У вечірній метушні дня Таню нічого не тішило. А навіть навпаки – засмучувало. Домашні справи, що скупчилися за тиждень, не хотілося відкладати на завтрашню суботу, і робити їх теж великого бажання не було. Не було настрою.

Ще місяць тому вона раділа, як дитя, що розлучилася з Ігором. Набрид зі своїми вічними причіпками та підозрами. А зараз ось сидить одна в хаті у п’ятницю ввечері, і ні дзвінка, ні запрошення хоч кудись.

Подруги всі одружені. На роботі чоловіків, теж більш ніж на легкий флірт, ні на що не придатні, одружені. Є, правда, Дмитро Олександрович, комерційний директор, красень, яких мало і не одружений. Але він ні на кого й оком не веде. До нього не підступитися, та Таня й не збиралася.

Їй спочатку треба трохи скинути зайвого, поміняти стиль і гардероб, а потім вже… Вона підійшла до дзеркала, глянула на себе, зробила гримасу і пішла на кухню варити каву.

І раптом дзвінок у двері. Несподіваний такий. Хто б це міг бути? Подружка, сусідка за сіллю, а може… далі вона не встигла додумати, підійшовши до дверей і зазирнувши у вічко.

На порозі стояв чоловік, усміхався і явно чекав, коли йому відчинять двері. На запитання «хто» він відповів:

– Тетяна Микитенко тут живе? Я Володимир Остапчук, пам’ятаєте мене?

Прізвище здалося їй знайомим, тому вона прочинило двері. І побачила не те, що Дмитра Олександровича, але теж красеня.

Елегантний, темноокий чоловік стояв у неї на порозі і посміхався, як кіноактор.

– Привіт! Я Володимир, впізнала?

Вона закивала ствердно, хоч не впізнала зовсім, але хотілося б.

– Проходьте, – видихнула нарешті Тетяна і взяла з його рук букет розкішних білих троянд.

– Скільки ж ми не бачилися, – продовжував красень, вже тримаючи в руках запропоновану філіжанку кави. – Я тоді пішов зі школи після третього класу, тому що ми з батьками переїхали до Києва. З того часу тут більше не був. А ти цю школу закінчила?

“А, зрозуміло, колишній однокласник!” – Нарешті зрозуміла Таня і підтвердила, що цю школу і закінчила. Потім університет, зараз працює.

– А мама з татом як? – спитав він, мабуть, щоб просто підтримати хоч якусь розмову з застиглою Тетяною.

– Нормально. Будинок збудували. А твої? – Запитала вона у відповідь з ввічливості.

– Та теж усе гаразд, привіт передавали.

“З чого б це?” – знову майнула шалена думка. Але тут сталося непередбачене. Вона ніяково потяглася за кавником, щоб налити собі добавки, зачепила чашку і перекинула на себе залишки кави.

По улюблених блакитних джинсах розпливлася бура пляма, вона вибачилася і пішла до сусідньої кімнати переодягтися.

А Володимир продовжував щось голосно розповідати їй, чого вона не чула до ладу через зачинені двері. Так тільки через слово щось про будинок, батьків, дитинство. Навіщо це їй все? Але який же красень!

Тетяна переодяглася у спортивний костюм, який її дуже личив, підібрала волосся в хвіст і вийшла до свого непроханого гостя.

– Я дуже радий, що знайшов тебе! – Продовжував говіркий Володимир. – Ну, а як взагалі живеш? Заміжня?

При цьому він дуже зацікавлено, як їй здалося, глянув на неї, вона зніяковіла і відповіла:

– Ні, а ти, одружений? Сім’я діти?

– Я був одружений, але дружина … загалом ми розлучилися три роки тому. Дітей немає.

У Тетяни в душі ворухнулося якесь почуття чи радості, чи надії. Ну, а чому б і ні? Колишній однокласник, зовсім вільний, розшукав її через стільки років! Адже недарма?

Тільки ось балакучий вже дуже, і як у відповідь на свої думки вона почула вже кінець його монологу:

– … А Коли закінчив університет, одразу робота підвернулася цікава: закордонні відрядження, поїздки, зустрічі. Так закрутило, що мені не до сім’ї стало. Так і лишився один.

– І що ти тепер маєш намір робити? – Запитала Тетяна, а Володимир подивився на неї уважно і відповів:

– Та нічого поки що. Кар’єра на першому місці. Ну а одружуватися я одружуся, звичайно. Без цього нас неохоче випускають за кордон, сама розумієш.

– І що, хтось є вже на прикметі, – з усією сміливістю поцікавилася Тетяна, гарним жестом заправивши за вухо пасмо волосся.

Він глянув спідлоба, піднісши чашку до рота, причому так уважно, що Таня, зніяковівши, опустила очі. І потім відповів:

– Немає поки немає. А хочеш начистоту? Якби я зустрів таку жінку, як ти, то одружився б, не роздумуючи.

Він усміхнувся своєю чарівною усмішкою і додав: – Я ж був закоханий у тебе, Таня, тоді хлопчиськом. А перше кохання ніколи не забувається.

У Тетяни перехопило подих від цих слів. Чому вона не пам’ятала його зовсім? Невиразно спливали якісь дитячі образи, але нічого конкретного.

– Пам’ятаєш, як ми грали у нас у дворі у хованки? І я постійно намагався знайти тебе. Мені тоді здавалося, що я хоробрий лицар, який рятує свою сестричку-принцесу.

І тут тільки до неї дійшло! Володя Остапчук! Ну звичайно ж, її троюрідний брат по батьковій лінії! Ось до чого всі ці розмови про батьків, сім’ю.

Відколи сім’я Остапчуків виїхала з їхнього міста років двадцять тому, вони більше ніколи не бачилися, і Тетяна нічого не чула ні про Володю, ні про його батьків. Далека рідня.

Їй стало трохи соромно за весь цей епізод, і за те, що вона не впізнала свого троюрідного брата, і вже нафантазувала собі казна-що!

Але тепер вона стала більш балакучою, одразу знайшлося, що згадати. Вони проговорили аж до пізнього вечора, потім він викликав таксі і поїхав до готелю. А ось вихідні запропонував провести разом.

Вони тинялися містом, зайшли до їхньої школи, знайшли у свій клас. Увечері він запропонував сходити до ресторану, запросивши туди ще одного їхнього однокласника Михайла, з яким продовжував спілкування всі ці роки.

Михайла Таня добре пам’ятала, але коли він з’явився на зустріч, насилу впізнала. Чоловік змужнів, перетворившись з боязкого юнака в окулярах на досить солідного та представницького чоловіка.

– Привіт, Таня! – сказав Михайло. – Треба ж, в одному місті живемо, а після школи жодного разу не зустрічалися!

Однокласники провели чудовий вечір зустрічі, наступного дня зібрали ще кілька людей прямо у Тетяни вдома, і з того часу її життя трохи ожило, наповнилося старими друзями дитинства та юності.

А Михайло взагалі оточив її такою увагою, що вона всерйоз задумалася: а що, цілком собі цікавий чоловік. Усі лампочки в будинку поміняв, всі дверцята на кухні відремонтував. Та й пропозицію зробив. Потрібно подумати над ним серйозно. Володимир же радив не проґавити доброго чоловіка. Такий дбайливий троюрідний брат!

На весіллі Тетяни та Михайла він був свідком, а батьки, двоюрідні брати та сестри, знову зустрілися на цьому святкуванні, і вже підтримували постійне спілкування, щоб більше не розгубитися.