Ось уже кілька тижнів спостерігала Галя за новою сусідкою, яка переїхала до них у під’їзд на перший поверх та оселилася у квартирі навпроти.

Новеньку звали Ганною. Їй було близько тридцяти років, а маленькій її дочці – лише чотири. Жінка розлучилася з чоловіком і тепер почала жити самостійно, а доньку водила в дитячий садок, що знаходився просто у дворі.

Галя познайомилася з Ганною і тільки-но вони почали вітатись і посміхатися одна одній при зустрічі, як буквально через тиждень Галя вже сиділа в няньках у суботу, притуливши до себе Оленку.

– Вона в мене спокійна, гратиме у свої ляльки прямо на підлозі, а ти роби собі свої справи, – пояснювала Ганна Галині, – Дякую, що рятуєш, у мене сьогодні зустріч, але я повернуся до опівночі обов’язково. Дякую за розуміння!

Галя знизала плечима, і тільки коли Аня поспіхом пішла з під’їзду, до Галі дійшло, що молода розлучена жінка пішла на любовне побачення.

– Нічого собі – зустріч… – прошепотіла Галочка, з ніжністю дивлячись на дівчинку, що влаштувалась грати в куточку кімнати на підлозі, як і передбачала мати.

У Галі доля не складалася. Їй було двадцять вісім років, настав час планувати дітей від коханого чоловіка, але ні того, ні іншого не було в її житті.

– Це все тому, що ти несучасна, – пояснювали їй приятельки, – Все сидиш за своїм в’язанням, а треба ворушитись, ходити на танці, гуляти, в компаніях бувати. А так усю молодість можна просидіти, принца на білому коні чекаючи…

Галя погоджувалася, але нічого не робила. Була сором’язливою через свою легку повноту, і не вважала себе красунею, володіючи звичайною зовнішністю.

Тепер, коли вечорами вона часто приймала у себе в гостях чотирирічну Оленку, з якою потоваришувала, Галя тим більше не могла зрозуміти, як мати кидає таку чудову дитину, тікаючи до чужого чоловіка на побачення.

Для Галі сім’я, а тим більше діти були щось на зразок божественного дару згори, і дівчинку вона покохала всім серцем, намагаючись і книжки читати, і грати з нею, і ліпити фігурки з пластиліну.

– Ой, Галко, мені з тобою не розрахуватися, – шепотіла Аня, забираючи напівсонну доньку вже пізно ввечері від сусідки, – ти моя виручалочка.

– А що батько дитини, – запитала якось Галя, – він відвідує Оленку? Вона згадує його часто і, мабуть, сумує.

– Відвідував би, та зараз у відрядженні. Ох, мені ці його відрядження! То місяць його немає, то півтора… Через них і розлучилися… Ось приїде скоро, і буде тобі легше, стане він її брати на прогулянки. Він її дуже любить і завалює іграшками, що неправильно. Краще б грошей нам давав більше… – посміхнулася Аня.

І справді незабаром з’явився батько дівчинки. Стрункий, світловолосий чоловік підхопив Оленку біля під’їзду і довго не відпускав з рук. Галя побачила цю зустріч випадково з кухонного вікна і навіть розплакалася: так щиро дитина і батько раділи один одному.

За кілька днів Галя познайомилася з Михайлом – батьком Оленки. Саме дівчинка була у Галі. Стало звичайним, що Оленка проводила час у своєї «тітки Галі», подивитися мультики, поки мама йшла до магазину чи ринку. І цього разу батько знайшов свою доньку у Галі.

– Дякую вам велике, – дякував він, – що за донькою доглядаєте … І Оленка дуже любить вас. Завжди так і каже: моя Галя, – посміхався Михайло, коли прийшов за дочкою до Галини.

– Тату, тату, йди з нами чай пити, – раптом покликала батька дівчинка, що доїдає пиріжок у кухні.

– І правда, йдіть. Ми тільки сіли чай пити з пиріжками, треба доїсти. І вас пригостімо, – запросила Галя Мишка.

