– Це твоя Катька винна! – скрушно говорила Тамара Петрівна, тримаючись. – Це все її грибочки, мені відразу здалося, що у них присмак якийсь дивний…

– Мамо, та що ти таке кажеш?! Нормальні гриби, я їх теж їв, і, як бачиш, все добре! – заперечив матері син Микола.

– Та ти, мабуть, трішки спробував, а я одна майже все з’їла… І відчувала, що присмак у них дивний…

– Ну, а чого їла, якщо смак не подобався?

– Смак якраз і сподобався, тому й їла. А ось присмак… Щось не те…

– Ой, мамо, тебе не зрозумієш. Вчора нахвалювала, а сьогодні вже не те… Впевнений, що не в грибах річ. Катя гриби на стіл поставила, тому що тобі догодити хотіла, я сказав, що ти любиш гриби.

– Ось уже догодила так догодила… Ох, знову, – Тамара Петрівна помчала у вбиральню…

…З Катериною Микола зустрічався вже чотири місяці і вирішив, що настав час познайомити дівчину зі своєю мамою.

Тим більше, що наміри щодо Катерини у Миколі були найсерйозніші.

Молодик подумував зробити дівчині пропозицію.

– А давай ви з мамою до мене в гості прийдете? – запропонувала Катерина. – Я стіл накрию. Тамара Петрівна подивиться, яка я хороша господиня і схвалить твій вибір.

На тому й вирішили. Микола повідомив матері, що готовий познайомити її з нареченою, на що Тамара Петрівна вигукнула:

– Ну, нарешті, давно пора! А чому не до нас запрошуєш свою Катрусю?

– Катя хоче сама стіл накрити.

– Ну добре. Так, може, й краще. І познайомимося, і я одразу знатиму, на що здатна твоя майбутня дружина в плані готування їжі. І наскільки свій дім вона в чистоті тримає. Це важливо!

…У призначений день Тамара Петрівна причепурилася, одягнувши свою найкращу сукню, напшикалася парфумами, і вся така гарна й пахуча, у супроводі сина, вирушила в гості до потенційної невістки.

Катя жила сама на орендованій квартирі. Вона була приїжджою, батьки жили в невеликому селі за двісті кілометрів від міста, а Катерина після школи вступила в інститут, вивчилася і влаштувалася на роботу. Повертатися до села дівчина не хотіла, там і з роботою було важко, та й із нареченими теж…

З Миколою вони познайомились випадково. Зустрілися, коли Катя виходила з магазину, а молодик, навпаки, збирався туди зайти. Він наскочив випадково на дівчину, і вона від несподіванки випустила з рук пакет із яблуками.

Микола вибачився й допоміг їй зібрати фрукти, поцікавившись, навіщо їй так багато яблук.

– Я готуватиму варення, – відповіла дівчина.

– Хотілося б спробувати, – не розгубився молодик, якому Катя сподобалася з першого погляду.

– Можу й почастувати, – усміхнулася дівчина. Микола теж їй дуже сподобався.

Молоді люди розговорилися, обмінялися телефонами, і вже через кілька днів Микола в гостях у Катерини пив чай з ароматним яблучним варенням…

…– Ні, це точно Катрусині гриби! – сказала Тамара Петрівна, повернувшись із вбиральні. – Більше нема від чого. Так що, синку, я б на твоєму місці не поспішала одружуватися. Якщо вона мені отаке влаштувала, то й до тебе добереться.

– Мамо, ну що за нісенітниці?! Не збиралася Катя нічого робити, навіщо їй це?

– А щоб квартирою нашою заволодіти, ось навіщо! Спочатку зі мною розбереться, потім, як твоєю дружиною стане, і з тобою теж. І вступить у спадок. Ясно, як білий день!

– Господи, мамо, – взявся за голову Микола. – Ну і фантазія в тебе, тобі романи б писати, чесне слово!

– А ти що, сумніваєшся в моїй правоті?

– Ще й як сумніваюся! По-перше, Катя на таке не здатна. А по-друге, це ж дуже безглуздо з тими грибами. Я їх теж їв, і сама Катя їла.

– Ти зовсім трохи з’їв, та ще й біленьку пив.

– Добре, навіть якщо й так. Але Катя не пила біленьку, ви з нею разом ігристе пили. А гриби Катя точно їла, я добре пам’ятаю.

– Ой, знову крутить. Та коли це вже закінчиться! Підвела мене моя любов до грибів, зате тепер я на них рік дивитися не зможу, – вигукнула Тамара Петрівна і знову помчала до вбиральні. – Я до неї з усією душею, а вона… Ти не одружишся з нею!

Поки мати була в туалеті, Микола вирішив зателефонувати до Катерини.

– Катрусю, а ті грибочки, що вчора на столі були, де ти купувала?

