Тамара останнім часом на роботу приходить у якомусь поганому настрої. Співробітниці таки вирішили поцікавитися, що відбувається у її родині.

– Нічого особливого, просто перестали розуміти одне одного.

– Ти ж сама, ніби не своя.

– Умовляю чоловіка, щоб він перевіз свекруху до нас ближче. Вона вже в тому віці, коли їй треба доглядати. У нас виходить лише раз на місяць з’їздити до неї, навести лад у будинку, приготувати їжу, закупити продукти… А він ні в яку.

– А що, вже є кудись перевезти? Чи буде з вами жити?

– Я ж ще торік купила квартиру в сусідньому будинку, господарі їхали поспіхом, продавали дешево. Купувала для своєї матері.

– А чому не перевезла свою матір, а вирішила поселити свекруху? Своя рідніша і ближче. Не можна її ображати.

Не буде Тамара виносити свої стосунки з матір’ю на розсуд колег. Тому вона вдала, що надто зайнята роботою, ніколи їй базікати.

Після того, як не стало батька дочка прийняла тверде рішення: мати житиме поряд з нею. До себе брати не хотіла, бо знала: теща із зятем не дуже ладнали. Вона була проти шлюбу Тамари та Олександра. Хотіла, щоби донька вийшла заміж за сина подруги. От і недолюблювала Сашка. Відповідно він відповідав їй взаємністю.

Домовилися з мамою, що після сорока днів займуться переїздом.

Сашко не поїхав, занедужав. Тамарі довелося добиратися автобусом з важкими сумками. Приїхала, а на подвір’ї у матері господарює чоловік. Дочка згодом дізналася, що це чоловік її подруги. Виявляється, раніше між ними був зв’язок. Вони ніби чекали коли батька не стане. Так Тамарі стало прикро: не могла вона сприйняти цю новину. Не лише її мати, а й вона відчували на собі косі погляди тих, хто був на поминках. Як тільки лишилися вдвох, Тамара не витримала:

– Мамо, ти літня людина, що ж ти робиш? По батькові ще й сорока днів не минуло, а ти привела до хати чоловіка.

– Володі на тому світі нічого вже не треба, а мені треба жити, одній важко.

– До тебе, що не доходить, ти ж на старості років зруйнувала сім’ю. Як тітці Наталці одній тепер? У тебе не стало чоловік, а вона за живого – залишилася на самоті. Не переживаєш суду на тому світі.

– А чого мені переживати? Останні роки свого життя проживу з коханою людиною. Батька твого я не любила … – Тамара не стала слухати матір, вона зібралася і поїхала додому. У неї сльози лилися з очей: їй було прикро за батька. Невже навіть після відходу він не заслужив людського відношення? Невже немає жодних правил щодо жалоби? Чого-чого, але такого від мами не чекала. І ось вже цілий рік вони чужі люди. Звісно, душа в неї переживає за матір. Щойно побачить сільських, обов’язково цікавиться новинами. Ті, чудово знаючи її інтерес, повідомляють жінці про матір:

– Не хвилюйся, у молодят все нормально, не намилуються один одним, ось тільки Наталя злягла … Діти хвилюються, що довго не протягне …

Тамара місця собі не знаходила від сорому після таких слів про її маму, але виду не подавала, тільки ще сильніше в ній виникала неприязнь до колись близької людини.

Вчора між Тамарою та Сашком була сварка.

– Сказав нехай живе у своєму домі, отже, нехай живе. Буде зовсім погано, хай їде до доньки, про яку так дбала весь час. Я їй не потрібен був, на умі в неї одна Оленка.

– Олена далеко. Та свекруха туди не поїде. Досить плекати дитячі образи. Просто ти був старший, тобі здавалося, що мати більше любить молодшу сестру.

– Ой, вистачить мені читати нотації, бо зберуся і піду в гаражі.

– Щось би розумне сказав, цим мене не здивуєш.

Тамара достеменно знала, що свекруху вона перевезе. Звичайно, хотілося їй це зробити за згодою з чоловіком.

Після чергового відвідування Поліни Сергіївни зрозуміла, що більше не чекатиме. Домовилася з сусідом, який мав вантажного буса, перевезла стареньку на нове місце проживання. Син спочатку навіть не здогадувався, що мати живе майже під боком. Коли помітив, що дружина часто почала забігати до під’їзду сусіднього будинку, все зрозумів.

– Все-таки зробила по-своєму, от і няньчися тепер з нею.

– Може, тобі здасться це дивним, але Поліна Сергіївна навіть якось повеселішала від того, що має такого чудового сина, який не забув про матір.

Поступово Тамара переконала Сашка, що його мати пишається таким сином. У нього прокинулися почуття до мами. Не було нічого дивного в тому, що люди бачили, як чоловік під ручку з літньою жінкою ходить вулицями міста. Коли втомлюються, вирушають у парк та насолоджуються ароматом квітучої акації.

– Сину, ти в мене найкращий, я завжди знала, що мене не кинеш, що доживатиму поряд з тобою.

Тамара не могла натішитися таким новим стосункам матері та сина. У вихідні складала їм компанію.

І ось самі вони стали свекром та свекровкою, часом відчувають прохолодне ставлення до себе від невістки. Спочатку дуже старалися, щоб стати ближчими із дружиною сина, але вона їх досі тримає на відстані витягнутої руки. Звикли вже. Намагаються з’являтися у Віталіка, коли Люба на роботі.

А Тамарі так хотілося, щоб невістка так само до неї ставилася, як вона до своєї свекрухи. Все-таки сподівається, що зможе розтопити душу Любочки.

КІНЕЦЬ.