Тамара цілий день поралася на кухні. По всій квартирі розносилися смачні аромати свіжої випічки.

-Ма-а-мо! Привіт! Я вдома! – раптом почулося з коридору голос її синочка Володі.

-Привіт, Володю, – гукнула Тамара.

-Ходімо, ходімо, не переживай… – з коридору чувся шепіт сина.

Тамара зрозуміла, що син не сам. Вона швидко витерла руки і визирнула в коридор.

Там у темряві, не вмикаючи світла, порався із взуттям син і хтось іще…

-Ага, ну точно не сам, – подумала жінка.

– Цікаво.

Вони роззулися, стали і запитально глянули на Тамару.

-Ну, проходьте, – сказала та. – Чай будете?

-Мамо, це Катя… А це моя мама, Тамара Ігорівна, можна просто тітка Тома, можна ж, мамо?

-Звичайно можна, синку.

Вона пройшла на кухню, поставила чайник.

-Мамо, цей…

-Що?

-Ми з Катею цей…

-Я слухаю.

-Ну ми… Вирішили одружитися!

Тамара застигла з чашкою в руках. Вона не вірила своїм вухам.

-Ну що ж, чудово, – нарешті сказала Тамара.

– І коли весілля?

-Не знаю… Взимку, – син подивився на збентежену Катю.

– Взимку ж?

Катя ствердно кивнула й почервоніла.

-Ага, взимку значить, – Тамара задумалась.

– Батьки Каті знають?

-Ні, – похитали головами Володя й Катя.

– Ми до тебе першої прийшли.

-Довіряєте, значить, ну це добре…

-Ага, – кивнули вони. – Довіряємо.

-Ну, а дозвольте запитати, в чому причина одруження такого поспішного? Ви ж, я так розумію, недовго разом.

-Недовго, – зітхнув син, а потім зітхнула Катя.

– Кохання у нас.

-Он як, кохання значить. Ну що ж, весілля, то весілля. Ви чай пийте, а то охолоне. Вам Катя здобу можна? Чи не погладшаєте від булок? А то потім у сукню не влізете, у весільну.

-Ну ось, – подумала Тамара.

– Я ще не стала свекрухою, а вже єхидна яка… Хороша дівчинка, он як наминає булочки, за обидві щоки…

Майбутня невістка, не відчувши каверзи, запевнила майбутню свекруху, що спокійно влізе в будь-яку сукню і продовжила наминати булочки. Тамара навіть залюбувалася – оце апетит!

-Тату хоч можна вже сказати?

Володя згідно кивнув.

-Сам поговориш, чи я маю?

-Давай ти, мамо…

-А що так? Ти мужик, одружуватися зібрався, а з батьком поговорити не можеш?

Катя зітхнула, Володя опустив голову.

-Добре, добре, я його підготую.

-Дякую, мамо, – син одразу підбадьорився, посміхнувся.

-Коли батьків будете знайомити? Треба деталі весілля обговорити, де будете жити, з роботою щось вирішити.

-З якою роботою?

-Я так думаю з твоєю, ти ж не відправиш Катю працювати, а сам на дивані лежатимеш?

Володя мабуть занервував. Тут у коридорі щось зашаруділо – батько!

Володя переживав, але вони з Катею міцно трималися за руки.

-О, у нас гості?! Привіт! – зайшов батько на кухню.

-Здрастуйте, – прошепотіла Катя.

-Привіт, тату, – сказав якомога мужнішим голосом Володя.

-Привіт, синку, з якої нагоди ми зібралися?

-Діло серйозне й відповідальне, – сказала Тамара чоловіку.

-Так? – він з цікавістю глянув на дружину, дістаючи з пакета різні продукти, привезені ним з міста, те чого не було в сільському магазині, де вони сім’єю орендували на літо дачу.

-Ага! Наш син зібрався одружуватися!

-Он як… – чоловік застиг, потім повільно розігнувся і обернувся до Володі.

-Коли?

-Взи… Взимку, – відповів син.

Він дуже переживав, як відреагує батько.

-Ну що ж… Чудово! А це, я так розумію, наша майбутня невістка?

-Так… Це Катя.

-Чудово, а жити, де молоді збираються? – запитав батько, дивлячись на Тамару.

-Не знаю, треба обговорити з батьками Катерини.

-Ну що ж, кхм, біжіть і кличте сьогодні на вечір твоїх, сину, майбутніх маму й тата до нас у гості!

Володя стояв нічого не розуміючи.

-Батьки дружини, синку, зразу стануть твоїми батьками, так само і ми для Каті зрозумів?

-Так.

-Все, йдіть, кличте. Далеко? Чи може на машині відвезти?

-Їй тут поруч, вони теж тут дачу зняли позавчора.

-Чудово.

Гримнули двері і майбутні «молодята» вискочили на вулицю.

-Я ж тобі казав, що у мене хороші батьки, – почулося біля вікон.

-Ага, мої теж хороші, ходімо швидше!

-Ну що, мені здалося нормальна дівчина, – сказав Тамарі чоловік. – Скільки їй цікаво, п’ять, чи шість?

-Не знаю, років п’ять. Та нормальна, просто несподівано рано, я не готова, я хочу ще потримати його на ручках, укривати коли спить, розповідати казки і слухати його фантастичні історії, а він… Одружуватися.

Чоловік засміявся і обійняв Тамару…

…-Мамо, ти вдома?

-Вдома, вдома, синку.

-Мамо, а пам’ятаєш Катю, там у селі, ну я маленький ще був…

-Пам’ятаю, з якою ти збирався одружитися? Любителька булочок? Звичайно, пам’ятаю і завжди згадую про неї.

-Мамо, дивися.

Володя зайшов на кухню, слідом йшла яскрава красуня і ніяково посміхалася.

Від тієї любительки домашніх булочок не залишилося й сліду, немає пухкеньких щічок, а залишились такі самі очі, променисті й чисті, наче небо.

-Катя? – розгублено запитала Тамара, яка теж подорослішала на двадцять років. – Катя?

-Здрастуйте, тітко Тамаро, – сказала дівчина. – Ой, у вас так смачно пахне булочками.

-Проходьте, проходьте, Володю, ну що ж ти проводь гостю! Оце зустріч.

Тамара дивилася на гарну пару молодих людей, які сидять один біля одного, ніби й не було цих двох десятків років, а бачилися їй той маленький хлопчик і дівчинка, яка наминає булочки…

-Ну, – підперши голову рукою, запитала Тамара. – Весілля коли? Взимку?

Молоді ніяково переглянулися, а потім кивнули.

-Взимку значить? Ну що ж, добре, що дали час підготуватися. Знову нікому не сказали?

-Ні, ми до тебе першої прийшли.

-Довіряєте, значить…

-Ага.

-З батьком поговориш? Чи мені знову?

-Ні, я сам.

Вже ввечері, обговорюючи з чоловіком деталі весілля, Тамара дивувалася, як вони знайшли один одного, як дитяча зустріч вплинула на все життя молодих людей…

-Сила кохання, велика сила, – сказав Тамарі чоловік.

-Це точно… – відповіла жінка.