Мами у Тетяни не стало давно, жінка її не пам’ятала. Через деякий час батько поїхав на заробітки, і більше не повернувся до неї. Так і вийшло, що у свої тридцять п’ять років Тетяна мала лише бабусю. Чоловіки у її житті були. З’являлися та зникали, не залишаючи жодних слідів. Навіть у спогадах.

Тетяна має свою квартиру, свою машину, роботу в місті. А бабуся залишилася у селі. Нізащо не хотіла переїжджати до онуки. Та, звичайно, часто відвідувала бабусю.

Доnомагала по господарству, коли була у бабусі. І дуже су мувала за рідною людиною, коли була у місті… Того дня зателефонувала бабусина сусідка і сказала, що та захво ріла.

Таня кинула всі свої справи і помчала до села, до бабусі. Машина затихла, трохи не доїхавши до села. Якщо пройти прямо, через ліс, то можна швидkо дійти. Дівчина закрила машину і рушила пішки.

— Допоможіть! — Раптом почула вона. Пішла на поклик. У яру лежав чоловік. — Що з вами? — Не помітив яру, провалився, і щось із ногою.

Не можу рушити. Тетяна спустилася, доnомогла чоловікові вибратися, і шкутильгали вони в село. — Ілля, — представився чоловік. — Я фотограф, шукав добрий кадр.

І ось провалився. Спасибі вам, якби не ви… І тут їм назустріч компанія чоловіків, що йдуть з якоїсь гулянки. Вони прийшли на доnомогу Тані, пообіцяли подбати про Іллю, а Таня побігла до бабусі.

Викликала таксі та відвезла бабусю до ліkарні. Поки ліkарі обстежили хво ру, дівчина поцікавилася, чи не привозили чоловіка на ім’я Ілля із травмою ноги.

– Привезли. Бажаєте відвідати? — Привіт Ілля… — Привіт Тетяна. Як я радий бачити вас. – Я бабусю до ліkарні привезла. Ось вирішила і вас відвідати. — Ви онука Ольги Захарівни. Ходімо швидше, — забігла до палати ме дсестра. Тетяна встигла лише попрощатися зі своєю бабусею…

Минуло чотири місяці . Таня побачила по телевізору рекламу виставки врятованого фотографа. Вирішила відвідати. — Доброго дня, Тетяно. Я вірив, що ви прийдете. Щодня чекав на вас, — сказав їй Ілля. Через півроку вони виходили із РАГСу…