Так вийшло, що до своїх 36 років я вдруге вийшла заміж, подарувавши другому чоловікові довгоочікуваного сина.

Попри те, що малюку рік, і я перебуваю у декретній відпустці, ми живемо у стабільному достатку.

У нас спільний бізнес з чоловіком, яким чомусь більшою мірою займаюся тільки я. Вся річ у тім, що справи чоловік веде, але дуже мляво, не витрачаючи зусиль та особистого часу. Він не напружується ні з якого питання, не тільки в бізнесі, а й у побутовому плані.

Ми всією сім’єю живемо за містом у власному будинку. Як всі знають, будинок постійно потребує уваги, проте чоловікові на все це начхати. Якщо потрібно щось зробити, ми просто наймаємо людей. Але це поширюється лише на “чоловічі справи”. Всі жіночі обов’язки залишаються повністю на мені!

Маленька дитина, прибирання, приготування – ніхто побут не скасовував, попри додаткову завантаженість по роботі. Через цей декрет у мене немає часу на себе! І так кожний робочий день.

Плюс немовля та двоє старших дітей від першого шлюбу. Так, вони вже підросли та можуть допомагати по господарству, але я не хочу робити з них няньок і позбавляти їх дитинства тільки тому, що я не встигаю справлятися з усіма справами самостійно.

Що ж до чоловіка… Він постійно нагадує мені, щоб я не відволікалася від питань бізнесу. Що б не трапилося – робота має бути на першому місці, без жодних відмовок. Робота нас не тільки годує, а й дозволяє нам здійснювати бажання, відмовлятися від яких не хочеться: комфортне житло, постійний відпочинок, гарна освіта для дітей, подарунки та новий одяг.

У результаті гроші, отримані від загальної справи, поділяються на три частини. Більшість йде на сімейні витрати, а ті, що залишилися, ми ділимо з чоловіком навпіл. І виходить якась пекуча несправедливість, тому що свою частину грошей я теж витрачаю на дітей, забезпечуючи їх усім необхідним. Гроші чоловіка залишаються грішми чоловіка.

І ось нещодавно я образилася на чоловіка, і дуже сильно. Все якось закрутилося як снігова куля. Спочатку захворів старший син, потім знадобилася форма на змагання для доньки. Не хотілося купувати щось просте: художня гімнастика вимагає не лише безлічі годин завзятих тренувань, а й фінансових вкладень на форму, перукаря та інше.

Ще додалася несправність робочого смартфона, без якого доводиться дуже тяжко. Я не захотіла економити на зручності, особливо якщо справа стосується бізнесу. Тому одразу придивилася новенький телефон останньої моделі, з розрахунком на те, що користуватимуся я ним дуже довго, і дуже швидко він себе окупить.

Мене дуже сильно підкупила його реклама і нові можливості, які будуть дуже доречними в роботі. Але мою частину грошей було витрачено на потреби дітей, тому мені довелося погодити витрати з чоловіком із загальної частини бюджету.

І, раптово, він повівся просто огидно! Чоловік влаштував скандал на весь вечір, кричав на мене, називаючи меркантильною та марнотратною. Найгірше, що він припустив, що телефон мені потрібен для спілкування з чоловіками на сайтах знайомств. Я просто здивувалася. Спробувала спокійно пояснити йому чому саме цей телефон, але всі мої аргументи пройшли повз нього.

– Зрештою, ти не вмієш заощаджувати! Ти постійно кудись витрачаєш гроші, а куди – я так і не зрозумів!
Після цих слів він грюкнув дверима і пішов надвір.

І мене понесло. Я проплакала весь вечір від безсилля та втоми. Весь бізнес, будинок, діти на мені. Я повинна працювати та приділяти всім увагу без можливості похворіти чи відпочити, і саме в цей момент він вирішив почати економити?

Жалкує мені грошей, які мною ж і зароблені? Я почала згадувати всі моменти, коли економила на собі, коли витрачала останні сили на те, щоб попрацювати, поки чоловік просто відпочивав на дивані. І зрозуміла, що просто не заслуговую такого ставлення до себе.

Я не змогла пробачити чоловіку й образилася. Чоловік не зрозумів моєї образи та образився у відповідь. Ми й досі не розмовляємо.

КІНЕЦЬ.