– Якщо ти так зганьбиш мене перед усією сім’єю, то вважай, що в тебе більше немає матері! Я вже всім сказала про твоє весілля!

– І що мені тепер робити? Писати всім, що ви злидні, які навіть тамаду собі дозволити не можуть?!

Марина Павлівна театрально схопилася за серце. Михайло сором’язливо відвів погляд. Затишна вітальня раптом стала задушливою.

– Мамо… ну почекай, – Михайло винувато глянув на наречену.

– Ми ще нічого не вирішили.

Він сидів на краєчку дивана, згорбившись. Пальці смикали край футболки. Михайло червонів так, ніби його звітували за двійку.

– Не вирішили вони… – пирхнула Марина Павлівна, але погляд її все-таки трохи пом’якшав.

– Ну, так вирішуйте швидше!

– Я вже попросила у Наталки номер фотографа, переговорила про лімузин. Людочка порадила мені майстриню, яка робить весільні торти. Я навіть за знижку домовилась!

Лєра невдоволено примружилася. Вся ця розмова виглядала так, наче її тут немає. Наче все вирішують Марина Павлівна та Михайло. Аж до фасону її сукні!

А все до того і йшло…

Колись Михайло здавався знахідкою. Він не хамив, не відпускав грубих жартів, не спізнювався на зустрічі.

Був спокійним та м’яким, на відміну від крикливого та запального Андрія – колишнього хлопця Лєри. Після тих емоційних гойдалок, які той влаштував їй, хотілося чогось тихого та передбачуваного. І з Михайлом все було саме так.

Але він крився в деталях.

– Мишко, врятуй, га? Позич тисячу до наступного тижня, – просив його друг, котрий ніколи не повертав борги.

І Мишко рятував. Рятував усіх довкола. Він затримувався на роботі, бо «ну начальник попросив, незручно якось», хоч це не оплачувалося, а решта вчасно йшла додому.

Він давав гроші сестрі, бо «вона дівчина, їй важче живеться». Він підміняв колег, навіть, якщо хворів.

Поки Лєра була зачарована Михайлом, це видавалося делікатністю. Потім – слабкістю. Він увесь час був комусь щось винен. Іноді їй, іноді іншим.

А тепер він заборгував бенкет на весь світ. З їхньої спільної кишені!

Лєра не витримала. Вона випросталася і схрестила руки на грудях.

– Стояти!

Марина Павлівна підійняла брови, прийняла дзеркальну позу і звузила очі. Михайло дивився на свою наречену з подивом.

– Я хочу нормальне весілля, а не показуху для людей, яких я не знаю і знати не хочу, – відрізала Лєра.

– Це свято для нареченого та нареченої! Ми не проставляємось, ми хочемо відзначити важливу для нас подію так, як можемо.

– Ми живемо у квартирі з голими стінами та розетками, що іскряться. І для мене зараз важливіша розетка, а не красиві фоточки на згадку!

– Лєра, ти не маєш рації! – заторохтіла Марина Павлівна. – Заміж виходять лише один раз у житті! Ну в ідеалі.

– І це свято і для гостей теж, а не тільки для вас! Насамперед – для батьків. Ми ж вас виховували, ростили, годували…

– От якщо батьки хочуть свята з феєрверками, – перервала її Лєра, – нехай самі його й влаштовують.

– Тобто ти хочеш сказати, що це я маю все оплачувати?!

– Ну, коли ви вже до дрібниць продумали все це весілля мрії й запросили натовп родичів, то, очевидно, так. Моя мати, між іншим, нічого з нас не вимагала і подарувала нам квартиру.

– У тебе мати багата! – Огризнулася Марина Павлівна. – А я живу на пенсію.

– Ось і влаштуйте нам весілля, яке вам по кишені, – Лєра підвелася і попрямувала до виходу з квартири.

– Ми вже третій місяць спимо на надувних матрацах. І нічого! Ви теж якось переживете відсутність тарталеток з ікрою та дурних конкурсів з пляшками та олівцями.

Михайло розгублено встав, і поплентався слідом за Лєрою. Він явно не розумів, чий бік вибрати.

– Може, не будемо сваритися? – тихо промимрив він.

Марина Павлівна схлипнула за його спиною.

– Якщо вирішите святкувати в якійсь забігайлівці – мене навіть не чекайте!

– Ну й гаразд, – кинула Лєра, натягуючи на себе куртку. – Заощадимо на одній гості.

Вже в машині вона згадувала, з чого все почалося.

Рік тому вони обмовилися, що хочуть жити разом. Марина Павлівна тоді лише поважно розвела руками.

– Ну, якщо все серйозно – можете поки що пожити в мене. Доведеться потіснитися, але все краще, ніж на орендованій.

Лєра лише стримано посміхнулася. Вона знала, що то не варіант. Дві господарки на одній кухні? Суцільне пекло!

