– Я не хочу до тата… Тітка Лєра сказала, що тато мене більше не любить, – Максим обійняв коліна й уткнувся в них, сидячи на ліжку.

Аліна завмерла. Здавалося, все було, як завжди. Зім’ята піжама з машинками, рюкзак з іграшками в кутку, куртка на стільці.

Все таке домашнє та затишне. Тільки ось син не гасав по всьому будинку, як заведений, а забився в кут, згорбившись.

Сьогодні він мав їхати до батька, але чомусь просився лишитися вдома. Якщо подумати, віднедавна він сприймав ці поїздки без колишнього ентузіазму.

Аліна спробувала вмовити його, але її син раптом видав новину про те, що Лєра, нова пасія Артема, його ображає.

– Максе… – жінка обережно опустилася поряд. – Розкажи, будь ласка, що сталося?

Він мовчав. Потім трохи підняв голову і глянув на неї знизу вгору. Він виглядав, не як п’ятирічна дитина. У його погляді ховалася така втома і смуток, наче він дорослий, якому ніхто не вірить.

– Я просто грав… Вона розгнівалася, бо іграшка була гучною. Той робот. Пам’ятаєш? Вона забрала в мене його і сказала, що в них незабаром буде інше маля, і тато про мене забуде. І що я… зайвий.

А якщо я комусь розповім, – він шумно видихнув, – то всі подумають, що я брешу. Тому що тітка Лєра скаже, що це неправда. А вона доросла. Їй повірять.

Він говорив повільно, плутано, майже зриваючись на схлипи. У душі Аліни різко скипіла суміш з агресії, страху та провини за те, що вона допустила таке. Серце мучила нудотна тривога, від якої підступила грудка до горла.

Максим відвернувся і почав колупати нігтем простирадло. Аліна потяглася до його руки.

– Я тобі вірю. Знаєш, чому? Тому що ти ніколи не брешеш. Ну, хіба тільки коли схованки з цукерками знаходиш.

Він хмикнув, але не посміхнувся.

– Тато вибрав її замість мене…

– Тато просто поки що не знає всієї правди, – сказала Аліна, намагаючись говорити якомога впевненіше. – Але він зрозуміє. Обов’язково.

Аліна поклала сина спати, і вирішила випити чаю. Вона сиділа в тиші, і раптом згадала, як познайомилася з Лєрою. Якщо це можна назвати знайомством.

Приблизно рік тому їй написали в особисті з анонімного профілю:

– Доброго дня! Представлятися не буду, просто знайте, що я доброзичливий. Якщо вам цікаво, де ваш чоловік проводить вечори, приходьте в понеділок о дев’ятнадцятій годині в ресторан на Лобановського о восьмій. Стіл біля вікна.

Тоді Аліна ще міркувала, хто ховається під маскою доброзичливця. Зараз вона знала, що то була Лєра. Доброзичливця із душком.

Того вечора Аліна побачила все. Артема, який сидів навпроти Лєри. Їхні руки на столі з переплетеними пальцями.

Поцілунок у щоку. Він потім мимрив щось про ділову зустріч, про подругу, наприкінці – про «нічого серйозного».

Але Аліна була не готова пробачити зраду.

Вони розлучилися. А Лєра незабаром стала дружиною Артема.

Її образ був бездоганний: ввічливість, доброта, вміння поводитися з дітьми. Все в одному флаконі. Вона навіть дарувала Максимові іграшки на свята. Пазли, набори з динозаврами, одного разу – велику плюшеву черепаху.

Але ці подарунки були націлені не на дитину, а на Артема. Лєра боролася не за дитячу любов, а за увагу дорослого чоловіка.

Її ласка була інструментом, посмішка – приманкою. І тепер, коли термін придатності її терпіння минув, а на горизонті замаячили перспективи мати свою дитину, Лєра змінила тон.

Вона помилилася в одному: Аліна може поступитися чоловіком, але не почуттям свого сина.

На холодильнику висів список справ на завтра, але Аліні було байдуже. У неї залишалася на сьогодні одна справа. Дуже важлива – поговорити з Артемом.

Вона довго дивилася на екран, перш ніж натиснути кнопку виклику. Гудки здалися довшими, ніж зазвичай. Коли колишній чоловік відповів, у його голосі було легке роздратування. Час був пізнім.

