Тамара прийшла додому і побачила відчинені двері. Не на всю відкриті, звичайно, просто на замок не закриті.

– Хм, заснув чи що …

Жінка подумала, що син або заснув і забув про двері, або поспішав на роботу.

У Олега нова робота, про яку він постійно говорив і говорив. Платять мало, але зате він перестав сидіти вдома.

– Ти тут? – запитала Тамара, ходячи з кімнати в кімнату, – Олег?

Дивно. Напевно, затримується. Буквально недавно Тамара відчула радість життя. Син точно тепер дорослий, самостійний, у неї з’явився чоловік, який їй дуже подобається. Роки самотності позаду. Все налагоджується. Скоро ось купить будинок, про який багато років мріяла. Згодом туди переїде, а квартиру перепише на Олега. Тамара посміхалася.

– Треба б поїсти, – вона частенько озвучувала власні думки, така у неї звичка.

Вона приготувала вечерю, і смачно поїла. Олег до сих пір не повернувся, на нього це не схоже. Тамара починала трохи хвилюватися за нього, подзвонила, але син не відповів. Ще більш дивно.

Зайшовши до своєї кімнати, Тамара, нарешті, зрозуміла, що сталося. Шафа, в якій вона зберігала гроші, була порожня. Всі речі валялися на підлозі, нічого з них не пропало, а ось грошей не було.

– Олег …

Ні, це не те, про що можна подумати. Тамара не підозрювала свого сина. Вона злякалася за нього. Мабуть, Олег когось запросив в гості, а вони забрали гроші. Але зараз це не головне. Головне, щоб синок був в повному порядку. Перше, що вона зробила – побігла до сусідки. Самостійно Тамара зараз нічого не могла зробити. Сусідка викликала пoлiцiю.

***

Тамара дивиться на фотографію сина. І не може зрозуміти, як все це могло статися. Коли з милого хлопчика виросла така людина …

Співробітники швидко розібралися, що нікого стороннього в квартирі не було. Олег сам взяв гроші і поїхав. Сам.

– Що перепрошую? – запитала Тамара, коли зрозуміла, що до неї звертаються.

– Заяву писати будете? – уточнив співробітник.

Жінка думала. Стільки грошей … Таке зрадництво. Але ж це її син. Так, зрадник. Але все одно син.

– Не буду.

– Ви впевнені? Знаєте, тут не важливо, що родич …

– Дякую вам за все. Не буду. Вибачте.

– Ясно. До речі, візьміть. Ми знайшли цю записку під столом на кухні. Мабуть, впала, – молодий хлопець простягнув листок. Тамара навіть дивитися туди не хотіла.

“Вибач мене, мамо, але я хочу свою квартиру. Мені дуже шкода, але немає сил більше чекати, коли ти на будинок накопичиш. Сподіваюся, коли-небудь ти мене пробачиш”

От і все. Олег попрощався. Причому так, як Тамара і уявити собі не могла.

– Яке розчарування, – шепотіла поруч сусідка. Тамара вже сто разів пошкодувала, що побігла до неї. Тепер весь будинок буде в курсі.

– Я хочу побути одна.

– Звичайно, я все розумію, – сусідка пішла.

На тумбочці в коридорі ключі. Так ось чому двері були відчинені. Олег залишив свій комплект ключів.

Приїхав Ігор, з яким Тамара недавно почала зустрічатися.

– Не знайшли його? – запитав Ігор.

– Ні. І шукати не будуть. Я не хочу.

– Чому?

– Він мій син. Який є.

– Але … Добре, я зрозумів.

Ігор пройшовся по квартирі:

– Натоптали як … Давай я поки підлогу помию. Хоча б.

– Не варто.

– Будь ласка, дозволь мені допомогти.

Тамара кивнула. Як з цим жити? Добре гроші, але Олег. Як без нього? Як змиритися з тим, що син зрадник? І пішов перший в цьому році сніг. Ось так. Як в минулому і позаминулому. Ніби нічого й не було.