У школі Тамара була відмінницею. Просто так виховали батьки, що все треба робити ідеально. А ось Марк навчався на трійки з усіх предметів, окрім математики. Тут він був асом, перемагав у всіх олімпіадах. Ходив він завжди розпатланим. Була у нього погана звичка запускати пальці у волосся, коли щось не виходило.

Трохи сутулився, смішні окуляри в товстій роговій оправі надавали йому вигляду бoтaніка. Дівчата його не цікавили, думав тільки про теореми та формули.

Якось Марка випадково штовхнули на перерві, окуляри злетіли і розбилися. На уроці він короткозоро мружився на дошку. Тамара раптом звернула увагу на нього.

– А він такий нічого, без окулярів просто красень, – прошепотіла їй у вухо подруга Марина.

Тамара збентежено відвела очі, але за кілька хвилин знову дивилася на Марка. Після уроків вона підійшла до нього і сказала, що без окулярів йому набагато краще.

– Лінзи не пробував носити?

Наступного дня до школи він прийшов без окулярів, але й не мружився. Тамара зрозуміла, що батьки купили йому лінзи.

– Так краще? – запитав він її на перерві.

– Набагато, – усміхнулася Тамара.

Із цього дня вони почали зустрічатися. Він захоплено розповідав про теореми та формули, а вона не зводила з нього закоханих очей. Підтягувала його по мові та літературі.

Йому, переможцю математичних олімпіад, були відчинені двері багатьох ВНЗ. Через Марка Тамара раптом змінила своє рішення вступати на філфак у рідному місті та поїхала до столиці, аби бути з ним поряд.

Навчання в університеті добігало кінця, батьки Тамари наполягали на її поверненні додому. Вона втратила будь-яку надію залишитися з Марком. Але перед самим від’їздом, він все ж таки зробив їй пропозицію, вставши на коліно і простягнувши кільце в коробочці, як у доброму старому кіно.

Марк вступив до аспірантури, почав викладати в університеті першокурсникам. Молодим дали кімнату у сімейному гуртожитку для викладацького складу, з маленькою кухнею та ванною.

Тамара була посередньою студенткою, окрім роботи вчителем їй нічого не світило. За півтора року вона народила дівчинку і вже не повернулася до школи. Марк захистив кандидатську, отримав престижну премію за доказ якоїсь складної теореми. Тамара сиділа вдома та виховувала доньку.

Статті Марка друкували у міжнародних журналах. Його навіть запрошували читати лекції до закордонних університетів. Надання ступеня доктора фізико-математичних наук стало новим етапом його кар’єри. Тамара щиро раділа успіхам чоловіка, адже в цьому була її заслуга. З гуртожитку вони переїхали до квартири у центрі столиці.

Знайомі вважали їхню сім’ю зразковою, ставили за приклад своїм дітям. Все життя Тамари оберталося навколо Марка і дочки Ангеліни, яка виросла справжнею красунею, рано вийшла заміж за молодого художника, який подає надії.

Але все звалилося в один день. Тамара збиралася готувати обід, коли задзвонив телефон. Вона підняла слухавку і привітно відповіла.

– Ви дружина Марка? Я дзвоню, щоб попередити вас. Ваш чоловік вам зраджує. Не кидайте слухавку, – попросила доброзичниця, хоч Тамара і не збиралася цього робити. – У нього був роман із моєю дочкою. Бідолашну дівчинку ледве витягли з депресії, коли він її покинув.

Наразі він зустрічається з молодою викладачкою. Вони разом їздять на конференції… Алло, ви слухаєте? Просто хочу розплющити вам очі.

У трубці давно лунали короткі гудки, а Тамара тримала її в руці. Вона не відносилась до людей, які вірять пліткам, тому вирішила переконатися у всьому сама. Прийшла до університету, знайшла аудиторію, в якій Марк читав лекцію, і почала чекати.

Нарешті, двері аудиторії відчинилися, у коридор висипався галасливий натовп студентів. Марк пройшов повз Тамару, не помітивши її. Він ніколи не дивився на всі боки. Коли він зайшов до кабінету, Тамара зачекала кілька хвилин і відчинила двері. Марк цілувався з гарною молодою жінкою.