– Не купувала. Це мати готувала. Минулого місяця моя тітка в місто у справах приїжджала, у мене жила кілька днів, ось мама з нею й передала гостинці, в тому числі гриби. А чому ти питаєш? Сподобалися? Тамара Петрівна вчора грибочки так наминала й нахвалювала. У мене, до речі, ще є дві баночки. Хочеш, забирай, раз мамі до душі припали.

– Та ні, Катрусю… Тут таке діло…

– Що трапилося, Микольцю?!

– У мами сьогодні весь день слабість, і чомусь вона думає, що в цьому винуваті твої гриби…

– Та ну… Не може бути, я ж їх теж їла! Та моя мама багато років робить різні закрутки, всіх рідних і друзів пригощаємо, ніхто ніколи не скаржився. А гриби ці свіжі, цього року мати закривала. Поганих там бути не могло, мій тато сам гриби збирає і добре розбирається в них.

– От і я мамі говорю, що зовсім не в грибах справа!

– Микольцю, і що ж тепер? Тамара Петрівна вважає мене винною?

– Ну, якщо чесно, то так.

– Микольцю, але ж ти так не думаєш? – зовсім уже засмученим голосом запитала Катя.

– Ні, звісно… І не знаю, як маму переконати…

– Ну от і познайомилася з майбутньою свекрухою, називається… – Катя була готова розплакатися.

– Катрусю, ти тільки не переймайся. Я поговорю з мамою, поясню, що свіжі гриби, що твоя мама готувала. Я ж подумав, що, може, ти їх у бабці якоїсь на базарі купила, тому й запитати тебе вирішив. Але якщо це свої, домашні, тоді я точно не сумніваюся, що не в грибах справа…

– Кому це ти тут надзвонюєш? Цій? – гнівно спитала Тамара Петрівна, повернувшись у кімнату. – Дай мені телефон, я зараз викажу їй все, що думаю!

У цей момент пролунав дзвінок у двері, і Тамара Петрівна, крекчучи, пішла відкривати.

Микола спробував додзвонитися до Катерини, яка почула, як майбутня свекруха сварилася на неї і кинула слухавку… А тепер не хотіла відповідати на дзвінок Миколи. Образилася, мабуть…

За хвилину в кімнату повернулася Тамара, а разом із нею зайшла Лідія Андріївна, її близька подруга.

– Ось ти уявляєш, Лідо, на кому мій син одружитися зібрався, – почала скаржитися подрузі Тамара. – Першого ж дня знайомства вона мені отаке підсунути вирішила. Гриби ті. Але нічого в неї не вийшло, я живуча… Ось тільки весь день в компанії білого друга…

– Ох, Тамарочко, я до тебе тому й прийшла, – раптом заявила та.

Тамара Петрівна дивилася на подругу, не розуміючи до чого та веде.

– Ти холодець мій їла? Яким я тебе вчора вранці почастувала?

– Ну, їла, на сніданок сьогодні… А в чому справа?

– Ти пробач мені, Тамарочко, я переплутала і не той контейнер тобі принесла. Я свіжого холодця наварила, а в холодильнику старий ще залишався, який я чоловікові на день народження готувала, він на роботі мужикам проставлявся. Я й забула про нього зовсім. І тобі замість свіжого той старий і принесла. І тільки ось сьогодні до мене дійшло… Одразу до тебе побігла, бо додзвонитись не змогла. Що в тебе з телефоном, до речі?

– А, та розрядився… – розгублено відповіла Тамара Петрівна. – То це що ж виходить, все від твого холодцю? А Катрусині грибочки тут ні до чого?

– Ось бачиш, мамо, даремно ти на мою Катю наговорювала! – вигукнув Микола. – А вона почула, як ти говорила і не відповідає тепер, образилася…

– Як недобре вийшло, – зітхнула Тамара Петрівна. – І смачні були гриби, і присмаку справді ніякого не було. А от холодець… Пахнув він якось підозріло, але я його гірчичкою намазала і з’їла… Добре, Микола відмовився його їсти…

– Ох, ну й наробила я зі своїм холодцем, – схопилася за голову Лідія Андріївна. – Вибачте мені… Я ж не спеціально…

– Ой, – Тамара знову побігла у вбиральню.

– Тамарочко, вибач! – гукнула їй вслід подруга. – У тебе активоване вугілля є?

А Микола швидко зібрався й пішов до Катерини, йому хотілося якнайшвидше заспокоїти наречену…

Через два місяці Микола й Катерина одружилися. У Катерини склалися хороші стосунки зі свекрухою, а ту історію з грибочками вони всі тепер згадують зі сміхом.

Тамара Петрівна із задоволенням їсть гриби, якими сваху пригощають батьки Катерини.

А от на холодець жінка поки не може дивитися і навіть сама його не готує…

КІНЕЦЬ.