– Алло, Наталко, привіт! Виручиш колишнього чоловіка?

– Привіт, Віталіку! Ти про що? Як я тебе повинна виручити? Гроші потрібні, чи що?

– Ні, не гроші. А допомога. Потрібно, щоб ти зіграла мою дружину. Але не колишню, а справжню. Усього на один вечір.

– Навіщо? Що там у тебе відбувається, Віталю?

– Та почав зустрічатися з однією дівчиною, думав просто розважимось і все. А вона закохалася в мене, кроку ступити не дає. Хоче, щоб я одружився з нею. А навіщо мені це потрібно? Ми з тобою пів року в розлученні, думав, тепер я вільний, можна в усі тяжкі пуститися, а вона не дає…

– Ох, ловелас ти, Віталя! Начебто не помічала раніше такого за тобою… Невже наш шлюб був таким обтяжливим?

– Наташо, взагалі – то розлучитися – була твоя ідея. Ти сказала, що ми різні, що кохання минуло, і не треба один одного мучити. А ще ти не хочеш дітей. А Ліза просто марить ідеєю подарувати мені сина.

– Ну так радій, тебе люблять, хоче дитину від тебе, а це багато важить…

– Ой, ні, вона не моя людина. Натомість я – чоловік її мрії. Дурна дівчинка. Фантазерка. А я їй нічого не обіцяв. Приходить до мене як до себе додому, готує, прибирає, коротше, спить і бачить себе моєю дружиною.

– Так, а від мене що хочеш? Звідки раптом я візьмусь?

– Скажеш, що виїжджала по роботі, а тепер повернулася додому. Здивуєшся, звичайно, що я негідником виявився. Але кидати мене ти не збираєшся, тому що любиш сильно і жити без мене не можеш… Вона, звичайно, засмутиться, плакати почне, але ти стій на своєму, мовляв, мій чоловік, і крапка! Їй нічого не залишиться, як піти та більше не турбувати мене.

– Фантазер! Це ж треба до такого додуматися! Такий цирк вирішив влаштувати та мене втягнути! Ну навіщо мені це треба, скажи, будь ласка? Ми з тобою хоч і в добрих стосунках розлучилися, але це не дає тобі права використовувати мене в такій ролі!

– Натуся, ну, будь ласка, виручи свого недолугого колишнього чоловіка. А я, хочеш, на риболовлю тебе зводжу. Адже ти так любиш посидіти на березі в тиші з вудкою. А потім шашлик посмажимо. Як за старих часів…

– Ох, хитруне, знаєш чим мене підкупити! Добре, колишній чоловік, виручу тебе!

– Наталко, а в тебе є зараз хтось? Ну, чоловік, у сенсі…

– Хоч це тебе й не стосується, але немає нікого. Поки що не зустріла нормального мужика. Хочу квартиру в іпотеку взяти, не можу ж я вічно по орендованих тулитися…

– От жила б зі мною, і горя не знала б, житло є, гроші, на відпочинок постійно їздили…

– Не в цьому щастя, Віталя! Гаразд, коли роль дружини треба зіграти?

– У п’ятницю зможеш? Тільки візьми дрібнички свої, щоб видно було, що ти справді там живеш. Лізі скажи, що я речі сховав усі, щоб вона нічого не запідозрила.

Я їй дам ключі від квартири, скажу нехай чекає на мене, я на роботі затримаюся. Вона з’явиться – а там ти, готуєш на кухні, пасту, наприклад, мою улюблену карбонару… Давай годині о шостій. А потім я прийду, цирк розіграємо перед нею, і додому поїдеш.

– Добре, вмовив. Ох, і чому я така добра…

Наталці було цікаво подивитися на Лізу. Вона навіть відчула щось схоже на ревнощі. Віталій ніколи не дивився ні на кого, окрім неї.

