Таня дивилася і не могла повірити своїм очам. Поруч стояла дівчина, як дві краплі води, схожа на неї.

-Я сплю, і мені сниться сон, – подумала вона. Тільки в серіалах таке буває, чесне слово!

Ні, вони, звісно, ​​не зовсім схожі. У цієї дівчини модна стрижка, дорогі сережки у вухах. Але обличчя – ніби в дзеркало дивишся.

Тут почався концерт і Таня забула про все на світі – вона про цей вечір цілий рік мріяла, кожну копійку берегла, щоб сюди потрапити.

Все одно не накопичила б, але старша сестра Олена їй трохи додала, а середня Марічка її зміни в супермаркеті обіцяла відпрацювати, а то начальниця ніяк не хотіла її відпускати.

Хороші в неї сестри…

Ту дівчину вона побачила ще раз під час концерту, але вона, була у віп-зоні, не те що Таня.

Повернувшись додому, вона з гордістю показувала сестрам та матері фотографії з концерту. Мама, правда, навіть дивитися не стала – вона вважала все це дурницями і пустощами.

-Чоботи краще б собі купила, – бурчала вона. – А то знову будеш у мене гроші клянчити. То фотоапарат їй, то концерт… Зовсім розбалували…

Таня образилася, але вигляду не показала – завжди мама всім незадоволена.

Тільки наступного дня вона згадала про дівчину-двійника, про що й повідомила за сніданком.

-Уявляєте, я на концерті бачила дівчину точнісінько схожу на мене. У неї такий фотоапарат був, ви не уявляєте!

-Що значить – точнісінько? – не зрозуміла Маша.

-Ну те й означає. Немов сестра-близнючка.

Олена, певне, хотіла щось сказати, але поперхнулася.

-Дурниць не говори, – різко зупинила її мати. – Стараєшся цілими днями, стараєшся. І жодної подяки! Уся в батька вродилася! Той мене в положенні залишив, і ти така – вічно їй треба десь вештатися!

-Що ти до мене вчепилася! – образилася Таня.

Олена нарешті перестала сказала:

-Танечка, пішли на вихід уже – на автобус спізнимося.

Вона витягла сестру з-за столу, але поки вони збиралися в коридорі, мама так само сварилася на кухні. З хати Таня вийшла вся в сльозах.

-Чому вона мене так не любить? – запитала вона у старшої сестри. – До вас вона ніколи так не чіпляється! Це все через тата, так? Але ж я не винна, що я дівчинка! Та він все одно б її залишив, навіть якби син народився, ти ж сама казала, що вони сварилися цілими днями.

-Та вона просто через концерт злитися. Нічого, відійде, не журись, Тань.

Вони бігли до зупинки, й Олена раптом запитала:

-А ця дівчина… Яка вона?

-Та яка на мене схожа? Слухай, справді – як у дзеркало подивилася. Дуже схожа. Але нам з тобою не рівня – така розфуфирена вся, і друзі в неї такі самі. Ех, Оленко, ось би нам у багатій сім’ї народитися, яке б у нас життя було! Я стала б відомим фотографом. А ти змогла б модельєром стати, а не обшивати ці меблі…

-Ох, Танечко, яка ти все-таки мрійниця у нас. Не гроші головне, а родина. Я нізащо не проміняю вас навіть за всі багатства світу!

Увечері Таня, не встигнувши увійти до квартири, зрозуміла – справи погані. Знайомі до пісні, репетували на весь будинок, а мама їм підспівувала. Невже знову? Два роки ж протрималася, не може цього бути… Вона поспішно скинула туфлі зі стомлених ніг і побігла на кухню. Мати сиділа за столом.Весела.

-О, ось і дочка моя прийшла, – невпевнено сказала вона. – Невдячна! Краще б я тебе тоді віддала, інша в будь-якому разі була б рада з рідною мамою рости.
Таня підійшла до магнітофона, вимкнула його, не особливо слухаючи матір, і сказала:

-Іди спати, мамо.

-Мамо! Саме так, мамо! Це все ти винна, через тебе батько пішов. Йому син був потрібний, а не ви всі.

-Сльози виступили на очах у Тані. Ну, скільки можна її звинувачувати? У чому вона завинила? Сама обрала собі такого чоловіка. Сина йому, бачте, подавай! Ні, у Тані все зовсім інакше буде.

