Тамара та Олексій прожили після весілля півроку. Винаймали невелику квартиру, працювали, збирали на іпотеку. Тамара на рахунку вже мала гроші ще до весілля, тільки вона про це нікому не говорила. Нехай лежать, час покаже.

Щоліта дівчинка відпочивала у бабусі в селі. Мудра жінка вчила її усьому, що знала сама. От і про гроші краще мовчати, говорила бабуся. Прикмет, прислів’їв та приказок бабуся знала величезну кількість. І завжди знала, де сказати. Тамара ніколи її не забувала, хоча бабусі вже не було на цьому світі. Будинок бабусі продали, гроші поклали на рахунок. Все дісталося Тамарі, єдиній онучці.

– Тамаро, мама просила мене прийти. У нас сімейна рада.

– Тебе? А я не твоя родина?

– Там нічого цікавого. Я тобі все розповім.

Ось так сімейна рада! Ну, може, у них так прийнято, подумала Тамара. Та й розкаже.

– Ну як? Що ви там таке вирішували?

– Ми маємо віддати накопичені гроші мамі. Сестра не змогла вступити на бюджет, доведеться платити за навчання, плюс винаймати квартиру.

– Віддай половину, ти її вклав.

– Ти мене не зрозуміла. Все треба віддати.

– Вони знають, скільки у нас грошей?

– Так, а що такого, це ж родина.

– І коли вони повернуть?

– Вони не повернуть. Це для сім’ї.

– Я працюватиму на вашу родину, а моя думка не має значення?

– Наступного разу підемо разом. Я спитаю про тебе.

– Ось наступного разу і почнемо. Віддай половину, а половину я візьму собі.

– Але як пояснити все?

– Ти вже постарайся.

Скарбничка поповнюватися перестала. Олексій допомагав сім’ї, а Тамара збирала для себе. На загальні потреби вони скидалися.

– А чому ти не відкладаєш на іпотеку?

– Так і ти не відкладаєш.

Тамара дізналася, що вагітна та поспішила поділитися радістю з чоловіком. Він був дуже радий.

– Треба повідомити батьків. Давай покличемо їх у гості. Я впевнений, що всі будуть раді.

Але ніхто не зрадів. Прийшли батьки Олексія, сестра, старший брат із дружиною. Радості не було ні в кого. Усі вирішили, що рано ще їм заводити дітей. Квартири немає, гроші потрібні сестрі на навчання кудись ще, ще й ще. А дитини у планах немає. Тамара вже слухати не могла, коли сімейна рада винесла вердикт – дитину не потрібно залишати.

– І ти так само думаєш?

– Запитала вона, коли всі пішли.

– Вони праві.

– Ну і живи зі своєю родиною.

Тамара зібрала речі та пішла. Гроші в неї були, робота хороша, впорається. Вона вже зараз могла б оформити іпотеку, але вагітність змінила плани. Олексій приходив, але міняти свою думку не збирався.

Тамара подала на розлучення відразу після народження малюка, і на аліменти для себе та дитини. Але сімейна рада вирішила оскаржити батьківство, і Олексій подав до суду.

– До чого ти опустився, – сказала йому Тамара після суду.

– Своєї думки немає, ти сам собі не віриш, тільки сім’ї. Ні, ти не спустився, ти такий і був. Не розгледіла я тебе. Тепер плати аліментu, а якщо не будеш, то вже я подам до суду. Не забудь спитати у них, що робити.

– Я не хотів.

– А це вже не має значення. Справу зроблено.

Час йшов. Олексій сплачував аліменти. Тамара вже працювала, син Ігор ходив до дитячого садка. Жили вони у новій квартирі. Тамара купила її в іпотеку. Олексій вирішив розпочати все наново.

– Тамаро, у нас син. Спробуємо знову жити разом. Я буду добрим чоловіком і батьком.

– Згадав? Синові вже п’ять років.

– Йому потрібний батько.

– А як же сімейна рада? Вони схвалили?

– Схвалили.

– Чудово! Я навіть знаю, що там було! Їм вигідніше збагрити тебе, ніж жити разом із тобою. Квартира в мене вже є. А там з тобою одні витрати та ще й аліменти. Так! Аліментів поменшало, ти змінив роботу? Чи ще хтось народив від тебе?

– Ну, навіщо ти так? Просто тимчасові проблеми. Мене скоротили. Шукаю.

– Значить я права!

– Ти згодна?

– Ні!

– Тоді я заберу дитину і аліменти платитимеш ти!

– Спробуй. Тільки з родиною порадься. Ти їм і один заважаєш, а тут ще дитина.

Олексій так і пішов, син до нього навіть не вийшов. Інтересу у нього до батька не було, бо той приходив рідко і розмовляв лише з його мамою. Шоколадки та іграшки він не приносив, і зовсім не грав із сином. Напевно, сімейна рада не дозволила.

Ну, а коли Ігор виріс, то сімейна рада вирішила, що він повинен допомагати батькові та бабусі з дідом. Тільки от Ігора ніхто не спитав. Просто повідомили.

– Ну, ви вирішуйте! В мене від ваших рішень нічого не зміниться. – Відповів він, коли батько передав йому все. – Вирішуйте! Це дуже важливо для вас.