Можна сказати, що на руках носив. А їй стало нудно з ним, прісно. Хотілося чогось радісного, нового. Адже з Віталієм вони були знайомі ще зі школи. Він її обожнював.

Їй лестила така увага, подруги заздрили. Гарний, розумний, не бідний, від батьків дісталася квартира. Пізніше він зайнявся бізнесом.

Після школи Наталя поїхала вчитися та забула про нього. Але він не забував. Періодично приїжджав до неї, вони гуляли, ходили у кафе, їздили на природу.

До закінчення інституту вона сама не зрозуміла, як вийшла за нього заміж. І жили непогано, майже не сварилися, не було приводу. Але потім вона занудьгувала.

І попросила розлучення. Віталік переживав, але на розлучення погодився. Бо любив її та не хотів, щоб вона страждала, живучи з ним.

Ніхто не зрозумів її викрутасів. Де це бачено – такими мужиками розкидатися? Говорили, що вона дурна, упускає своє щастя.

Але це ще більше підганяло її, хотілося піти наперекір. Захотіла – і розлучилася. Має право.

Розлучились швидко. Наталя з’їхала в орендовану квартиру, благо, зарплата дозволяла оплачувати її. Машину, куплену Віталіком, вона забрала. Він вмовив. Подарунок.

Думала, життя почне бити ключем. Та ні. Кавалери не вишиковувалися в чергу. Один узагалі сказав, що Наталя не красуня, просто звичайна жінка.

Несподівано. Адже вона звикла, що колишній чоловік вважав її найпрекраснішою жінкою на світі.

А тепер ось у нього Ліза… Якось прикро. Швидко він її забув… Ну нічого, подивиться вона на цю дівчину, і заспокоїться.

У п’ятницю після роботи Наталя заїхала додому, зібрала валізу та рвонула до колишнього чоловіка. Грати дружину.

Розвісила у шафі свій одяг, розставила креми, баночки, парфуми. Навела легкий безлад, який раніше завжди був у них.

У холодильнику знайшла необхідні продукти і почала готувати пасту.
Стукнули вхідні двері. Прийшла. Шоу починається…

– Ой, привіт! А я, думала це Віталя, тут готує на кухні, раніше звільнився…
На кухню зайшла висока, дуже гарна дівчина, з довгим чорним волоссям і зеленими очима. Фігура позаздрить сама Клаудіа Шиффер.

“Ось це Віталік урвав собі красуню!” У Наталії чомусь кольнуло в серці.

– Віталю?! А ви, вибачте, хто така?

– Я його дівчина… А хто ви?

– А я його дружина! Законна!

– У сенсі, дружина? Він казав, що не одружений, у вільному польоті.

– Ага, дружина поїхала по роботі на місяць, то він одразу полетів, голубчику, на бік… Ось це сюрприз він мені приготував! Ось що означає приїхати додому без попередження! Адже він мене не чекав зовсім, і навіть не здогадується, що на нього чекає…

– А що мені тепер робити? Адже я його так люблю, — у Лізи навернулися сльози. Вона дістала серветку і почала витирати їх.

– А я не знаю, що тобі робити… Додому йди…

– Я ж йому вірила. Сина навіть народити хотіла. І заміж… Віталя просто диво, я таких чоловіків ніколи не зустрічала. Добрий, чуйний, не жадібний, а як чоловік, ну ви розумієте, він взагалі просто супер…

– Ну, шановна, тільки без подробиць! Вірю, що ти не знала про його становище. Але тепер знаєш. І сенсу плакати тут нема. Я сама розберуся з ним. А ти забудь, що у вас щось було. Знайдеш порядного і будеш щасливою.

– Ні. Я просто так не відступлюсь. А раптом він мене кохає, а не вас? Розлучиться, ми одружимося, діток сплануємо, і будемо щасливі. Будемо на рибалку їздити, на море, до моїх батьків, вони в Греції живуть. Ось зараз він прийде і ми дізнаємося!

