Днями стала свідком однієї розмови в чоловічій компанії. І що б ви думали обговорювали брутальні на вигляд чоловіки? Ні, не футбол, не біржові курси. Колишніх дружин!

Їх було троє й історій, отже, три. Але вони всі, як під копірку. Скаржилися чоловіки один одному. Співчутливо головами кивали й погоджувалися, що всі «баби» не особливо інтелектуальні, зажерливі й нікчемні особи.

— І що їй треба було, – говорив чоловік, – дістався тобі видний чоловʼяга,- будь добра відповідай! Як дитина зʼявилася, так зовсім «обабилася» і перестала за собою стежити. На мене – нуль уваги, цілий день над сином воркує.

Ну я ж живий чоловік, я ж так не можу. Навколо стільки прекрасних пані. Треба ж якось конкурувати з ними. Чи думає, що я біля її спідниці сидіти маю? Вийти з дому соромно стало поруч із нею: одяг невиразний, зачіска…

Ну з’явилася в мене інша, і що? Мовчи в ганчірочку, вдосконалюйся, грошей приношу, напоказ свої ліваки не виставляю і її не напружую. Так ні, зібрала лахміття і до мами. Ну і нехай тепер плюхається, як знає. Аліменти платити буду, а в іншому – сама вирішила, сама розсьорбуй. А у тебе що, Степане?

— Та на межі все, – каже Степан, потягуючи з келиха, – по господарству – нуль. А ще права качає, мовляв, ти не чоловік, якщо не можеш забезпечити мені гідне життя. А яке гідне? Шубу, машину, поїздки на моря?

А сама вдома сидить, ноги звісила, а я що? Працювати за копійки або вбиватися не 2-х роботах? Усе дорікає, що живу в її квартирі, а в квартиру хто все купив? Вона ж після весілля одразу в декрет, а потім одразу в другий. Жодного дня не працювала, жодної копійки в дім не принесла. І теща дістала ниттям. Зберу речі й піду. Туди, де цінувати будуть.

— Ось, – втручається в розмову третій, – я пішов з однією валізою. Усе їй залишив. Думаєш вдячна? Як би не так. Аліменти маленькі, синові, типу, стільки всього треба. Скільки за судом належить, стільки плачу. Я ж не рахував, скільки коштує мікрохвильовка, посуд її, пилососи всякі.

Зійшлася з чоловіком, вже в положенні від нього. І що я повинен? Утримувати її чоловіка і їхню дитину? Ну вже ні. Я плачу, а вона по морях розкочувати буде? Та в мене, якщо чесно, великі сумніви в тому, що й дитина-то перша в неї від мене. Меркантильна …..

— А що ти дивуєшся, – сказала подруга Нінка, якій я у фарбах цей діалог трьох богатирів передала, – ну сама згадай? Твій другий теж був лицар на білому коні, який вивіз свою першу з села, все купив їй, невдячній, нічого не взяв при догляді. І що?

Ти після ваших стосунків для нього стала точно такою ж, хоча він нізвідки тебе не вивозив, жив на твоїй території. І аліментів платив 3 копійки, і гидоти про тебе розповідав, хоча син – весь у нього, як під копірку.

Так, від спільних знайомих я теж чула, як колишній лицар на білому коні розповідав, що утримує мене, оплачує мій гардероб, харчування, мої розваги і шикарне життя. Як йому, який 12 років переховувався від сплати аліментів, це вдавалося? Розуму не прикладу. Але розповідав же.

Або одна приятелька журиться про те, що її донька, яка виросла, зібралася виходити заміж за чоловіка, який уже мав сімейний досвід.

— Мамо, – говорила дівчина, – його колишня була така. Якби ти знала, Михайло мені стільки всього розповів! Вона ж навіть готувати не вміла, їй же від нього тільки гроші й потрібні були. Але ж він забрав із дому тільки свої шкарпетки, адже все залишив. Він каже, що я зовсім інша, що в нас із ним усе вийде.

— Ну божевільна ж, – стогнала потім мама панянки на роботі, – так, виніс свої шкарпетки її Михайло від колишньої, бо тільки шкарпетки й приніс у дім дружини. Я ж її батьків добре знаю. Але моїй простій дівчинці марно розповідати, що цей ледар і альфонс буде її поливати тими самими словами, коли і вона перейде в розряд колишніх. Ну як так можна? Усій локшині вірити?

Тільки мама забуває, що у її нинішнього чоловіка, є також колишня – меркантильна і жадібна, нікчемна жінка, яка запустила себе і господарство, від якої він колись забрав тільки свої шкарпетки. Мама живе з ним лише 4 роки, тому поки свято впевнена, що вона не така, як її попередниця. Свята наївність.

Що робити? Відповідь проста: перестати, відкривши рота, слухати про ЙОГО колишніх. Щойно почав пісню про залишене ВСЕ, про валізу зі шкарпетками, про те, що ВОНА шикує на його копійчані аліменти разом із новим чоловіком і новою дитиною – біжіть. Далі, швидше і впевненіше. Бо і ви одного разу можете перетворитися на ТУ саму, яка нікуди непридатна, жадібна і невміла, невдячна і злісна колишня. Чому?

Та тому що хороші чоловіки ніколи не будуть так говорити про ту, яку колись самі й добровільно обрали, яку зробили мамою своєї дитини, з якою нехай і недовго, але ділили куток, стіл, печалі й радості.

Щастя нам, жінки, колишні, теперішні та майбутні!

КІНЕЦЬ.