутина: готування, прання, прибирання і дуже багато роботи. Вона вже не пам’ятала, коли востаннє чоловік дарував їй квіти. Піднімаючись сходами, вона згадала, що вчора ще приготувала борщ. В холодильнику є дві порції.

Вона зраділа, що сьогодні можна відкласти готування. Піднімалася вона з важкими пакетами, тому втомилася. Доводилося дуже багато працювати останнім часом. Вона взяла підробіток, адже в сім’ї грошей постійно не вистачало. Її чоловік художник, він відмовляється знайти нормальну роботу.

Мовляв, негоже йому всякими дурницями займатися заради грошей. Через це Тетяна вибилася з сил, намагаючись їх прогодувати. Прийшовши додому, вона почула чоловічі голоси з кухні. Було ясно, що чоловік знову притягнув якогось приятеля додому. Поклавши пакети з продуктами, вона вирушила на кухню. Там бородатий чоловік їв борщ, який планувала з’їсти вона. Чоловік готував щось на сковороді.

— Тань, привіт, познайомся-це Леонід, а це-моя дружина Тетяна, — махнув рукою Павло — Добрий день, — привітався чоловік з набитим ротом. Тетяна втомлено зітхнула і пішла в кімнату. Там під ліжком на неї чекала зібрана валіза. Вона давно її зібрала, але ніяк не вирішувала сказати чоловікові, що йде.

Вона чула, як на кухні чоловіки перемовляються, потім Павло проводив знайомого і зайшов до кімнати. — Уявляєш, він сидів на вулиці, але гроші не просив. Він мій колега. Просто у нього зараз фінансові труднощі. Я йому запропонував нагодувати його за малюнок.

Павло простягнув їй аркуш паперу, на ньому була промальована їх весільна фотографія. — Я йому з собою хліб з ковбасою віддав. Тут Тетяна згадала, чому вона полюбила Павла. Вона полюбила його за його доброту, адже він готовий все віддати нужденним. Тетяна посміхнулася і відштовхнула валізу подалі, непомітно від чоловіка. Вона сьогодні не знадобиться, а може вона зовсім не знадобиться.

КІНЕЦЬ.