Ліза сіла на кухонний стілець і закинула ногу за ногу. Дістала з сумки телефон і почала дивитись там щось.

– Ось, дивіться, це ми у театрі, це у горах, це в мене вдома. Адже все добре було, доки ви не приїхали…

Наталя відчула, як у ній прокидаються ревнощі. Вперше у житті вона приревнувала Віталіка. Адже раніше їй навіть на думку не могло спасти, що він може з кимось зійтись і бути щасливим. Без неї. А тепер вона зрозуміла, що може.

Та ще з такою красунею. Вона на її тлі миша бліда.

На риболовлю зібралася вона, ти дивись! Це вони тільки можуть із Віталіком туди їздити!

Дітлахів народить… Та Наталя сама народить, скільки захоче! І буде Віталік найщасливіший! І вона також!

Наталя відчула приплив кохання до колишнього чоловіка. До неї тільки дійшло, яку людину вона втратила. Як він її любив, балував, а зараз вона самотня та нікому не потрібна.

А до нього дівчата клеяться такі… Не бувати цьому!

– Так, люба, вимітайся з нашої квартири, поки я тобі волосся не повидирала. Вставай, і на вихід! Геть!

Наталя схопила дівчину і потягла її до дверей. Та чинила опір. Але Наталя була сильнішою. Вона відчинила двері та виставила Лізу за поріг.

– Щоб більше я тебе тут не бачила! Віталік мені самій потрібний, зрозуміло?

Зачинила двері. Ліза пішла.

Що відбувається? Наталя себе не впізнавала. Ось вони емоції, ось воно життя! Ось чого їй не вистачало всі ці роки!

Ревнощі показали, що насправді вона відчуває! Очі ніби розплющились! Окрім Віталіка їй ніхто не потрібний, і нікому вона його не віддасть!

***
– Ох, Віталіку, ну вона і левиця у тебе! Я зробила все, як ти просив! Вона повірила! Все-таки не дарма я в театральному навчаюсь, талант, можна сказати!

– Дякую, Ліза, ти дуже мене врятувала! Так кажеш, розлютилася вона? Може, просто роль обдуреної дружини грає, як я її просив?

– Ні, Віталя, вона і справді розлютилася, ревнувала сильно, вже повір, я жінка, і відчуваю це на сто відсотків! Мені здається, вона тебе кохає, але не розуміла цього раніше. Ревнощі багато про що говорять. Недаремно я тобі порадила цей метод. Ти все одно нічого б не втратив. А так вона виявила себе. Ми жінки такі дивні буваємо, але деякі моменти змушують нас задуматися.

І цей трюк спрацював. Іди до неї, гадаю, вона як шовкова стане тепер. Адже ти наважився проміняти її на когось. А вона до цього не звикла, хоч ви й у розлученні. З тебе цукерки!

– Дякую тобі! Дмитру привіт передавай. Коли у вас весілля, до речі?

– Передам. Восени одружимося, до Греції поїдемо до батьків.

– Успіхів вам, і щастя! А я піду своє щастя наново будувати…

Віталій зайшов у квартиру. На кухні накривала стіл Наталя. У красивій сукні.

– Ну як все пройшло, Наталко?

– Чудово! Виперла я її за двері! Думаю, тепер відстане точно! А ти точно не закоханий у неї? Адже вона красуня рідкісна!

– Та ні, не закоханий… Я тебе забути не можу…

– Правда? Ти й досі любиш мене? – зраділа Наталя.

– Так, і ніколи не переставав кохати…

– Знаєш, а я тільки зараз зрозуміла, який ти мені дорогий. І я тебе нікому не віддам! І сина хочу від тебе, і дочку! Віталю, одружись зі мною!

Віталій усміхнувся. Ну от план спрацював! Ох, вже ці жінки, на які тільки хитрощі не підеш заради них…

Ставте вподобайки та пишіть коментарі, що думаєте з цього приводу?

КІНЕЦЬ.