Таня тільки-но прокинулася, як у двері подзвонили.

Вона невдоволено скривилася. Їй дуже не хотілося вставати з ліжка. Хотілося ще поніжитися під ковдрою, полежати, помріяти.

У двері подзвонили знову, потім ще раз і ще.

– Це точно не чоловік, – думала Таня, позіхаючи. – Він щойно пішов на роботу. І якщо що, він має свої ключі, Тоді хто це?

Дзвінок вже дзвенів не перестаючи.

Таня важко зітхнула, відкинула ковдру, і, одягнувши капці, помчала до дверей.

– Зараз відкрию! – невдоволено гукнула Таня у бік дверей, готуючись негайно посваритися  з нахабним гостем.

Різко відчинивши двері, вона застигла від несподіванки. За порогом стояла заплакана сусідка Надя з дев’ятого поверху. Таня з нею давно підтримувала дружні стосунки, але ще ніколи не бачила її в такому стані.

– Надя, ти чого це? – пробурмотіла вона. – Щось сталося?

– Таня, – голос у сусідки тремтів, ніби вона готувалася знову заплакати. – У тебе велика валіза є?

– Яка ще валіза? – не одразу зрозуміла Таня.

– Велика. Мені дуже потрібно. Я тобі її потім поверну.

– Навіщо тобі валіза? Ти, що їдеш?

– Так, я їду.

– У відпустку?

– Ні… Я від Сергія їду… Назавжди… – І Надя в голос заплакала.

– Чому?! Ану, йди за мною! – Таня взяла сусідку за руку та повела її на свою кухню. – Що значить, ти їдеш? Як ти можеш поїхати від свого Сергія? Адже ви любите один одного!

– Ага… – Надя не стримала сльози. – Ми любили… До сьогоднішнього ранку. Але тепер… Тепер я його нелюблю. І я від нього йду… Назавжди… Все… З мене вистачить…

– Нічого не розумію… – Таня скоріше налила у склянку води і простягла жінці. – Випий, будь ласка, і заспокойся. Твій Сергій зараз вдома?

– Ніііі… – заперечливо замотала головою Таня. Потім вона трохи заспокоїлася, і все ще тремтячим голосом додала: – Він на роботу пішов. Мені валіза потрібна. Я одну валізу вже зібрала, але в мене ще дуже багато речей залишається. Дай мені валізу, я скоріше зберу речі та поїду.

– Але чому? – Вигукнула обурено Таня. – Він що, тебе розлюбив?

– Так.

– І з чого ти це взяла?

– А з того, що він сказав, що я не розумна! – Надя навіть схлипнула від образи. – Ти, каже, думаєш, як дуже не розумна жінка. Уявляєш?

– Не уявляю, – здивовано зізналася Таня. – Чого це він так на тебе образився?

– Не знаю. Правда, ми зранку з ним трошки посварилися, бо він золоту обручку загубив.

– Він загубив обручку? Твою?

– Ні. Його обручку. Він учора десь рукавичку зняв і загубив. І я дуже переживати почала через це. Це ж погана, прикмета, Таня, коли обручки втрачають. Він мене заспокоює, каже, що він іншу купить, а я розхвилювалася. Трохи посварила його.

– Як посварила?

– Та так… Сказала, що тепер, за всіма прикметами, ми з ним обов’язково розійдемося.

– За якими ще прикметами? – Здивувалася Таня.

– За народними. Ти, чого, хіба не знаєш, що загубити обручку – це до розлучення? Ну, він почав теж переживати, казати, що це бабусині казки. Почав просити, щоб я не говорила нісенітниць. І я у відповідь йому теж щось погане сказала. І тоді він мене назвав не розумною. Вперше назвав. Але я не закрию очі на це. – Надя схлипнула, знову готуючись розплакатися. – Бачиш, Таня, прикмета справджується. Загубив він обручку, і я від нього йду. А якби він не втратив, то й сварки ніякої не було б, і жили б ми з ним далі. Тож у такі прикмети треба вірити…

Таня здивовано дивилася на сусідку.

– Надя, ти мене вибач, але ж Сергій твій правий.

– У чому правий? – Не зрозуміла Надя.

– У тому, що ти думаєш як не розумна.

– Як це? – розгубилася сусідка. – Значить, ти також на його боці? Чому це я не розумна?

– Тому що, Надю, я свою обручку двічі загублювала. Спочатку ми мені нову купили, а після другого разу ми навіть і не стали купувати. І що?

– Що – і що? – перепитала Надя.

– Як бачиш, ми з моїм чоловіком живемо вже десять років, і все в нас чудово. Хоч я і без обручки.

– Так? – Сусідка розгубилася. – А чому тоді у нас все не добре?

– А ти сама не можеш здогадатися?

– Не можу.

– А ти подумай. Ти чому зібралася йти від чоловіка?

– Бо він мені сказав…

– А чому він тобі сказав це?

– І чому?

– Та тому що ти сваритися на нього почала через якусь обручку, – роздратовано вигукнула Таня. – Невже ти цього не розумієш?

– Ах, через це? – Нарешті, дійшло до Наді. – Але ж він це обручку втратив! А це погана прикмета.

– Надя, ти припиняй повторювати свої нісенітниці, – раптом сказала Таня. –  Ти розумієш мене?

– Ні, не розумію, – знову схлипнула Надя. – Значить, валізу ти мені не даси?

– Звичайно, ні! – Не витримала і вигукнула Таня. – І взагалі, Надя, припиняй! Ану, сідай за стіл! Зараз ми з тобою каву поп’ємо, і я спробую тобі ще раз докладно роз’яснити.

Сусідка пішла від Тані лише години за дві. І, начебто, йти від чоловіка вона передумала…