Тамара терпіти не могла свого зятя.Сільський мужик, який і не чув про гарні манери, працював водієм-експедитором, а вечорами сидів за своїми комп’ютерними іграми.Вона зробила все можливе, щоб уберегти Сашеньку від такого чоловіка, але той використав найбанальніший, але дієвий спосіб – зробив її донечці округлий живіт.

Тут вже робити нічого – Тамара вдосталь надивилася серіалів і чудово знала, що відправити дочку зараз на аборт, потім взагалі залишишся без онуків. Довелося швидко грати весілля.Цей розумник ще хотів на орендовану квартиру Сашеньку відвезти, бач, що надумав! Поселила їх Тамара у себе, навіть велику кімнату їм виділила.

– Дочко, і що цей, твій знову у свої танки грає? – невдоволено бурчала Тамара. – Ти весь день із дитиною, дав би тобі відпочити!- Мамо, він стрес так знімає. Зараз пограє та піде Юлю спати укладати, – щебетала донька.

— Досить до нього чіплятися.Ні, не такий він і поганий був, цей Василь. Тамара вже десять років, як овдовіла і щойно лампочки навчилася сама в будинку міняти. А він і дверцята на кухні всі полагодив, і змішувач новий встановив, не кажучи вже про решту чоловічої роботи.

Але краще жити з шафами, які не закриваються, аніж змиритися з тим, що дочка житиме з цим приїжджим, який зазіхнув на їхню трикімнатну квартиру.Ще й кар’єру Саші зруйнував – Тамара завжди мріяла бути балериною, але не вийшло, а ось донька мала безперечний талант.

А тепер, після декрету, їй тільки й світить працювати якоюсь викладачкою танців у місцевому Будинку культури.Ні, все ж таки поганий цей Василь, дуже поганий.

А зять, здавалося, навіть не помічає її невдоволення. Ходить, мамою її називає, ось ще – мама йому знайшлася.- Мамо, як ви смачно готуєте! – хвалив він будь-яку її страву.Тамарі так і хотілося йому сказати, що в тарілці дочки котлета набагато смачніша – у ній добірне м’ясо, а його – курячий фарш та хліб.

– Між іншим, інші за комп’ютером не просто так сидять, а гроші заробляють, – заявила якось Тамара, наливаючи суп на вечерю – дочці густіше, зятю рідше. – Он, у сусідки Люби син програмістом працює.-

А я теж на програміста вступав, – відповів Василь, відкушуючи від черствого хліба шматок, люб’язно підсунутого тещею, великий шматок

“І хто тільки його вчив з набитим ротом розмовляти!” – подумала Тамара.- І що ж, не вступив? – посміхнулася Тамара.- Та чому ж – вступив, – відповів зять. – А ось вчитися не зміг, відрахували мене.- Прогулював, – кивнула Тамара. – У танчики свої грав.- Ну, мамо! – Втрутилася Саша.

– Вася ночами працював, жити треба на щось. Я йому говорю, щоб він на заочне йшов доучуватися, а він не хоче.- Зрозуміло – це ж думати треба, а не кермо крутити, – зауважила Тамара.

Дочка шикнула, і Тамара гордо пішла до своєї кімнати.Але більше, ніж самого зятя, Тамара терпіти не могла його рідню, яку бачила всього раз, на весіллі, але цього їй вистачило сповна. Тому коли Василь, ховаючи очі в підлогу, сказав Тамарі, що до них на день приїдуть його батьки, вона ледь непритомніла – цього тільки їй не вистачало!

– Нехай у готелі заночують, – безкомпромісно заявила вона.- Та я їм теж сказав, – промовив Василь. – Але вони на вечерю хотіли зайти, познайомитись ближче.Тамара тільки зібралася сказати, що цьому не бувати, як за звичаєм втрутилася Саша:

– Ой, як добре, я пиріг спеку і рулет курячий зроблю, а ти, мамо, плов свій фірмовий!Тамара зітхнула – ну як вона може засмутити дочку? Молоко ще пропаде…- Гаразд, – буркнула вона. – Хай заходять.

Як Тамара і боялася, гості виявилися гучними та грубими, з собою нічого не принесли, навіть подарунку внучці, і все натякали, що ціни в готелі високі, а квартира в них якась велика.За вечерею мати Василя, дивлячись, як Тамара накладає йому плов, раптом сказала:

– Свахо, ти цьому дармоїду багато не накладай! Він їсть як не в себе. Ми його як із дитячого будинку забрали, так він тільки й робив, що їв. І не думав, що сестер своїх об’їдає!

Тамара розгубилася і перевела погляд із Василя на сваху, а потім на дочку. Судячи з обличчя останньої, вона теж уперше таке чула.- Ти мені про це не говорив, – здивувалася Саша.- Ось! – Вигукнула сваха.

– Невдячний він! Ми його вирощували, шматок хліба від серця відривали, а він потім узяв і втік. Вчитися, чи бачиш, надумав. Ну, ми швидко з нього цю дурницю вибили. Нагадали, скільки грошей у нього вклали, а нам ще дочок підіймати.

Працювати пішов, ось ми одну вивчили, а тепер другу приїхали прилаштовувати.З ночівлею гостей Тамара не лишила. Дочекалася, коли Саша Юлю піде укладати та покликала зятя.

– То виходить, що ти покинув вчитися через те, що працювати для “цих” пішов? – Вона недбало махнула рукою у бік дверей.– Мамо, не думайте про них погано, – попросив Василь. – Вони мене всиновили, дах над головою мені дали, годували мене – я до цього ніколи не їв так смачно!

– Він помовчав і додав. – Ну, якщо чесно, у вас смачніше, ви так добре для мене готуєте!– А вчитися, мабуть, сам не хотів? – З підозрою запитала Тамара.– Та хотів я, хотів, – сказав Василь. – Але спочатку сестру треба було вивчити, а тепер ось у мене Сашенька та Юля – їх годувати треба.

– Зрозуміло, – простягла Тамара і пішла до своєї кімнати.З того часу котлети в тарілці зятя були такі самі, як і в Сашеньки. А через тиждень Тамара з байдужим виглядом, як би мимохідь упустила:– Василю, я домовилася, тебе візьмуть до нас адміністратором. Комп’ютери вмієш налаштовувати?

– Вмію, – розгубився Василь.– От і добре. Зарплата така сама буде, а часу вільного більше. Тому в мене одна лише умова.– Я згоден, – перебив її Василь. – На все згоден!– Ти відновишся і продовжиш навчатися, – закінчила Тамара.

Саша кинулася обіймати маму і з вдячністю вимовила:– Мамо, ти в мене найкраща!– А готувати ви ще смачніше стали, – зізнався Василь.Тамара знизала плечима і вдала, що нічого особливого не сталося. Ні, не такий він і поганий був, цей Василь…