Він пройшов на кухню, сів за стіл із дочкою і теж пригостився пирогом.

– Невже свої, домашні? – здивувався він.

– Ну так. Звичайно, – відповіла Галя, – беріть ще, їжте на здоров’я … Я сама їх люблю, от і трохи в тілі … Але збираюся все сідати на дієту.

– Навіщо? – Знову висловив здивування Михайло, – вам дуже пасує бути такою яка ви є … І взагалі, я не думав, що молоді дівчата зараз печуть пироги. Уявлялося, що цим тільки бабусі займаються, і то в селі, біля печі та перед святом.

Вони засміялися, і Оленка теж підтримала їхню веселість, подаючи батькові другий пиріг.

– Ось підросту, і Галочка навчить мене теж пекти пироги, – сказала дівчинка, – і я потім вас годуватиму смачними пиріжками!

– О, це було б чудово, – погодився Михайло, – але нам час на прогулянку, бо мама скоро забере тебе, і ми не встигнемо нагулятися.

– Мама не скоро мене забирає, а лише вночі, – швидко відповіла дівчинка, а Галя промовчала.

Михайло нахилив голову і став похмурим. А потім відвів дочку на подвір’я. Після прогулянки він знову привів дочку до Галини, а вона тихо спитала:

– А ви не можете брати доньку з ночівлею до себе? Вона сумує.

– Я вже думаю над цим. Працюю з раннього ранку, на заводі, а живу на іншому кінці міста, шкода її так рано підіймати вранці… А тут у неї садок у дворі, і мати… – він знову відвів очі, – але дякую вам за допомогу. А я думаю розміняти квартиру, щоб бути ближче…

Вдруге, коли Михайлу довелося забирати дівчинку на вечірню прогулянку від Галі, він запропонував прогулятися всім разом.

Галя не очікувала запрошення, і почала відмовлятися, але Оленка повисла на ній:

– Ходімо, Галю, я покажу тобі як вмію ліпити пиріжки з піску!

Довелося й Галині вийти в ближній сквер, де був чудовий дитячий майданчик. Вони з Михайлом раділи за дівчинку, бо Оленка веселилася зі знайомими дітьми, і раз у раз оглядалася на тата й Галю. Гуляли майже до сутінків, благо літній вечір був дуже теплим.

Михайло помітно нервував, що Ані немає вдома, і майже дівчинка кинута на сусідку вечорами.

– І коли вона тільки нагуляється, – пробурчав він тихо, щоб не чула донька, – через її гулянки й розлучилися.

Галя промовчала.

– Вона вам хоч платить за те, що ви нянькаєте Оленку? – знову спитав він, коли вони вже поверталися додому.

Галя заперечливо похитала головою.

– Так виходить, що ви живете не своїм життям. Не можете як нормальна дівчина сходити на побачення, чи робити те, що хочеться, зрештою відпочивати чи лягти спати… – обурився Михайло, – я був упевнений, що у вас домовленість за оплату!

Галя зітхнула:

– Ми начебто в приятельських стосунках, як добрі сусіди, – відповіла вона, – а Оленка стала мені справжньою подружкою.

– А де ж ваше особисте життя, Галю? – Прямо запитав Михайло, – була одружена? Чи є хтось?

– Не була, не є, і дітей не має, на жаль, поки що… – посміхнулася Галя.

– Ммм …- тільки й відповів Мишко, а потім поцілував доньку і спробував залишити гроші на тумбочці у передпокої.

Галя категорично не взяла грошей, повернувши їх Михайлу.

– Ну, тоді я придумаю, як віддячити… – сказав він і вийшов надвір.

У неділю Галя закінчувала прибирання квартири, коли у двері подзвонили.

– Запрошуємо нашу подругу Галочку до кафе, з нагоди свята – дня міста, – сказав замість привітання Михайло, який тримав за руку Оленку.

Так вони пішли вперше в кафе втрьох, а Аня, що збиралася теж на побачення, дивилася їм услід з вікна і посміхалася.

