– Загалом так, – заявила Христина.

– Або ти купуєш мені зараз цей телефон, або ми розлучаємося.

– Христино, – звернувся до неї Михайло.

– А тихіше не можна, ти вже й так привернула увагу всіх покупців. До того ж, ти мені поясни, навіщо тобі ще один телефон, якщо місяць тому ми придбали майже такий самий.

– Ну, по-перше, – не відступала Христина.

– У цього телефону зовсім інший колір. А по-друге, і модель трохи інша.

Михайло розумів, що продовжувати цю розмову з Христиною – собі дорожче. Але цього разу він твердо вирішив не йти на жодні поступки.

Михайло познайомився з Христиною півроку тому. Дівчина була дуже гарною, і він почав залицятися до неї. Він і сам тоді не вірив, що зможе домогтися від неї взаємності. Але дорогі подарунки та прикраси зробили свою справу. І вже незабаром Христина переїхала до нього.

Оцінивши можливості успішного бізнесмена, вона вже не задовольнялася тим, що Михайло купував для неї. Тепер Христина сама почала диктувати йому умови спільного проживання. Ні про яке кохання з боку Христини там не могло бути й мови.

А ось Михайло справді захопився нею. І навіть, усвідомлюючи, що для сімейного життя ця примхлива дівчина зовсім не придатна, так і не знайшов у собі сили розлучитися з нею.

– Дівчино, запакуйте, мені цей телефон, – сказала Христина продавцю.

– Христино, ти мене не почула, – нагадав їй про своє існування Михайло, – чи ти сама оплачуватимеш покупку?

Дівчина-продавець, слухаючи цей діалог, застигла збентежено.

– Ви вже визначитеся, будь ласка, з покупкою, – звернулася вона до Михайла та Христини.

І тут Христина не витримала і сказала дівчині продавцю.

– Наберуть продавців із села, які не мають ні скромності, ні такту. Покличте мені директора, попросила Христина.

На її прохання вийшла вродлива дівчина років тридцяти.

– Вибачте, але директора поки що немає, – заявила вона, – я менеджер з продажу. Ви вже вибачте, якщо щось не так, ця дівчина у нас нещодавно працює. Давайте я вам іншого консультанта надішлю.

– Та вже надішліть, – кипіла від образи Христина.

Після того як підійшов новий консультант, Христина знову вирушила до прилавка, щоб показати, який саме телефон вона вибрала, і оформити гарантію. Але коли вона повернулася, то вже не виявила свого залицяльника. Христина ледве трималася. Так із нею ще не чинив ніхто. “Ну, він ще побігає за мною, – заспокоювала вона себе”.

Христина була впевнена у своїй чарівності. Вона була певна й у тому, що Михайло не витримає цього розставання. Але тільки Михайла цього разу абсолютно не цікавила ця особа. Його думки були зайняті іншою дівчиною. Коли у торговому залі з’явився менеджер, то Михайло, побачивши цю дівчину, застиг.

Цієї ночі Михайло не міг заснути.

– Де ж я бачив її? – запитував він себе, – І чому мені це обличчя так знайоме? І чому, коли наші погляди зустрілися, вона була збентежена?

І коли, здавалося, дрімота взяла над ним гору, його раптом осяяло. І цієї миті він до дрібниць згадав події дванадцятирічної давнини.

Після закінчення першого курсу один із однокурсників Михайла запропонував своїм друзям по університету підзаробити на будівництві ферми у його рідному селі.

Отак Михайло і опинився у складі тієї будівельної бригади. З ранку до темряви студенти перебували на будівельному об’єкті. А вечорами прямували до сільського клубу на танці. Там Михайло й познайомився із Настею.

Дівчина зачарувала його своєю красою. Та й він, зважаючи на все, сподобався їй. Насті на той момент було всього 17 років, і вона була під пильним оком свого старшого брата, який після танців відразу забирав її додому. Тож жодного роману між ними тоді не сталося. І все-таки напередодні від’їзду під час танців він передав їй листок, вирваний із записника, в якому вказав їй свою студентську адресу.

Але листа від Насті він не дочекався. Михайло часто згадував її, і вона навіть неодноразово снилася йому. Але з часом він викреслив її зі своєї пам’яті. Нічого дивного в тому, що він упізнав її не відразу, не було. Адже з того часу минуло цілих 12 років.

Наступного дня, не дочекавшись закінчення робочого дня, Михайло залишив офіс і попрямував до магазину телефонів. Опинившись у салоні Михайло попросив одного із продавців запросити до зали менеджера з продажу. Побачивши в залі вчорашнього відвідувача, Анастасія була явно розгублена.

