Так сталося, що я надто рано вискочила заміж. Мені було трошки за 20, я була зовсім ще дурна та зелена. Вважала, що кохала цього чоловіка.

Багато на що заплющувала очі, бо думала, що так усі жили. Адже досвіду не було, знань не було. Проте були великі почуття, які затьмарили мій розум.

Потім я, як належить, народила йому дитинку. Через п’ять років – другого. За цей час я багато чого переосмислила, але найголовніше – я страшенно втомилася від цього шлюбу та сім’ї.

Тільки в останній рік я почала показувати характер та зуби. Діти трохи підросли, полегшало, у мене з’явився вільний час. Я не стала втрачати дорогоцінний час дарма. Записалася на курси (чоловік був проти та лаявся), відвідувала психолога, почала працювати.

Чоловік, почувши про мої курси, розлютився. Я його непогано вивчила за роки шлюбу і зрозуміла: він злякався, що я зароблятиму і перестану бути фінансово залежна від нього. Стану вільною, а може, навіть більше зароблятиму! Його чоловіче его це не витримало.

Він так і сказав:

– Які ще курси? Я тебе забезпечую. Чи ти захотіла сама бути чоловіком у сім’ї? Давай вперед!

– Та запросто, – посміхнулася я, і чоловік змінився в обличчі.

Психолога він також не схвалив.

– Зараз тобі там запудрять мізки, яких і так не дуже багато, – зневажливо кривився Денис, дивлячись, як я одягаюся.

А я добре одягалася, фарбувалася, бризкалася духами. Не на ринок іду. Йому це також не подобалося.

– Куди розмалювалась? На що ти сподіваєшся? Забула, що тобі вже за 30? Що ти народжувала двічі?

Ці нескінченні дрібні причіпки та підлі приниження мене дістали у край. Я й заперечити йому, якщо чесно, не могла. Адже й справді: вже 32, фігура після дітей не та, та й мозок мій за час декрету явно не розвивався, раз я досі не втекла від цього негідника.

Але найгірше, і я це усвідомила нещодавно – діти поводилися також огидно. Дивились на батька та повторювали за ним. Маленький син, щоправда, шкодував і любив мене, та й говорив він не дуже добре.

Але донька не соромилася у висловах. Ніколи не думала, що можна так ненавидіти власну шестирічку. Ось це роздратування і навіть ненависть до дочки стали для мене каталізатором. Нещодавно чоловік знову почав на мене кричати, а я йому відповіла, а він розлютився і почав погрожувати:

– Ти договоришся! Я з тобою розлучусь і дітей заберу! Будеш мамкою вихідного дня!

І тут у мене щось клацнуло в голові. І впав з плечей гігантський, важкий вантаж, який я навіщось перла на собі понад 10 років. Адже все так просто! Я могла розлучитись і залишити йому дітей. І бути недільною мамою.

І ось з того дня я серйозно задумалася про такий перебіг подій. А чоловік ніби бачив мої думки та вмів читати їх – такий став смирний та тихий! У будинку ненадовго стало спокійно.

Я довго збиралася з духом і нарешті поділилася своєю ідеєю із психологом. Мені була потрібна підтримка. Я знала, що всі навколо стали б засуджувати мене за це. Тямуща спеціалістка допомогла мені, і я вперше за довгі роки відчула щастя. Наче крила розкрилися за спиною.

І ось я прийшла додому. Чоловік дивився на мене дивно. Я не стала його мучити та прямо запитала:

– Пам’ятаєш, ти кричав, що хочеш розлучення і забрати дітей собі?

– Так, – з побоюванням відповів нелюбий вже чоловік.

– Я тільки про це й мрію, – посміхнулася я.

Весь його гонор випарувався. Наступні кілька днів чоловік поводився ідеально. Навіть на квіти розщедрився. Щоправда, чоловік недовго боявся. Ймовірно, він не повірив, що я серйозно хотіла втекти від них усіх. Через тиждень він знову став поводитись кошмарно, знову образив мене. Я подала на розлучення.

Щодо дітей – я планую через суд домогтися того, щоб молодший залишився зі мною. Дочка росте і стає все більше схожою на чоловіка, а син – копія мене.

Можливо, я просто втомилася, але роздратування до дочки вже б’є через край. Та й до чоловіка ті самі відчуття. Я все одно більше не витримаю – сили скінчилися.

КІНЕЦЬ.