– Ось і пара… Вона тобі якраз і підходить, валянку…

Аня навіть не припускала, коли стануть нерозлучними її колишній чоловік і сусідка. Оленка була тією сполучною ланкою, яка ще більше здружила Галину та Михайла.

Дзвінкий голосок дівчинки час від часу чувся в під’їзді, коли вона бігала з квартири у квартиру, збираючись на прогулянку з татом, і кваплячи свою Галочку.

– Ти хоч зрозуміла, який у нього характер? – не витримала одного разу Аня, прийшовши до Гали в той момент, коли вона збиралася на побачення.

– Наче так… – відповіла Галя, – але ж ви вже в розлученні? І хіба тобі не все одно з ким він заводитиме стосунки?

– Та я не про нього турбуюся, а про тебе, дурна … Не варто кидатися на першого зустрічного, навіть якщо на тебе в тридцять років ніхто не дивиться, – викарбувала Аня, і пішла до себе.

– От і віддячила, – сказала їй навздогін Галя, і сіла в кухні на стілець, витираючи очі.

А потім підвелася, поправила зачіску і, посміхнувшись, пішла у двір, де на лавці на неї чекали Михайло з донькою.

Сусіди спостерігали за цими дивними подіями із вікон та робили прогнози на майбутнє Галочки. Її в будинку любили за охайність, тиху вдачу та ласкавість. Дівчина жила в будинку понад десять років одна, як стала повнолітньою.

– Адже я теж пережила розлучення своїх батьків, – якось вона розповіла Михайлу, – тільки в перехідний вік. І було мені тоді дуже боляче, прикро і за матір, і за батька, ніяк не могла зрозуміти, чому рідні та улюблені мої люди не хочуть бути більше разом… Скільки сліз я пролила в подушку, не знає ніхто з моїх близьких. Не могла я їх засмучувати. Думала, що їм і без моїх сліз важко… А потім вони влаштували свої долі: завели нові сім’ї. Живуть у різних містах, а я залишилася тут, бо моя рідна бабуся недалеко. І в нових їхніх сім’ях мені немає місця та кохання…

Мишко слухав її уважно і не міг навіть дивитись дівчині в очі. А потім спитав:

– Ось тому ти й допомагаєш моїй Ані? Грошей не береш?

– Тому я й допомагаю вашій Оленці! Тому що вона – це я в дитинстві. Тільки вона молодша, ніж була я тоді. І, дай Боже, не так сильно переживає розвал сім’ї… – з гіркотою відповіла Галя, дивлячись, як дівчинка грає з друзями на дитячому майданчику.

– Ти розумна і добра… – раптом сказав Михайло, – виходь за мене. Тільки не відмовляй одразу, будь ласка, якщо не любиш мене… Пошкодуй, як шкодуєш мою доньку… Дай мені шанс…

Вони помовчали з хвилину, а потім Галя подивилася на нього і спитала:

– То ти мене кохаєш? Чи просто хочеш, щоб тебе кохали?

– Кохаю, звісно. Як тебе можна не кохати? Ти справжня жінка. Зразок ніжності та доброго серця… – прошепотів він, стискаючи її руку.

Вона мовчала, а він боявся глянути на неї, доки не почув схлипи… Галочка тихо плакала, стримуючись, щоб не привернути увагу сторонніх очей.

– Ніколи б не подумала, що мені зроблять пропозицію на цій лавці у парку… – раптом усміхнулася вона, – я так часто тут сиділа і мріяла про кохання.

Вони обійнялися, а невдовзі до них підбігла Оленка та анітрохи не дивуючись, що дорослі обіймаються, залізла до батька на коліна й усміхнулася Галі ясно і щасливо.

Коли Михайло і Галочка стали сім’єю, то стали жити недалеко в іншій квартирі, яку Михайло придбав у цьому ж районі, щоб бути ближчим до дочки.

І дівчинка так і мешкала на дві сім’ї: то в батька, то в матері. А коли в Галочки та Михайла з’явився син, Оленка раділа, що стала старшою, і приходила вже частіше, щоб допомагати Галочці та татові стежити за братом.