Привітавшись із нею, Михайло попросив дівчину приділити йому кілька хвилин. І незабаром вони опинилися віч-на-віч в одному з кабінетів салону.

– Анастасія, – звернувся до неї Михайло. – Я прошу у вас вибачення за вчорашній інцидент, але сьогодні я з іншого приводу.

– І що вас привело сюди?

– Ви, – коротко відповів Михайло.

-Я? – здивувалася дівчина.

– Вибачте, ви мене не пам’ятаєте?

– Чому ж, пам’ятаю.

– Анастасія, мені вам дуже багато треба сказати. Може повечеряємо сьогодні у ресторані? – Запропонував Михайло.

– А як же ваша дружина?

– Я не одружений.

– Але ж у вас є дівчина.

– Вже немає. Ви мені не повірите, але після того від’їзду з вашого села, я вас дуже часто згадував.

– Я теж, – раптом зізналася Анастасія. А вашу записку в мене забрав мій брат і викинув. Я навіть плакала тоді через це.

– Тоді, може, продовжимо нашу розмову ввечері.

– Напевно, я вас розчарую, але між нами вже нічого не може бути.

– Ви заміжня? – Запитав Михайло.

– Ні.

– У вас є хлопець?

– Ні.

-Тоді що заважає нам зустрітися?

-У мене є син. Завтра йому виповниться п’ять років.

– А давайте разом з вами підберемо йому подарунок, а потім утрьох вирушимо на прогулянку, – запропонував Михайло, залишаючись незворушним.

– Ви серйозно?

– Настя, мені вже за тридцять, а я досі не зустрів своєї другої половинки і зараз моя душа підказує мені, що цією половинкою є саме ви. Адже якби ви тоді прислали мені хоча б єдине послання, ми вже давно були б разом.

– А що ж ви робитимете з тією дівчиною, з якою ви вчора приходили сюди?

– Саме вчора я й зрозумів, що вона підтримує стосунки зі мною лише через гроші.

– Добре, завтра у мене вихідний, і ви можете заїхати за мною, – погодилася Анастасія.

На другий день у призначену годину Михайло приїхав за вказаною адресою

– Ви тільки не дивуйтеся, у мене лише однокімнатна квартира, – попередила Михайла Анастасія.

Після того як Михайло познайомився із сином Анастасії Андрієм вони вирушили за покупками до «Дитячого світу». Коли хлопчик опинився в салоні автомобіля, то розсмішив свою маму та Михайла, заявивши:

– А яка у вас крута машина! Я теж хочу таку.

– Отже сьогодні купимо тобі машину, майже таку ж, – порадував Андрія Михайло.

Вже перебуваючи в магазині, Андрій вибрав собі автомобіль, майже такий самий, як у дорослих, правда мініатюрний, зі справжнім сидінням і кермом, з миготливими поворотниками і працюючим на акумуляторі.

– Андрію, – звернулася до нього мати, – ну куди тобі таку машину. У нашій квартирі на ній не наїздишся. Та й як нам довезти її до будинку, вона ж у салон автомобіля не вміститься.

– Нічого ми зараз замовимо доставку, – заспокоїв дитину Михайло, – а їздити на ній можна буде у моїй квартирі. У мене місця там багато, а ви, я сподіваюся, тепер щодня приходитимете до мене в гості.

Після «Дитячого світу» Михайло з Анастасією та її сином відвідали ресторан та наїлися там різних солодощів. А потім Настя з Андрієм погодились заїхати у гості до Михайла. На той час туди доставили й машину Андрія.

– Мамо, – вигукував Андрійко, – а давай до дядька Михайла переїдемо! Ти ж бачиш, скільки тут місця для моєї машини!

– Ні, синку, у нас своя квартира є.

– А мені дядько Михайло дуже подобається, я з ним хочу жити, – протестував хлопчик, – я хочу, щоб він був моїм татом.

– Та ви можете хоч сьогодні до мене переїхати, – запропонував Михайло.

– Ну, мамо, будь ласка, будь ласка, давай переїдемо до дядька Михайла сьогодні, – продовжував просити свою матір Андрій.

– Настя, погоджуйся, я обіцяю, поводитися пристойно, – прошепотів Анастасії на вушко Михайло

– Ну, я не знаю, все це неправильно.

– Настя, – продовжував умовляти її Михайло, – я до тебе не підійду, поки ти не закохаєшся в мене.

– А я вже давно закохалася в тебе, ще 12 років тому, – зізналася Анастасія, і в її очах засяяли промінчики щастя.