– Вибач що? Ти купив тринадцятирічному хлопчику ігровий ноутбук? Та ще за… За скільки, до речі?

Прекрасно розуміючи, скільки може коштувати така річ, Таня почала шукати чек у коробці. Сума, вказана на цьому клаптику паперу, переконала її обурено ахнути.

– Серйозно? Звідки в тебе стільки? Щось я не пам’ятаю, щоби тобі піднімали зарплату!

– Взяв із заначки. Ну що я за чоловік, якщо не можу виконати заповітну мрію сина? – Мляво виправдовувався Андрій. Ну, а що він ще міг сказати? Що йому поставили ультиматум?

– Ми ж відкладали на відпустку! Хотіли поїхати на море! – Жінка часто заморгала, намагаючись стримати непрохані сльози. Вона так чекала на серпень.

– Поїдемо наступного року! І взагалі, годі! Це мої гроші, і я сам вирішую, куди їх витратити, – дратувався чоловік. – Краще скажи, коли вечеряти будемо?

– В наступному році! – Голосно вигукнула Таня і пішла до спальні, зачинивши за собою двері на ключ. Хай чоловік на дивані одну нічку поспить, може хоч думати навчиться!

Павло не був її сином, і Таня з великими труднощами змогла порозумітися з ним. На момент весілля йому було десять, будь-які стосунки батька він сприймав негативно, сподіваючись, що мама до них повернеться і все буде як раніше.

Ось тільки вона навіть не думала повертатися, вдало вийшовши заміж за іноземця. Про те, щоб забрати сина із собою, і йти не могло. Бодай тому, що Андрій був проти.

Майже півроку Таня намагалася знайти до хлопчика підхід. Дарувала подарунки, допомагала з уроками, але у відповідь отримувала лише образи та зневажливі погляди. Скарги чоловікові не допомагали і поступово жінка припинила спроби. Не хоче сприймати її? Не треба. І з того часу в їхній родині запанував нейтралітет. Таня не намагається нав’язуватися Павлу, а він у відповідь не чіпляється до неї. Зрештою, у нього є батько, хай і виховує.

А ось сьогодні жінка зрозуміла, що припустилася величезної помилки, довіривши виховання Андрію. Дорогий ноутбук! І добре б хлопчик заслужив, але ні! Закінчив рік із одними трійками! За що йому такі подарунки?

Жінка глибоко вдихнула, намагаючись заспокоїтись. Вона все одно відпочине! Нехай не на морі, нехай не з родиною… Поїде сама на весь місяць. Подруга давно кликала до себе на дачу, мовляв, чисте повітря, незаймана природа, річка поряд. А її чоловіки нехай самі справляються з усіма справами. А то звикли жити на всьому готовому…

***************************

А Тетяна справді поїхала на весь місяць. Просто поставила чоловіка та пасинка перед фактом, і, не дивлячись на обурені обличчя, вийшла з дому з валізою в руках. Готувати щось жінка принципово не стала, як і наповнювати холодильник.

Через чотири тижні, Таня, відпочивша і радісна, повернулася додому. Зустріли її похмурі обличчя і, зрозуміло, безлад у хаті.

– Тааак, я навіть не сумнівалася, – посміхнулася жінка. – Я вам що, хатня робітниця? Ні? Тоді чому ви не можете просто за собою посуд помити? Чи ви всерйоз розраховували, що я розгрібатиму це все? Ні не буду.

– А навіщо ти тут взагалі потрібна? – не витримав Павло, який звик багато і добре їсти. Він думав, що приїде мачуха і швиденько смакоти наготує. Ну і прибере. Адже ж прибирання – це не чоловіча справа!

– А ти у тата свого поцікався, навіщо я йому потрібна, – за цей час Таня багато про що подумала. І більше бути мовчазною хатньою робітницею не збиралася. – Загалом так. Я зараз поїду, рідних провідаю. А коли завтра приїду – у квартирі буде чистота та порядок. Хоч самі прибирайте, хоч клінінгову службу викликайте, мені все одно. Грошей у вас багато! – єхидно закінчила жінка. Зіпсований відпочинок на морі чоловікові вона так і не пробачила.

– Що? Новий телефон? А що зі старим? – Таня щосили намагалася стримати роздратування. Та що ж чоловіки такі незрозумілі? Невже нічого з минулого уроку не винесли?

– Нічого, він просто старий, – нахабно відповів підліток, демонстративно крутячи в руках предмет розбрату.

– Ось знаєш, Павло, ця ситуація починає мене напружувати, – жінка відставила майже повну тарілку. Апетит зник геть. – Ти просиш багато чого, тобі не здається?

– Не здається. Це обов’язок батьків, забезпечити дітей усім необхідним, – Павло навіть і не думав змінювати тон. Це мачуха ще не знає, що батько обіцяв купити йому круту гітару.

– Чому мені здається, що ти дізнався про якийсь секрет батька і тепер користуєшся цим? – жартома запитала Таня, але за виразом обличчя хлопця зрозуміла, що потрапила в яблучко. – Невже він мені зраджує?

Павло мовчав, міцно стиснувши зуби. Андрій спробував перевести все жарт, але не зміг, трохи розгубившись від вдалого здогаду дружини.

– Я … Це не зовсім так, просто … Хлопчик все не так зрозумів!

– І тому ти виконував усі його забаганки на шкоду сім’ї? Не думаю. Гаразд, я все зрозуміла.

– Ти куди? Давай поговоримо…

– Нам нема про що розмовляти. Поки я намагалася зробити з нас сім’ю, в тому числі шукаючи підхід до твоєї дитини, ти гуляв. І навіть не посоромився привести свою подружку додому, чи не так? Саме тут вас і побачив Павло. І ви явно не чай пили, раз ти піддався на всі «хотілки» хлопчика!

– Я помилився… Більше такого не повториться…

– Звичайно не повториться, – відповіла Таня, але побачивши чоловіка, що підбадьорився духом, поспішила опустити його з небес на землю. – Не повториться, бо ми розлучаємося. Я вже неодноразово про це думала, якщо чесно. Твій син мене не сприймає, ти як виявилося, зраджуєш мені. А я хочу спокійно жити!

Таня швидко зібрала все найдорожче і найнеобхідніше. За рештою вона повернеться пізніше…

КІНЕЦЬ.