-Що, вернеш носа від мами? Я через тебе все втратила, після того, як вас народила! А музику ти увімкни, дай матері розслабитися після трудового дня.

Таня натиснула на пуск і вискочила з кухні. У животі бурчало, дуже хотілося їсти, але вдома, залишатися вона не хотіла. Маша до нареченого з ночівлею поїхала, а Олена тільки за дві години повернеться, вона потай від матері на курси якісь записалася, до художника. Не витримає вона дві години з матір’ю.

Таня залізла назад у стоптані туфлі і пішла геть із дому.

Додому вона повернулася лише під ніч. Мати, на щастя, вже спала, а Олена прибирала на кухні залишки гулянки. Обидві вони вдали, що нічого не сталося, хоча Таня бачила, що сестра так само засмучена, як і вона.

Вона допомогла їй, а потім вони пішли до кімнати, де Таня сіла за комп’ютер, загальний для трьох сестер, а Олена увімкнула лампу і як зазвичай почала щось малювати у своїй папці для начерків. Таня переслала фотографії на компʼютер і ще раз їх переглянула.

-Ось вона! – занадто голосно вигукнула вона, так що сестра шикнула на неї.

-Не вистачало маму розбудити, ти що?

-Дивись, ось ця дівчина. Випадково потрапила до кадру. Вона тут у профіль, але все одно добре видно. Скажи, схожа?

Олена полишила свої малюнки та підійшла до комп’ютера.

-І справді, схожа, – прошепотіла вона. – Це що у неї, татуювання?

-Ага. Гарне, правда? Ти хотіла б собі таке?

-Я? – здивувалася Олена. – Ні звичайно. А ти?

-І я ні, – збрехала Таня.

Вони помовчали, і потім Таня запитала:

-Цікаво, а можна якось знайти її сторінку? Там у групі багато людей, але, може, якось можна…

-Та навіщо, – поспішно сказала Олена, і Таня з підозрою зиркнула на сестру.
-Ну як навіщо – подивитися на неї, якщо ми так з нею схожі…

-А я думаю, в цьому немає жодного сенсу, – стояла на своєму Олена.

Тані це не сподобалося.

-Так, – сказала вона. – У тебе такий вигляд, наче ти чогось боїшся. Давай уже, кажи.

Олена заплющила очі і сказала:

-Пішли спати.

-Ну ні! Я не ляжу спати, доки ти мені все не розкажеш!

Але Олена більше не вимовила жодного слова. Таня вирішила поки що її дати спокій, але тільки поки що.

Наступного дня вона була вихідна, зранку сіла за комп’ютер і почала шукати цю дівчину у групі.

Удача посміхнулася їй не відразу, довелося перегорнути стільки сторінок, що в неї вже в очах рябило, і вона мало не пропустила її. Якби вони не були такі схожі, вона б точно її не знайшла.

Зрозумівши, наскільки вони схожі, Таня закрила вкладку і півгодини сиділа нерухома за столом.

Потім швидко змінила сукню, схопила сумку та побігла на зупинку. До роботи олени було їхати хвилин сорок, і вона всю дорогу була в нетерпінні. Звичайно, можна було зателефонувати, але вона хотіла побачити обличчя сестри, щоб зрозуміти, що вона їй не бреше.

Тільки коли вона опинилася на прохідній, то набрала сестру і попросила спуститись.

-Щось із мамою? – злякалася вона.

-Ні, не з мамою.

Олена прибігла за кілька хвилин. Таня, ледь стримуючи сльози, запитала:

-Ти знала, правда?

-Про що? – не зрозуміла Олена.

-У мене що, була сестра-близнючка? – запитала Таня і по тому, як в Олени забігали очі, вона зрозуміла – все це так.

-Чому ти мовчала? – закричала вона. – Знала і не казала мені? А як же сім’я на першому місці, га? Твої слова, між іншим.

Олена міцно обійняла її і сказала:

-Не плач. Вибач мені, ну як ти це собі уявляєш? Та й не знала я до ладу, я ж мала була. Пам’ятаю, що мама казала, що маю дві сестри, а потім приїхала з лікарні з однієї. Ну ще вона якось тітці Зої щось таке говорила, але я не хотіла вірити.