« І що мені робити ?» – вкотре ставила собі питання, сидячи на кухні і дивлячись на шпалери в дрібну квіточку.

Тамара здригнулася, коли почула, як у замку повернувся ключ.

« Обід не встигла приготувати, – злякалася за звичкою Тамара і відразу заспокоїлася. – Навіщо? Нехай тепер готує інша» . Вона дістала з комори валізу і пішла збирати речі.

– Ти вирішила всі свої сукні віднести до хімчистки? – запитав Марк, увійшовши до спальні.
Тамара почула в його голосі не здивування, а глузування. Вона просто глянула на чоловіка.

– Це твої речі. Ти йдеш звідси.

– Чому? Куди? – ось тепер, нарешті, він здивувався.

– Ти ще питаєш? Я сьогодні заходила до університету, бачила тебе з нею… Гарна. Ти міг би сам мені розповісти, а не чекати, поки це зроблять інші.

– Що розповісти? Які інші? – Тепер Марк хвилювався.

– Знайшлися добрі люди, розповіли про твої зради зі студентками, молодими викладачками. Зізнайся, будь мужиком.

– Я не розумію … – Марк відвів погляд.

Тамара сіла на ліжко поруч із валізою, закрила обличчя долонями та заплакала.

– Тамара, – Марк підійшов до неї, торкнувся за плече.

Вона смикнулася, скидаючи його руку.

– Я все життя присвятила тобі, позбавляла клопоту, щоб ти займався доказом своїх теорем, виглядав гідно. А ти… Ти був певен, що я нікуди не подінусь. В мене нічого не має. Все це твоє … – Тамара обвела рукою спальню, – куплено на твої гроші. Я можу тільки господарювати, більше ні на що не здатна. Ти перестав помічати мене, як меблі, – говорила вона крізь сльози.

– Мені нема куди йти, а тобі є. Як ти гадаєш, твоя коханка дозволить розміняти нашу квартиру? – Тамара закрила валізу і поставила перед чоловіком. – Все. Іди до неї.

– Ось тут ти помиляєшся. Я нікуди не піду. Хочеш, йди сама.

Тамара наче відчула удар під дих. Вона дивилася на чоловіка і не могла вдихнути.

– Ти приведеш її сюди, до нашої квартири? Ляжеш із нею на наше ліжко? Господи, я не впізнаю тебе.

Мить вони дивилися один одному в очі. Потім Тамара вийшла до передпокою. Вона чекала, що він зупинить її, але Марк мовчав. Як у маренні, Тамара вийшла з квартири. Вона сіла на лавку під під’їздом, ноги не тримали. Хвилювання і потрясіння останніх годин дали про себе знати.

– Тамарочко, ви не захворіли? – поряд зупинилася сусідка.

Тамара похитала головою. Вона дістала із сумочки, без якої ніколи не виходила з дому, телефон і викликала таксі. Нема чого розсиджуватися і мозолити сусідам очі.

– Мама? Ти одна? Що трапилося? – запитала Ангеліна, коли Тамара приїхала до дочки.

– Я пішла від батька. Чи можна пожити в тебе, поки не придумаю, що робити далі? – Тамара важко опустилася на пуф.

– Як пішла? Чому?

– Має молоду коханку. Я не можу вдавати, що нічого не трапилося. Він відомий чоловік. Не хочу, щоб за моєю спиною шепотіли і пліткували. Скоро всі дізнаються. – Тамара затулила обличчя руками.

Ангеліна принесла склянку води.

– Живи, звісно, ​​тільки… Вітя працює вдома, він не любить, коли йому заважають. Він і своїй мамі не дозволяє нам приїжджати без попередження. А тут ти… Може, тобі краще повернутись додому, помиритися з батьком? Чи поки що пожити в готелі? – обережно спитала дочка.

Тамара не вірила своїм вухам. Оберігала дочку від турбот, клопоту по дому. А вона далі передпокою не пустила її, запропонувала пожити у готелі. Що ж, як виховала дочку, то й одержала.

– Ти права. Так справді буде краще. Не зрозуміла відразу, що можна поїхати до готелю. – Тамара піднялася з пуфика.

– Я зараз викличу таксі. – Ангеліна кинулася до кімнати за телефоном.

Вона невдовзі повернулася і сказала, що таксі відвезе матір до гарного й недорогого готелю.

