Та я, щиро кажучи, ніколи про особисте життя і не думала. Якісь кавалери в мене були, але пропозицій руки та серця досі не надходило. Мене це, як я вже сказала, не турбувало. А ось моя мама просто божеволіла від того, що я все ще не ношу обручку і так і не порадувала її онуками.

Вона буквально чіпляється за кожного мого знайомого чоловіка. А скільки разів мамуля та її подруги намагалися видати мене заміж або просто познайомити з людиною протилежної статі, не перерахувати.

І хай би кандидати були з вищої ліги. Адже ні. Звичайні мужички середньої потасканності. Хтось уже був одружений і втратив сім’ю через свої шкідливі звички, що на загальнолюдський перекладається як «пив запоями».

Інший пурхав-пархав по життю, а потім раптово зрозумів, що втомився сам собі готувати обіди та прати сорочки. Такого щастя мені, знаєте, і задарма не треба.

Мама ж щоразу скрушно сплескує руками. Як же, мовляв, так, доню, такого кандидата упускаєш. Такого це того, хто живе з мамою в крихітній однокімнатній квартирі на околиці міста.

— Мамо, мені цілком комфортно одній. Не розумію, чому я повинна кидатися на перші штани, що попалися, — стомлено пояснювала матері в мільйонний раз.

Та знову почала перераховувати, чому бути самотньою жінкою і в двадцять першому столітті непристойно. І захистити тебе нікому, і подбати, і приголубити і все в такому дусі.

Я їй щоразу відповідаю, що зараз такі мужички пішли, що ще самій не довелося його захищати та на руках носити. М’яко кажучи, з дивностями народ.

Наприклад, мій останній. Нас познайомила моя тітка Агата. Представила чоловіка приблизно моїх років, як далекого родича своєї подруги.

Шепнула мені на вухо, що людина, мовляв, чудова. Не без гріха, мовляв, але загалом чудовий варіант, особливо для такої «старенької», як я.

Що ж, сходила я з Петею, то звали потенційного нареченого, на пару побачень. Він, справді, виявився досить начитаною та освіченою людиною.

На перше побачення приніс великий букет, на що я відразу відповіла, що вважаю квіти безцільною тратою грошей, оскільки в мене з дитинства алергія.

Петя вибачився і сказав, що надалі даруватиме мені тільки потрібні та корисні речі. І дотримав слова. На наступне побачення мені приніс двокілограмовий пакет макаронів.

Так-так, звичайнісіньких макаронів. Побачивши мої витріщені очі, сказав, що в нього друг працює на оптовій базі. Беру, мовляв, за закупівельною ціною і тобі рекомендую робити так само.

На інше побачення притягнув мені зв’язку цибулі та кілька головок часнику. Потім була сітка картоплі, мішок білокачанної капусти та моркви.

Я зрозуміла, що треба робити ноги, поки він не почав дарувати мені насіння і землю для їх посадки. Мама, з якою я поділилася думками про божевільного нареченого, жахнулася.

— Ти з глузду з’їхала, кидати такого господарського чоловіка! Ти взагалі дивишся на цінники у магазині?

Я відповіла, що чудово знаю, що скільки коштує. І цілком здатна сама собі заробити і на картоплю, і морквину.

Мамо, кажу, я начебто ще жінка, а не сільський агроном у розпалі посівної. Жінкам дарують якщо вже не квіти, то хоч щось краще, ніж продукти.

Мама насупилася. Тобі, відповідає, вже стільки років, що про інші подарунки можна й не мріяти. Подарували хоч щось, та й то хліб.

Ну дякую, матусю, відповідаю, дуже приємно. Слухати матір я, зрозуміло, не стала і все одно послала кавалера з його морквою до біса.

Він слухняно пішов, а за тиждень дзвонить знову. Я не витримала, говорю, скільки можна мене турбувати, я вже все тобі пояснила. Візьми себе в руки і забудь про мене.

А він відповідає:

— Ні, це ти візьми себе в руки. Навіщо ти мені дзвониш і пишеш із різних номерів?

Ще сказав, що в нього вже нова дівчина (ось це швидкість, подумала я).

У сенсі кажу, коли це я тобі дзвонила. Петро перерахував дати. Дуже дивно, але тими днями я взагалі була в спортзалі без телефону. А ось мама моя якраз заходила в гості!

З’ясувалося, що, поки я була відсутня, вона брала мою слухавку і назвонювала “нареченому”, і писала йому всяку любовну нісенітницю

Як мені було соромно, не передати словами! Мене, дорослу жінку, звинуватили у поведінці, гідній десятикласниці. Яка ганьба. Вибачилася перед Петром, а сама побігла до мами. Влаштувала їй таку прочуханку, щоб вона навіть слово «заміж» більше при мені ніколи не вимовляла.

КІНЕЦЬ.