– Щось термінове?

– Термінове. Нам треба поговорити про Макса.

Він одразу напружився. Це відчувалося навіть телефоном.

– Що з ним? Він захворів?

– Ні. Він не хоче більше їздити до вас. Сказав, що Лєра каже йому гидоти. Що ти його більше не любиш. Що в тебе буде інша дитина, а про нього ти забудеш.

На тому кінці повисла тиша. Потім Артем заговорив різко, з якоюсь образою, ніби це його самого зараз звинувачували в цьому огидному вчинку.

– Аліна, ну годі! Ти серйозно думаєш, що я повірю в цю брехню? Ти знову починаєш. Знову намагаєшся влізти в моє життя та у стосунки з Лєрою через дитину!

– Я не починаю! Я його мати! І я до нього прислухаюся. А ти, видно, ні, – вже твердіше сказала Аліна.

– Він боявся тобі сказати. І, мабуть, правильно робив.

– Та ти просто використовуєш дитину! – випалив він.

– Ти хочеш, щоб він припинив із нами спілкуватися. Щоб я відчував провину та бігав за тобою. Це жерсть, Аліна! Просто жерсть!

Вона не могла відповісти відразу, бо боялася, що їхня розмова скотиться в суперечку. А стримати гнів було дуже складно. У скронях стукало.

Ось він, Артем. Не найгірший батько, але вічно з цими юнацькими закидами: всі навколо вороги, всі проти нього. Він міг бути ніжним із сином, так. Але тільки-но мова заходила про Лєру, його мозок ніби відключався.

– Я тобі говорю про сина! Про те, що його кривдять! А ти чуєш лише себе! Лєра йому втирає, що він тобі не потрібний. Що він зайвий. Це нормально, на твою думку?

– Вона б так не сказала. Ніколи! Вона… Вона намагається. Ти її просто ненавидиш. Тобі прикро, що я пішов. Ось ти й вигадала, як відігратися.

– Відігратися? – перепитала Аліна. – При тобі вона посміхається, а потім… Та ти хоч раз чув, як вона розмовляє зі мною наодинці?

Він не чув. Звісно, ​​не чув. Напевно, навіть якби Лєра робила це при ньому, він все одно знайшов би виправдання.

– На людях – вся така мила овечка, погляд у підлогу, посміхається. А як залишаємось удвох – інше кіно. “Він вибрав мене”. “Це ти його не втримала”. «Розведена з причепом». Я це чула багато разів!

– Я тобі не вірю. Лєра не така.

– Дуже навіть така, Артеме. Просто ти не хочеш цього бачити. А я бачу. І добре б це стосувалося тільки мене… Але сина я їй не пробачу!

В голові у неї сплив спогад із минулого. Випадкова зустріч у торговому центрі, коли Аліна та Лєра зіткнулися біля примірювальної.

Артема поряд не було. Лєра пробігла по ній оцінювальним поглядом, примружилася і посміхнулася.

– Не дивно, що він тебе так швидко забув. У тебе зовсім немає смаку. Моль безбарвна.

Тоді це виглядало лише, як дрібна капость. Напевно, варто було напружитись ще в той момент, але син був у захваті від Лєри, просився до тата, казав, що все добре. І Аліна вірила.

Артем продовжував щось говорити, виправдовуватись, видавати одне абсурдне звинувачення за іншим, але вона вже майже не слухала. Зв’язок обірвався, і це було навіть на краще. Аліна вимкнула звук, відклала телефон і сіла у темряві.

Вона не дасть цьому продовжуватись. Вона не може позбавити Максима батька, але й не може дозволити колишньому чоловікові та його пасії завдавати болю синові.

Вранці вона надіслала Артему повідомлення:

– Тепер усі зустрічі – лише на нейтральній території. І без неї.

Він прочитав, але не відповів. А за кілька днів сказав, що хоче зводити сина в кіно.

Аліна довго сумнівалася, але погодилася.

Артем прийшов до обіду з шоколадкою для Аліни та мармеладними ведмедиками для сина. Колишній чоловік натягнуто посміхався, мабуть, намагаючись у такий спосіб згладити всі кути.

Аліна зустріла його холодно, але без відкритої ворожості. Вона трималася заради сина.

