Родом я з невеликого села. Там я жила до вісімнадцяти років, а потім вирішила спробувати вступити до університету, бо завжди мріяла стати педагогом. Мама була не надто задоволена моїм рішенням: »Хто на тебе в місті чекає?

Навіщо тобі цей університет? У селі і так роботи багато!» Сестра моя молодша у всьому маму слухалася, тому та нею була вкрай задоволена. Тамара залишилася із мамою. Я у місті зустріла чудового чоловіка. Ми з Вадимом одружилися, коли закінчила університет.

Я про маму із сестрою ніколи не забувала. Як тільки в мене з’явилися хоч якісь rроші, почала їм надсилати гостинці, часто дзвонила. Щоправда, довго не було матеріальної нагоди приїхати. Але коли вона з’явилася, я одразу вирушила до рідних країв.

Я дико скучила, тому бігла на всіх парах, щоб обійняти матусю і сестру, розповісти про нареченого і всі останні події, але мене зустріли з незадоволеним обличчям. -Ну, вчена, нагулялася? Усіх міських мужиків випробувала?

Я від такого прийому була просто в щоці. -Мамо, ну ти чого так, я ж вчитися поїхала. Ми стільки не бачились. Ти що зовсім мені не рада? Тут вийшла сестра з дитиною на руках. -Що це за дитина? -Це мій син, -зявила Таня, -Ти навіщо назад приїхала? Тут немає місця для тебе. Нам і так тісно.

У мене від образи навіть сль ози навернулися, але я постаралася приховати їх. Я стільки їм дзвонила, а вони мені навіть не сказали, що Таня вийшла заміж і наро дила! -Добре, вибачте. Я просто повернулася та пішла. З того часу ми не спілкуємося.

КІНЕЦЬ.