Особливо, якщо одна з них – жінка, яка вважає, що «у чоловіка завжди повинні бути чисті шкарпетки та сорочки, навіть, якщо дружина втомилася».

Допомога прийшла, звідки не чекали. Мама Лєри просто тихо переписала на дочку квартиру, що дісталася їй від бабусі. Вона зробила це без гучних фраз і хвастощів.

Лєра навіть розплакалася, коли одержала документи. А через пару тижнів вони з Михайлом вже відтирали плісняву зі стін ванної й тягли старий диван на смітник.

Вони довгий час не могли переїхати до цієї квартири. Вона була непридатною для проживання. Зі стелі сипалася побілка, шпалери відвалювалися, раковина у ванній трималася на чесному слові.

Щоразу, коли їм нагадували про орендну плату, Лєра повторювала собі, що це тимчасово, що потихеньку вони все зроблять.Порівняно недавно вони нарешті в’їхали до своєї квартири.

Вони поставили ванну, змінили унітаз, вирівняли підлогу. Лінолеум перестав провалюватися під ногами. Але фронт робіт все ще залишався широким, а вільних грошей було не так багато.

Марина Павлівна знала про це. Знала, що в них досі немає кухонного столу, що вікна продуває, що єдина в будинку шафа відчиняється і зачиняється тільки після докладання титанічних зусиль, бо розсувні дверцята зламані.

І все одно наполягала на голубах, ілюзіоністі та ресторані на сотню гостей.

Тим часом у машині стояла тиша. Михайло не ввімкнув навіть музику. Він ніби боявся випадково порушити тендітну рівновагу, яка сяк-так трималася між ними.

– Слухай, Лєро… – невпевнено почав він, не відриваючись від дороги. – Може, раз поступимося? Підемо їй назустріч. Ну лише один раз, весілля – і все. Потім нікому нічим не зобов’язані.

Лєра повільно відірвалася від вікна і багатоповерхівок, що пропливали за склом, сірих дворів і перекошених лавок. Вона подивилася на Михайла, запитливо підійнявши брови.

– Один раз? А потім ще один, так? Коли підійдуть свята – «поїхали до неї на Новий рік, вона ж одна».

– Коли з’явиться дитина – “ну дозвольмо мамі переїхати до нас, вона ж допомогти хоче”, – Лєра пародіювала його тон.

– Ні, Мишко, не буває «всього одного разу». Буває спосіб життя, за якого завжди слухаєшся матусі.

Він стиснув кермо сильніше, занервувавши.

– Ти ж розумієш, я не можу обирати між вами! Ти моя майбутня дружина, а вона мама…

Лєра невдоволено пирхнула. Серце раптом пронизало болем. Вона й не просила обирати. Вона хотіла, щоб він був дорослим.

– А ти навіть не намагаєшся! Ти не вибираєш, ти просто мимриш. А я щоразу маю брати відповідальність у свої руки!

Михайло набрав повітря у легені, але так нічого й не сказав. Тільки беззвучно ворухнув губами.

– Знаєш що? Зупини, – сказала Лєра за хвилину.

– Що?

– Зупини машину.

Він притулився до узбіччя, глянув на Лєру і спантеличено моргнув. Та вже намагалася впоратися з дверима. Відчинити було не просто: ручка заїдала.

– Ти куди?

– Ви, чоловіки, зазвичай неохоче одружуєтеся з жінками з дітьми. Говорите, що це розведена із причепом.

– Так ось –  я не хочу чоловіка з причепом у вигляді матусі! Дивлюсь і не розумію, за кого виходжу заміж: за тебе, чи за неї?

– Лєро… – Михайло торкнувся її плеча, намагаючись заспокоїти.

– Не хочу я вже жодного весілля! Ні з тамадою, ні без!

Лєра нарешті впоралася з дверима і вибралася з машини. Пристукнула м’яко, хоча хотілося стукнути щосили.

Тепер вона жила сама. Без допомоги Лєра не залишилася: батьки теж приєдналися до ремонту, хоч і посильно.

Батько допоміг із проводкою, поставив нові розетки. Мама клеїла разом із нею шпалери. Ніхто не тиснув. Ніхто не вказував, як треба.

Михайло періодично з’являвся. Він писав їй повідомлення, але, як і завжди, не намагався взяти справу у свої руки, не приїжджав, не обіцяв поговорити з матір’ю.

– Лєро… Я думав, ти все зрозумієш, – надіслав він одного разу повідомлення.

– А я й зрозуміла. Зрозуміла, що не хочу все життя танцювати під чужу дудку, просто тому, що ти безхребетний!- Відповіла вона.

Після цього Лєра кинула Михайла у чорний список. Вона навіть не ображалася на нього, просто тверезо усвідомлювала, що він не потрібний у її житті.

Лєра не захотіла жити з чоловіком, який йшов у комплекті зі свекрухою, яка все й за всіх вирішувала…

Як ви вважаєте, слушно вчинила Валерія? Пишіть свої думки в коментарях, ставте вподобайки.