– Дякую, – Тамара вийшла з квартири.

Чому це сталося із нею? Може, не треба було пороти гарячку, йти від Марка? Треба було залишитись, вимагати розміну квартири… Але повертатися принизливо. Тамара поїхала до готелю.

Вранці вона прокинулася і не одразу згадала, чому ночувала не вдома. А коли згадала, те, що сталося напередодні, обрушилося на неї з новою силою. Було все, і нічого не залишилося. Майже п’ятдесят. І нікому не треба, навіть доньці.

Їсти не хотілося, хоча з учорашнього дня в роті не було й макової росинки. Нестерпно сидіти в номері готелю та оплакувати своє життя. Тамара вийшла надвір, сіла у сквері на лаву. « Що далі ? На що жити? Я нічого не вмію, окрім, як вести домашнє господарство. Грошей надовго не вистачить».

Погляд упав на стару газету «Робота для вас», що залишила кимось. Хтось наголосив на кількох оголошеннях, хтось їх просто вирвав. Тамара почала читати. З проживанням пропонували роботу нянями та домробітницями. «Дружина професора працює домробітницею ». Від цієї думки Тамару пересмикнуло. Може спробувати репетитором? Марк часто їздив за кордон, Тамара займалася з ним англійською, хоч у цьому якийсь досвід є.

Вона знайшла кіоск, купила свіжу газету та повернулася до готелю. Репетира англійської шукали багато хто. Тамара обрала кілька оголошень, де не вказувалися вимоги щодо віку та досвіду роботи.

Але зателефонувати не вдалося. Заряд телефону був майже на нулі. Завтра вранці, коли Марк піде на роботу, вона з’їздить додому, забере деякі речі та зарядний пристрій. Настрій піднявся і одразу захотілося їсти.

Уранці Тамара поїхала додому. Насамперед поставила телефон на зарядку і почала збирати речі. Мобільник несподівано задзвонив. Декілька секунд Тамара роздумувала, дивлячись на незнайомий номер. Якщо у чоловіка чи дочки прокинулося сумління, то що їм заважає зателефонувати зі свого номера? Бояться, що вона не відповість?

– Я слухаю, – відповіла Тамара.

– Ви дружина Марка Васильовича? Ваш чоловік у кардіологічному відділенні… Інфаркт… Він просив зателефонувати вам.

Тамара хотіла запитати, чому їй, адже у Марка тепер інша жінка, але передумала і просто поїхала до лікарні. Марк зрадів їй, коли Тамара увійшла до палати.

– Тамара, вибач. Мені соромно, що тобі наговорив… Повертайся. Я обіцяю, що це не повториться.

– А як же твоя?

– Вона кинула мене. Тамара, я припустився помилки… Мені погано без тебе…

Вона щодня приходила до Марка з курячим бульйоном у термосі. Він швидко йшов на виправлення, зморшки на обличчі розгладилися. Якось Тамара підійшла до палати, тільки хотіла відчинити двері, як почула радісний голос Марка:

– Анечко, як я радий, що ти прийшла. Я думав, що ти мене покинула.

Тамара присіла на диван у холі відділення. Виходило, він знову обдурив її.

– З вами все в порядку?

Тамара підвела голову. Перед нею стояв літній лікар. Він відвів її до ординаторської, напоїв чаєм, а вона все розповіла йому. Він слухав, не перебиваючи.

– Образа та ненависть роз’їдають душу, вбивають її. Зверніться краще до юриста, він підкаже, як вирішити вашу проблему. У свою чергу, я намагаюся донести до вашого чоловіка, чим йому загрожують стосунки з молодими жінками. Інфаркт він уже заробив.

– Дякую. Я так розгубилася, що не знала, за що хапатися.

Тамара повернулася додому. До лікарні до Марка вона більше не ходила. А за два дні лікар зателефонував їй. Молода коханка злякалася, що доведеться доглядати старого чоловіка і все-таки кинула його. Вночі у Марка стався новий напад.

На його похорон прийшли майже всі викладачі університету, студенти. Говорили багато добрих і добрих слів.

Після похорону Тамара поїхала додому, до свого рідного міста. Що їй робити у столиці без Марка? Почати життя спочатку ніколи не пізно.

КІНЕЦЬ.