Маленьку сіреньку кішечку Ритулі подарувала подруга. Маленька красуня дуже сподобалася добрій молодій жінці.

— Назву я тебе Лялечкою, — вирішила Ритуля.

— Лялька, — сказала господиня маленькій кішечці й погладила її по голівці.

Кішечка погодилася, їй сподобалося її нове ім’я, хоча раніше її звали просто кицька. Ляля повільно обстежила своє нове помешкання, їй усе сподобалося, але…

Щоранку вона зустрічала на кухні сердитого чоловіка, якому Лялька явно не до душі була. Він весь час бурчав на неї й проганяв зі стільця, який кішечка облюбувала.

Але коли чоловік ішов з дому, Лялька раділа, гралася зі своєю господинею, з іграшками, які та їй подарувала. Іноді вона дивувалася, чому в її такої доброї, чудової господині немає маленького хлопчика чи дівчинки.

Адже з ними життя було б куди цікавіше. І Лялечка могла б погратися з малюками, але… їх немає. Іноді вона розуміла чому. З таким сердитим чоловіком хіба можна мати дітей? Адже він любить тільки себе…

— Ритулю, знову ця твоя улюблениця сиділа на моїх штанях, вони всі в шерсті! Почисти, а то соромно в таких з’являтися на роботі! — вкотре дорікав Влад.

— Добре, я почищу, тільки ти не залишай їх на стільці, прибирай у шафу, — говорила Рита, катаючи валиком штани.

Настала весна. Одного разу господиня попередила Лялечку, що вони їдуть на дачу.

— Там тобі сподобається. Будеш ніжитися на травичці, слухати спів пташок, щодня їсти стиглі ягідки.

Ритуля жила в передчутті чогось гарного. На дачі справді було чудово. Лялька пробіглася по клумбах, обнюхала перші весняні квіти. Які ж вони були запашні!

Кішечка навіть чхнула пару разів. Повалялася в траві, погналася за горобчиком, який невідомо звідки взявся. Він перелітав з гілки на гілку, ніби дражнив кішечку. Та бігла за ним, підстрибувала, але дістати горобця не могла.

— Лялько, йди обідати, — покликала господиня.

На ґанку будинку стояла чашка з молоком, поруч лежав шматочок сосиски. Не встигла Лялечка все це з’їсти, як на ґанку з’явився сердитий чоловік.

— А ну йди звідси, не плутайся під ногами, — нервово промовив він і зіштовхнув кішечку з ґанку.

Лялька не образилася, вона вже звикла до брутальності цієї людини, яка чомусь була чоловіком її доброї господині. Неподалік знаходилася альтанка, кішечка пішла туди й прилягла на лавку. Рита побачила її й принесла свій старий теплий светр.

— Тепер він твій, лягай на нього і тобі завжди буде тепло, — сказала вона й пішла.

Цього дня у неї було багато роботи, і Лялька майже весь день пробула сама. Точніше, не зовсім сама: горобчик, який зустрів її сьогодні, прилетів знову. І хоча у нього була велика родина, він чомусь віддав перевагу спілкуванню з кішечкою.

На дачі час ішов швидко.

Не встигли озирнутися, як настав серпень — багатий на врожай місяць.

Тут вже Лялечці щодня посміхалася фортуні, господиня годувала її відмінними стиглими ягодами (так-так, і таке буває), від яких не було сил відмовитися. Хоча свіжі зелені огірочки з грядки кішечка теж любила.

Одне було погано — господар вічно бурчав і називав Ляльку лінивою куркою.

— Миші скоро по дому юрбами гулятимуть, а тобі все дарма. Іди лови! — наказував він.

І Лялечка пішла, хоча була ще маленькою кішечкою і мишей досі не ловила. А тут за один тільки день зловила дві мишки й поклала їх на ґанок, щоб господар бачив і не називав її лінивою та ще й куркою.

Йшов час, наближалася осінь.

Одного разу господиня захворіла, її відвезли до міста. Кілька днів Лялька залишалася на дачі сама. Їй стало дуже сумно. Що сталося з господинею, вона не знала.

Тепер про кішку ніхто не дбав, їй самій доводилося добувати собі прожиток.

Господар приїжджав пару разів, зібрав останній урожай, висипав сухий корм кішці в альтанці й поїхав. Для Лялечки настали важкі дні. Тільки горобчик скрашував її самотність.

На початку листопада випав сніг і стало холодно.

Ляльув все частіше сиділа в альтанці й сумно зітхала: їжі майже не було. Вона добряче схудла й вже не сподівалася, що настануть у її житті добрі часи.

Але одного разу приїхав господар, був він не один. Лялька так чекала господиню, але замість неї приїхав незнайомий чоловік. Вони обійшли ділянку, оглянули будинок, зазирнули в альтанку. І тут незнайомець помітив Лялечку.