– Слухай, ми ж просто сходимо в кіно, – заспокоював її Артем, коли Максим пішов за курткою. – Жодної Лєри. Я просто хочу провести час із сином. Гаразд?

Вона кивнула, трохи недовірливо. У її погляді був сумнів, але вона намагалася йти назустріч.

– Тільки кіно. До сьомої, як і домовлялися.

– До сьомої, – підтвердив він і пішов разом із сином, взявши його за руку.

Дитина озирнулася біля порога, і Аліна посміхнулася, щоб підбадьорити його. Потім провела їх, визирнувши у вікно.

Дорогою до кінотеатру пролунав дзвінок. Артем швидко скосив погляд на екран. Друг Ігор. Довелося увімкнути гучний зв’язок.

Ігор розповів, що нарешті вирішив викинути старий диван, але йому не впоратися. Обіцяв піцу та пінне на подяку.

У результаті Артем звернув не в той бік.

– Тату, а як же кіно?

– Заїдемо до нас на пів години. Я загляну до дядька Ігоря, допоможу йому. Потім – одразу в кіно, обіцяю. Ти тільки мамі не кажи, гаразд?

Максим зітхнув і подивився у вікно. Він боявся суперечити. Або просто хотів вірити, що все буде гаразд.

Коли вони увійшли до квартири, Лєра зустріла їх своєю фірмовою усмішкою до вух. Вона обійняла Максима і погладила його по голові.

– Ой, Максим! Давно не бачились. Я за тобою скучила. Проходь. Хочеш їсти? У нас є сік та печиво. Шоколадне, твоє улюблене!

Слова Лєри були такими ж нудотними, як і печиво. Максим пішов на кухню, не відповідаючи. Артем затримався на кілька хвилин, встиг перекинутися з Лєрою парою слів, а потім попрямував до дверей.

– Я швидко. Буквально пів години й повернуся.

– Добре, коханий. Ми тут спокійно посидимо. Я йому почитаю казку. Або мультик увімкну.

Артем кивнув і вийшов. Але на сходах раптом застиг. Усередині щось кольнуло. Слова Аліни відгукнулися всередині. Може, перевірити? Просто для спокою.

Він повільно підвівся і вставив ключ у замок. Обережно провернув. Двері відчинилися тихо.

З кухні долинав голос Лєри. Вже без сюсюкання, холодний, із ноткою роздратування.

– Так, сів і сиди! І ніяких сліз та шмарклів! Думаєш, ти тут потрібний комусь? Батько просто тебе жаліє. У нього буде інший син, нормальний, без вічного ниття. А ти покотишся до своєї матері!

Артем стояв за порогом. Його обличчя посіріло. Він повільно ступив у коридор. Лєра, почувши скрип дверей, обернулася. Максим сидів за столом, опустивши очі. Жодного соку. Жодного печива.

– Ой! А ми тут граємось! Так, Максиме? – Лєра знову повернулася до свого цукрового тону. – У злу королеву-мачуху та принца. У нього талант! Напевно, актором буде. Так, малюк?

Артем не став відповідати, але його похмуре обличчя і так все сказало за нього. Він підійшов і поклав синові руку на плече.

– Ходімо.

Максим підняв очі. Мокрі, слізні та… здивовані. Він не сподівався, що батько повернеться так рано. У погляді дитини хлюпав страх, але вже без безвиході. Начебто він зрозумів, що таки може сподіватися на захист.

Максим підвівся і пішов за батьком, не оглядаючись. Лєра щось намагалася сказати, пропонувала взяти печиво із собою. Артем не відповідав. Він відчинив двері й дочекався, поки син вийде першим.

Артем не розлучився, але після цього зустрічі стали іншими. Кіно, дитячі кафе, бабуся. Лєра більше не брала участі. Артем не вибачився, проте припинив звинувачувати колишню дружину.

Аліна так нічого і не дізналася про той випадок, але в глибині душі відчула, як щось зрушило в потрібний бік у їхніх стосунках.

Якось вона прийшла за Максимом у садок і зіткнулася з Артемом. Він ішов із пакетом, з якого стирчав плюшевий заєць. Артем глянув на Аліну і ледь помітно кивнув головою.

Вона кивнула у відповідь. Може тепер вони й не забирали сина разом, як раніше. Але обоє любили його, та берегли. Бо знову були в одній команді…

Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу? Ставте вподобайки.