– Тітка Таня, дядько Ігор! — зранку до хати вбіг припорошений снігом восьмирічний Василько. – Запрошую вас сьогодні до себе на день народження!

Хлопчик був чоловікові рідним племінником і проживав із сім’єю через три будинки.

– Що ж тобі подарувати? – заголосила тітка Таня, яка не любила запрошення з бухти-барахти.

– Шоколадне яйце! – радісно промовив хлопчик, блискаючи очима. – О сьомій годині приходьте!

Щойно хлопчик вийшов за двері, як Тетяна тут же попросила чоловіка заводити машину та їхати до міста.

Кілька годин вони ходили по магазинах, думаючи, що подарувати племіннику.

Вибір упав на великий конструктор, що світиться, за який пара віддала близько тисячі гривень.

Повернулися з міста Тетяна та Ігор ближче п’ятої години вечора. Швидко нагодували господарство та почали збиратися на день народження.

Жінка не знала, яку сукню їй вибрати, і встигла переміряти близько десятка.

Ігор зібрався швидко і сидів перед телевізором, механічно переклацуючи канали пультом.

До сьомої години Тетяна нарешті зібралася, запакувала подарунок для племінника в блискучу обгортку, і пара вирушила на день народження.

Коли вони підійшли до будинку рідного брата Ігоря, то побачили на ганку добряче «веселого» гостя.

– О, як ви пізно, – голосно сказав чолові. – А ми вже майже все випили.

— Хтось вже встиг «насвяткуватися», — прошепотіла Тетяна чоловікові. – Швидко. На годиннику лише п’ять хвилин восьмої.

Пара пройшла у веранду і, постукавши у двері, але не дочекавшись відповіді, увійшла до будинку.

На стукіт із зали визирнула господиня. У руках вона тримала брудний посуд.

Жінка здивовано дивилася на гостей, здавалося, їхній прихід її дуже спантеличив.

– Нас не чекали чи що?

– Упівголоса сказала Тетяна і стала повільно знімати пальто.

– Тіто Таня, дядько Ігор!

– Назустріч парі вискочив Василько і кинувся їм на шию.

– Це тобі, племінник! З Днем народження! – гості вручили хлопчику подарунок, який він відразу почав розпаковувати.

– Вас хто покликав? – господиня схрестила руки і сперлася спиною на одвірок.

Ігор та Тетяна переглянулись. У повітрі повисло незручне мовчання. До пари дійшло, що на них не чекали.

– Василько покликав, – зніяковіло промовила жінка. – Зранку сьогодні забігав і покликав…

– Василь? – голосно покликала мати. – Василю, а ну йди сюди! Швидко!

Хлопчик вибіг на поклик матері з схвильованим обличчям. Він зрозумів, що його зараз за щось сваритимуть.

– Ти навіщо покликав їх на день народження? Хто тобі дозволяв? Уявив себе дорослим?! Коли виростиш і житимеш окремо, тоді і клич, кого хочеш! А поки що живеш з нами, не смій тут командувати! – Жінка сердито глянула на дитину. – Іди вже звідси! Очі б мої тебе не бачили.

Ігор і Тетяна збентежено застигли в коридорі, роздумуючи, що робити далі: чи зробити вигляд, що нічого не сталося, чи мовчки зібратися і піти.

– Якщо подарунок подарували, проходьте, – невдоволено процідила господиня.

– Тільки ми вже поїли і навіть чай попили. Максим, глянь, там від торта залишилося щось чи ні? – гукнула вона чоловікові.

– Так, лишилося трохи, не доїли, – обізвався чоловік, але так і не вийшов до гостей.

– Проходьте, – пробурчав жінка.

– Зараз тарілки принесу.

Непрохані гості пройшли до зали, і їхньому погляду відкрилася неприємна картина. За столом сиділи навіть далекі родичі, яких покликали, а ось на них, як виявилося, тут не чекали.

Хазяйка недбало кинула на тарілки шматки торта і поставила перед Ігорем та Тетяною.

– Чого це ви так пізно? – поцікавилася незнайома жінка.

– Ми вже все з’їли.

– Ми їх і не кликали, – ледве промовив рідний брат Ігоря.

– Василь наш самодіяльністю вирішив зайнятися і покликав. Усі, кого ми звали, раніше прийшли.

Після цих слів Тетяна відсунула тарілку з тортом убік та вийшла з-за столу.

Таке ставлення при інших людях не лізло в жодні ворота. Жінка штовхнула чоловіка в плече, закликаючи наслідувати її приклад.

Ігор підвівся і з осудом глянув на рідного брата, що сидів навпроти.

– Що ти на мене дивишся? – вигукнув Максим. – Ми вас не кликали, ви самі прийшли, тож прийміть і розпишіться.

– Можна було б і ввічливіше поводитися, а не влаштовувати цей концерт, – з осудом промовила Тетяна.

— Знаєте, чому ви вас не кликали? – у дверях з’явилася господиня будинку.

– Ви нудні і любите з себе розумних ставити. З вами нема про що поговорити. Ділові такі. Одна – вчителька, другий – інженер, – додала вона і невдоволено скривилася, ніби говорила про щось погане.

– Так! Так! – підхопив слова дружини Максим.

– Сидять усі такі важливі, надуті, як індики.

– Ходімо, нема про що з ними розмовляти, – Ігор узяв дружину за плечі і вивів до коридору.

Пара в пригніченому стані залишила будинок. Залишок вечора Тетяна переживала з приводу інциденту, який розгорнувся у гостях.

– Це ж добре, що вони вважають нас розумними, – усміхнувся Ігор дружині.

– Мені й самому було напружено спілкуватися з ними. Їм же слово не скажи, починають сваритися.

– Ну так, – жінка похитала головою і спробувала забути про інцидент.

За півроку в Ігоря намічався ювілей. Пара зібралася покликати всіх, крім рідного брата та його дружини.

Дізнавшись про те, що їх немає в списку гостей, родичі обурилися і почали наговорювати на Ігоря та Тетяну.

– Звісно, навіщо нас кликати? Ми їм не родичі. Вчителька та інженер, усіх вважають гіршими за себе!

КІНЕЦЬ.