Одружені ми з Вадимом 4 роки. У нас є вже 2 дітей, 2 хлопчики. Одному 3 роки, другому 3 місяці, тому я зараз в декреті, а чоловік забезпечує сім’ю.

Справа в тому, що чоловік ніколи не стає на мій бік, не захищає мене перед своїми родичами. Коли конфлікт з його ріднею, він завжди каже, що я винна сама, навіть якщо я маю рацію.

У мене таке відчуття, що сім’я мало що означає для Вадима, але мати для нього все, він завжди за неї. Вона каже всякі неприємні речі про мене – він мовчить. Вона приходить до нас, коли їй заманеться, не питаючи, чи зайняті ми, просто їй так захотілося – він мовчить.

Каже мені або не звертати уваги, або що я сама винна. Коли в мене вже закінчилося терпіння і я прямо запитала у Інни Павлівни, чому вона приходить ось так, то вона підняла такий крик, волала на всю, що це не мій дім, а сина, хоча жили ми на той момент в гуртожитку, а він і слова не сказав їй. А мені каже, що я її вигнала.

А коли він просив мене в неї прописати, бо це потрібно було для виписки з гуртожитку, а мої батьки живуть далеко, в іншому місті, а я була на останньому місяці очікування первістка, вона сказала: “Ні, вона може при розлученні забрати мою квартиру.”

Вадим знову ж змовчав. е думайте, я з ним пробувала розмовляти, та він нічого мені на це не може відповісти. Зараз я проти появи його родичів у нас удома, якщо вже склалося так, що вони завжди проти мене, то й ходити вони до нас не будуть.

Але чоловік зі мною через це весь час сперечається. Коли ми з Вадимом вирішили одружитися, Інна Павлівна запитала: навіщо ви робите весілля, якщо ви все одно скоро розлучитеся?

Весілля наше допомагали робити мої батьки, а мама Вадим сказала, що робити нічого не буде. Після того, як свято пройшло, вона мені видала:

– Такої нудної рідні, як ваша, Юлю, я зроду не бачила! І чому у тебе так мало друзів? Напевно, ти людина якась не така, не товариська і відлюдкувата, – сказала мені свекруха Інна Павлівна після нашого з Вадимом весілля.

Хоча з їхнього боку з родичів були лише хрещені батьки та друзі чоловіка.

Коли у чоловіка щось трапляється, він завжди жаліється матері на мене, я його завжди підтримую, а мене він підтримати і захистити не може.

Ось нова ситуація. Приходить кілька днів тому до нас на чай Інна Павлівна, я накриваю стіл. А вона мені сказала, що наші сини на її синочка геть не схожі і у неї виникають неоднозначні питання. Каже мені:

– Виходь вже на роботу, бо я за аналіз ДНК зі своєї кишені платити не буду, це ти маєш нам довести, що хлопці – Вадимові! На це і витратиш свої перші гроші, як заробиш! Почула мене?

Я сховалася у кімнаті. Від Вадиму захисту не дочекаєшся, матуся ж у всьому права.

А мої перші в житті голубці свекруха винесла собакам, сказала, що її син це їстоньки не буде, вона не дозволить. Такі ось справи.

У мене починають закрадатись думки про розлучення, таке відчуття, що я вийшла заміж не за нього, а за його родичів. Не звертати уваги я не можу, сама по собі я людина чуттєва і багато її витівок засіли глибоко в душі.

Не можу свекруху пробачити за все, не хочу більше її бачити у своєму житті. У чоловіку хочу бачити підтримку і свого захисника, а не маминого синочка і ганчірку.

Як мені бути, підкажіть! У нас з Вадимом все таки двоє спільних дітей, і я хочу, аби вони росли у повноцінній родині. Це моє найбільше бажання! Але його мама перешкоджає здійсненню цієї мрії.

Джерело