Тетяна познайомилася з Олею на невеликій вечірці в однієї спільної знайомої. Висока, красива дівчина років 25-ти підійшла до неї і, з такою щирою посмішкою представилася:

-Я Ольга, але для своїх – Оля.

-Тетяна, але для своїх просто Таня.

Через п’ять хвилин вони були вже подругами і щосили спілкувалися і реготали, з’ясувавши, що до приїзду до Києва жили в одному місті, і навіть в одному мікрорайоні. Одним словом, землячки.

-Ось не дарма я в тобі одразу відчула споріднену душу, – сказала Оля.

А потім вона розповіла, що до столиці приїхала підзаробити грошей, щоб із чоловіком поїхати на постійне місце проживання кудись до моря. Чоловік чекає її вдома.

-А чому чоловік не поїхав на заробітки, а поїхала ти? – запитала Таня.

-Ой, він не з тих, хто вміє заробляти! Більше проїсть і прогульбанить. Нехай удома сидить, – відповіла Оля.

Вони обмінялися номерами телефонів і зрідка зустрічалися десь у кафе.

Родичам, які по доброті душевній дали притулок Олі, набридли її пізні повернення, часто веселою, і вони попросили її з’їхати.

Оля безцеремонно напросилася до Тетяни в її орендовану квартиру. Вдвох веселіше, і разом платити легше, економія ж!

Правда, за квартиру Оля свій внесок вносила не завжди.

-Розумієш, все поклала на ощадний рахунок. Забула. Чесне слово наступного місяця внесу.

Таня розуміла, що Оля каже неправду, але прощала її. З нею справді було веселіше.

Таня з самого початку здогадувалася, що Оля далеко не зразок акуратності. Вона відносилася до тих жінок, які доглядають за собою, але не порядком у домі. Вона свято вірила, що застеляти ліжко погано. Якщо не застилати – ккраще провітрюється. Відтепер диван у кімнаті Тетяни постійно стояв у розкладеному вигляді і неприбраним.

Оля не приховувала, що в неї завжди були і є закохані в неї чоловіки, окрім чоловіка, звісно. Їх було багато.

Оля жила за принципом:

-Не закохуйся, а користуйся! Будь перша, поки тебе не обійшли.

Чоловік Максим, або ласкаво Максимчик, вони живуть разом 4 роки, обожнює її. Вона розуміє це, цінує його добрий характер, але продовжує жити так, як їй зручно.

-А що мені лишається? Він не може забезпечити всі мої запити! Раніше добре заробляв. А тепер і з грошима напружено, і по чоловічій лінії таке собі. Я, звичайно, люблю його, але від шанувальників не відмовлюся, особливо багатих. Смішно відмовляти собі у маленьких радощах, – відверто розповідала Оля.

Якось вона запитала у Тетяни:

-А ти чому одна? Любила когось по-справжньому?

-Звичайно кохала, і дуже. Він спершу любив, а потім розлюбив. Я прощала йому багато, але коли він почав наліво ходити, пробачити не змогла. З того часу, ось уже п’ять років, я одна.

-Знайди іншого, чого одній в чотирьох стінах сидіти, – порадила Оля.

-Гарні не трапляються, а ніякого не хочу, – відповіла Таня подрузі.

Оля не розуміла, як можна так жити? Вона жила яскравим і насиченим життям. Якось вона повідомила, що її давній друг з Італії, вона з ним була знайома ще до заміжжя, запросив злітати з ним на п’ять днів до Туреччини.

-І ти погодилась? – запитала Таня.

-Звісно! Я вже на роботі відпустку на тиждень випросила. Все чудово складається! Я розкручу його на туфельки, ну ще дещо на якийсь одяг! Максиму сказала, що їду на тиждень у відрядження і там немає зв’язку, щоб не дзвонив.

Тиждень пролетів швидко. Оля прилетіла вночі. Крізь сон Таня чула, як вона прийшла, рипнув диван під її струнким тілом. Оля ще спала, коли Таня пішла працювати.

Ближче до обіду, вже виспана і відпочила, Оля зателефонувала Тані,

-З’їздила чудово! Тобі привезла подарунок помаду від Шанель. О, як чудово мати друга італійця! Туфельки купила і сукню, просто чудо!

Із чоловіком вийшло не дуже. Він зателефонував на роботу, а я там не попередила нікого. Сказали йому, що я взяла тиждень за свій рахунок і полетіла до Туреччини. Він давай мені дзвонити. Відповідаю – куди подітися? Та й сварка…

Прощення просити я не люблю, не вмію благати. Я в таких випадках одразу сварюсь. Посварилася з ним і поклала слухавку. Потім сама зателефонувала, сказала, що винна, перепрошую. Ну що вже зроблено, те зроблено. Пробач, говорю, якщо зможеш. Не зможеш, що тепер я пороблю? Розлучатимемося.

Увечері Оля повідомила, що із Максимом вони помирилися. Він через три дні приїжджає, шукатиме тут собі роботу, переживає залишати її одну, а то мало що?

-Я забронювала номер у готелі, поки не знайдемо житло, але до тебе я обов’язково його приведу познайомлю, ми з тобою все-таки не чужі люди. Мені важливо знати твою думку, як тобі мій чоловік сподобається, чи ні? – продовжувала говорити Оля.

Що робити?

Таня готувалась до зустрічі гостя з рідного міста. Вона запекла м’ясо, зробила два салати, купила тортик.

-Таня, ми прийшли, – почувся голос Олі у коридорі.

Таня виглянула з кухні і ахнула! Такого повороту долі вона не чекала.

Поруч із подругою, ще не впізнаючи її, стояв той, хто колись залишив її. Згадались сльози, безсонні ночі, години очікування. Максим? Ох так! Вона називала його Максимчик. Значить, Максим?

Несподівано Таня відчула легкість на душі і навіть засміялася.

Вголос же, дивлячись у розгублене і колись таке кохане обличчя, вона сказала,

-Ну, привіт, мій колишній коханий!
Оля того ж вечора з’їхала з речами і навіть залишила гроші за квартиру. Більше вона в житті Тетяни ніколи не зʼявлялася.

А що ж Таня?

Вона заспокоїлася. Життя все розставило по своїх місцях, і Максиму відвело не найкраще місце…

А незабаром Таня познайомилася з новим співробітником їхнього відділу, і вийшла за нього заміж…