Так вийшло, що на деякий час до нас переїхала жити моя свекруха. Мені вже за сорок, і самі розумієте, що ґаздувати в домі я звикла одна. Та річ навіть не в цьому.

Наш з Орестом син не дуже любить читати, але загалом в школі він відмінник. “Ой, шкода, що ти не вдався в свого тата, той без книжки життя не уявляв.

Ти, певно, в мамку пішов, на жаль”. “А скажіть мені, чого ваш син в тому житті доробився? Та якби не я, ми б досі на орендованій жили”. Ту аж перетрусило всю!

Не буду пояснювати чому, але вже два місяці, як я живу зі своєю свекрухою під одним дахом.

Можливо, якщо б це відбулось відразу після весілля, це б було легше, але вибачте, мені вже сороківка минула, і жити життя з кимось в такому віці не легко.

Єдине, що мене втішає, що Віра Дмитрівна в нас не на завжди, щиро маю таку надію.

Ми з чоловіком виховуємо дванадцятирічного синочка Данилка.

Як і більшість хлопців нашого сина також потрібно підганяти з навчанням, хоча скажу чесно, він дуже розумний хлопчик, ба більше – відмінник, але підганяти трохи треба, бо ті гаджети таки відволікають.

Данилко наш читати не любить, ось не любить і все. Я була така сама, книги це не моє і я з тим зробити нічого не могла. Та незважаючи ні на що, я вивчилася, здобула гарну професію і заробляю, хоча це не гарно так хвалитися, більше за чоловіка.

Мій Орест дуже гарно вчився, читав книжки навіть після того, як виключалось в кімнаті світло, а він сидів під одіялом з книгою в одній руці і з ліхтариком в іншій.

Орест справді начитаний і я навіть близько в цьому біля нього не стояла, бо за життя прочитала не більше трьох книжок.

І ось моя свекруха дізналася, що виявляється, Данило дуже мало читає. І почалося.

“Ти геть в свого тата не вдався, і це дуже шкода. Певне в свою мамцю пішов, яка за життя і книжки не прочитала. Ой, не знаю я, що з тебе виросте”.

Я як то почула, то не стрималася.

“А що виросло путнього з вашого сина, Віра Дмитрівна? Що дали Оресту ті книжки? Ні, я не кажу, що не читати то добре, але щастя ж не в цьому.

Я хочу, щоб мій син вмів давати собі раду і викрутився з любої ситуації, а те, чи прочитає він книгу чи ні, не знати, чи допоможе. Ваш син досі себе шукає, хоч йому вже далеко за сорок. Та якби не я, то ми б досі на орендованій з ними жили”.

Як мені не “вийти з себе” з цією жінкою під боком?

Чому Віра Дмитрівна так мене знецінює, зате свого сина, якого нема за що, возвеличує?

Джерело