— А що тут робить ця кішечка, ця маленька лялечка? — запитав він сердитого чоловіка. — Вона ж тут не витримає, помре від голоду й холоду.

— Мені нікуди її брати. Дружина в лікарні, я з ранку до вечора на роботі…

Чоловік здивовано знизав плечима:

— А як же ця бідна тварина? Вам її не шкода? — здивовано запитав чоловік.

— Вона залишиться тут! Якщо хочете, можете забрати її собі, — буркнув господар і передав ключі від будиночка новому власнику.

Вони поїхали, і Лялька знову залишилася сама. Господар залишив їй сухий шматок ковбаси й трохи хліба. Так вона й жила кілька днів.

Прилітав горобчик, щось цвірінькав їй на втіху, але вона вже втратила інтерес до життя й танула на очах.

У цей час той чоловік, що купив їхній будиночок у садовому товаристві, на вихідних, прихопивши лижі й переговоривши з дружиною, вирушив на дачу.

Він постійно думав про ту нещасну кішечку, яку кинули зимувати в альтанці. “Як вона там, бідолашка? Тільки б дочекалася мене”, — думав Марк.

Дорога до садового товариства не була розчищена, схоже, взимку тут ніхто не жив. Марк залишив машину на узбіччі й на лижах вирушив шукати свій будиночок.

Він довго їхав вулицею і, нарешті, побачив той будиночок, він був добряче занесений снігом. А ось і альтанка.

Марк відкопав хвіртку ногами, протиснувся у двір і пішов по снігу до альтанки.

— Кицю, ти де? Ти жива, моя дівчинко? — він відкопав засипані снігом двері в альтанку й увійшов.

На лавці лежала стара вовняна кофта, а з неї стирчав сірий котячий хвостик. Марк підняв кофту й побачив нерухомо лежачу виснажену тварину.

Лялька мовчала, у неї не було сил на розмови. І тут вона почула цвірінькання свого друга горобчика. Він сидів на відчинених дверях і дивився на свою подружку.

Лялечка заворушилася й розплющила очі.

— Ти жива, моя бусинко, — радісно сказав чоловік, і на його очі навернулися сльози. — Встиг.

Він обережно поклав перед Лялькою шматочок котлетки й налив водички в маленький стаканчик. Кішечка стрепенулася, відчувши вабливий запах домашньої їжі.

— Давай, поїж, моя хороша! Потім ми поїдемо додому! Тепер у тебе все буде добре, ти тільки одужуй.

Лялечка всією своєю котячою єством відчула теплоту, яка виходила від цього чоловіка. Його добрі слова ніби обіймали її, закликаючи жити.

Вона піднялася й почала обнюхувати котлету, потім обережно відкусила шматочок і почала їсти.

Горобчик знаходився разом з ними й час від часу схвально цвірінькав. Марк відщипнув шматочок від булочки, яку привіз для Ляльки, і розкришив на лавочці для горобчика.

— Давай, друже, і ти підкріпися, — покликав він горобця.

Той злетів з дверей, сів на лавочку й почав клювати запропоноване частування.

Коли з трапезою було покінчено, Марк обережно загорнув кішечку в маленький махровий рушник, який для неї ж і прихопив з дому, і притиснув її до себе.

— Ну, прощавай, друже, — Марк махнув рукою горобцю й висипав залишки крихт від булочки на лавку. — Це тобі на перший час, — сказав чоловік і вийшов з альтанки.

Горобчик теж вилетів, ніби хотів переконатися, що його подруга тепер у надійних руках і все в неї буде добре.

З дачі Марк одразу заїхав у ветлікарню. Лікар оглянув кішечку й сказав, що вона дуже ослабла, нехай поки побуде в лікарні.

Цілий тиждень Лялечку лікували, а у вихідний день Марк забрав її додому. До цього часу дружина Марка Ірина купила кішечці затишний будиночок і необхідні їй іграшки. У Лялечки знову з’явилася своя родина, якаїї любила.

Через тиждень після переїзду Ляльки виписалася з лікарні Ритуля, колишня господиня.

Вона подзвонила Марку й запитала, чи жива її кішечка. Ритуля тільки дізналася про те, що її жорстокий чоловік кинув напризволяще її улюблену кішечку.

Марк розповів їй сумну історію покинутої кішечки та її щасливе спасіння. Рита була рада, але просити повернути їй Лялечку не стала. Раз у неї знайшлися нові добрі господарі, нехай живе в них. Головне, що кішечку вдалося врятувати.

Навіть у найтемніші часи завжди знаходяться люди з добрим серцем, готові прийти на допомогу тим, хто її потребує. Ця історія — нагадування про те, що справжня доброта завжди знайде свій шлях.

А ви вірите в це?