“Так, я ввечері вcя твoя, Боря сьогодні знову таксує, тому я вільна”,-щебетала по телефону Лариса

 

Мене звати Борис, мені 40 років. Все частіше я став згадувати слова своєї покійної  бабусі:

Сину, ніколи не випрошуй кохання. Твоя людина тебе знайде. Кожному Бог створив пару. А ти чекай.

А  я не хотів довго чекати. З молодості був нетерплячий. У 25 років я зустрів  Ларису, й закохався по самі вуха.

Запрошував її в ресторани, влаштовував сюрпризи, дарував квіти та дорогі подарунки. Словом, стелився як тільки міг, лише б вона відповіла мені взаємністю. А Лариса  тільки дозволяла себе любити. І заміж вона погодилася вийти за мене, коли дізналася, що вагітна. Я це прекрасно розумів, але думав, що з часом вона мене покохає.

Я довго не втрачав надії, щоб  побачити на собі захоплений погляд дружини. У шлюбі у нас народилося двоє дітей- Макар та Софія. Я  працюю в логістичній компанії – робота серйозна, але й заробітки відповідні. Лариса працює перукарем у салоні. Дітиначаються в школі  та  ходять  на різні гуртки. Щоліта ми їздимо відпочивати. По дому дружині завжди допомагаю, стараюсь приділяти увагу, щотижня дарую квіти. З роками Лариса до мене звикла й полюбила.

Нещодавно на роботі у мене виникли проблеми, зарплату зменшили. Щоб хоч якось залишитись на плаву я став таксувати по вечорах. Було важко, але я все робив заради благополуччя своїх дітей та дружини.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