Таня побігла геть. В якомусь напівзабутті вона блукала вулицями і думала: як так? Мама що, віддала її сестру якимось багатіям? Ось справді, краще б вона її віддала. І була б зараз вона, Таня, з великим новим фотоапаратом та татуюванням на плечі…

З сестрою вона не розмовляла цілий тиждень. Мати знову гуляла, і Таня намагалася взагалі не з’являтися вдома.

Нарешті, Олена вибрала момент, коли ні матері, ні середньої сестри не було вдома, і спробувала помиритися.

-Таня, ну я ж не винна, – виправдовувалася вона. – І на маму ти не злись, сама знаєш, у якій вона ситуації – тато пішов від нас…

-Так, звичайно, знаю – він пішов, тому що я виявилася дівчинкою. Ах, ні, тому що ми виявилися дівчатками! Краще б вона мене їм віддала.

Раптом Олена закричала:

-Не смій так говорити про матір! – Ти вдячна маєш бути, що вона тебе виховала і сестер тобі дала. А ця Дарина там одна.

-Одна, так, зате при грошах, – заперечила Таня. – А звідки ти знаєш, як її звуть?

-Знайшла сторінку, яку ти дивилася, – пояснила Олена.

-Навіщо?

-Ну як навіщо, цікаво було, – розгубилась Олена. – Сестра все ж таки. І якщо ти теж була на її сторінці, я взагалі не знаю, чому ти таке кажеш.

-Ти про що?

-Тобто, ти її сторінку не дивилася?

-Не дивилася, – зізналася Таня.

-А ти візьми та подивися. Між іншим, батьки не приховували від неї нічого, вона має на сторінці фотографії з дня, коли її вдочерили. Її вдочерили за п’ять місяців. Я не знаю чому, я думала, немовлят швидко розбирають. Але це говорить про те, що мама просто залишила її в дитячому будинку, а нікому не віддавала, як ти кажеш. І потім, якщо ти подивишся на фотографії її батьків, відразу зрозумієш – вони не надто багатші за нас.

-А як же фотоапарат? – розгубилася Таня. – І взагалі, це все?

-Зайди і глянь, – суворо сказала Олена.

Таня зважилася подивитися сторінку сестри лише за кілька днів. І справді, у Даринки був запис про день, коли її вдочерили, і фотографії батьків, звичайнісіньких, ніяких не олігархів, як вона думала.

Але найголовніше вона побачила, що ця Даринка з медаллю закінчила школу, навчалася на журналіста і весь час перемагала в якихось конкурсах. Таню це дуже розчарувало. Це що, виходить, ця Дарина досягла всього сама?

Бути такого не може… І ось Олена теж – на курси ходить, на дизайн збирається вступати. А що робить вона, Таня? Закінчила дев’ять класів та коледж, а за спеціальністю так і не працює. Сидить на касі в супермаркеті – там зарплата більша та відповідальності менше…

Таня знову почала збирати гроші, цього разу на чоботи. А коли купила їх, прийшла додому та поставила коробку перед матір’ю.

-А що ж не квиток на черговий концерт? – спитала вона, але в голосі відчувалося схвалення.

-Мамо, – сказала Таня. – Це я тобі чоботи купила. І собі потім куплю. Ти маєш рацію, вистачить мені розважатися. Не буде більше квитків та фотоапаратів.

Мати обімліла і навіть сіла на табурет.

-Нехай у тебе немає сина, – продовжила Таня. – Але ми з сестрами не гірше про тебе зможемо подбати. Ти тільки не гуляй більше, гаразд?

Мати розплакалася, і Таня разом із нею. Вона їй так і не зізналася, що дізналася про Дарину. Хоча стежила іноді за нею у соцмережах.

Олена вступила до інституту та одного разу теж виграла великий конкурс.

Марічка вийшла заміж та переїхала до чоловіка.

Таня так і не стала великим фотографом. Але одного разу вона пішла з Оленою до спортивного залу на заняття з йоги. І їй так сподобалося, що вона вже за два роки сама стала інструктором.

І кожного дня Таня подумки планує той день, коли вона наважиться нарешті познайомитися з сестрою…