-Ну… і коли ти мені збиралася все розповісти? – син із ненавистю в очах дивився на Наталю.

– Гліб, синку, ти що? Що сталося?

-Я все знаю… мамо.

-Ну розкажи мені, я теж хочу знати, – спробувала перевести на жарт Наталя і підійшла обійняти сина.

Але хлопчик відсахнувся від неї, ніби вона була якась заразна або може зробити боляче своїй дитині.

– Гліб, синку, що трапилося?

– Іди геть, бачити тебе не можу, – хлопчик швидко роздягнувся і пройшов у свою кімнату.

Як не старалася Наталя, вона не могла достукатися до сина, він не відчиняв двері, і Наталі здалося, що син плаче.

-Господи, та поясни ти, у чому ти мене звинувачуєш, врешті-решт? Гліб! Що за поведінка? Я думала, що мій син чесна і доросла людина…

-Так? – двері відчинилися, її син стояв червоний і скуйовджений, – я теж думав, що моя… мати чесна і… і… любить мене, а ти…

Наталю вразило слово мати, ніколи за чотирнадцять років син не назвав її так жодного разу, а тут… Було боляче, боляче й прикро…

Але Наталя взяла себе в руки, все-таки з них двох, вона доросла людина.

-І все ж таки… постарайся пояснити.

-Я все знаю, мені… мені… тато все розповів.

-Ааа, ось звідки вітер дме, ну і що ж розповів тобі твій батько?

-Все… як ти мене в дитячий будинок здавала і все… все розповів, зрозуміло тобі…

– Зрозуміло, чого вже там…

-І що? – Син розгублено дивився на Наталю, – ти що… навіть не будеш виправдовуватися?

-Я? – Ні, мені нема в чому виправдовуватися. Знаєш, напевно, ти маєш рацію, я нікчемна мати… Я думаю, у твого тата тобі буде краще, я зараз тобі розповім дещо…

А потім… потім я сама допоможу зібрати тобі речі і відправлю тебе до такого хорошого, доброго, люблячого татка. А сама, як погана мати житиму собі на втіху.

Син мовчав і дивився на матір…

Відтоді, як у їхньому житті з’явився батько Гліба, Наталя живе, як на пороховій бочці.

Колишній чоловік вирішив раптом спілкуватися із сином і Гліба стало не впізнати.

-З чого б почати… Ти присядь синку, у двох словах і не розкажеш…

-Не хочу я нічого слухати, ти… ти… ти… підла.

-Ні вже… тобі доведеться мене вислухати, синку, сядь, я сказала. Малий ще, кидати мені звинувачення в обличчя. Послухав батькову версію, вже не знаю, що він там тобі наговорив, тепер послухай мою.

Я з’явилася на світ начебто в благополучній сім’ї і нічого не віщувало, але мої батьки розлучилися. Батько знайшов собі нове кохання і я досі з ним не спілкуюся.

А мати… ну мама, вона почала доводити батькові і всім оточуючим, що вона ще “цілком собі” і вся така королева.

У мене почали з’являтися нові татусі, один за одним, мати почала котитися вниз. Я рано дізналася про доросле життя все те, що нормальній дитині знати не належить.

У підсумку опинилася в дитячому будинку.

У мене були бабусі й дідусі, дядьки й тітки, але… я опинилася в дитячому будинку.

Мати клялася мені, що кине такий спосіб життя, візьметься за розум і забере мене.

Вона стримала обіцянку, навіть забрала мене, але я пішла назад, сама, в дитячий будинок. Можна я не буду називати причину?

Я постаралася забути про це, відтоді я не спілкуюся ні з ким із родичів, та ти й сам знаєш, ми з тобою завжди удвох.

Я не страждаю від цього, просто живу.

Так от, я попросилася назад… Мене взяли, баба Катя, ти ж знаєш, що вона тобі не рідна бабуся?

Гліб кивнув, а Наталя продовжила далі.

-Вона працювала там і її дуже здивувало, що дівчинка в тринадцять років прийшла сама, вона поговорила зі мною, я їй усе розповіла, так я опинилася в дитячому будинку вдруге і вже до випуску.

Мати не прийшла, жодного разу, у неї була своя, хороша сім’я, вона настраждалася… Так вона заявила, а я нагадування про минуле життя, та й… ну гаразд.

Загалом, завдяки бабі Каті, Катерині Федорівні, я вивчилася в школі, на відмінно, між іншим, я вступила до інституту, зустріла твого батька, я навчалася на останньому курсі і працювала офіціанткою, ти ж розумієш, що утримувати мене було нікому.

Жила я в гуртожитку.

Твоїй справжній бабусі, матері батька, не потрібна була волоцюга, так вона мене охрестила, коли я сказала,що жила в дитячому будинку.

Але ми одружилися і з’явився ти, а потім, коли тобі було півроку, твій тато втомився бути чоловіком і сказав, що він іде, він зустрів іншу, точніше йду я.

Куди?

А нікого це не цікавить, просто йди і сина свого забери.

Потім свекруха милостиво дозволила пожити мені два тижні, поки її синочок зі своєю коханою дівчиною відпочиватиме.

Тоді мені здалося, що вона така хороша і добра, пожаліла мене, приголубила.А мене ніхто не жалів просто…

Я метушилася містом у пошуках роботи, а хто візьме на роботу молодого фахівця без досвіду, з немовлям на руках.

Я повернулася на місце офіціантки, але роботодавець заборонив мені приходити на роботу з дитиною, тобто з тобою.

Я просила свекруху дозволити мені залишати сина, тебе… з нею, коли в мене зміни, але мене прогнали геть.

Твій татко напевно вже познайомив тебе з улюбленою бабусею?

Уже, напевно, відро сліз виплакала бабуся, побачивши улюбленого онука, забувши, як вона цього онука обіцяла викинути в під’їзд, якщо я не піду до приїзду улюбленого синочка, твого татка.

Я пішла з тобою на руках у воду стрибати, ну, а що ще залишалося робити.

Думаю, вже відразу одним махом, візьму гріх на душу, я відповім, а синочок безневинний янголятко, в рай потрапить, я так думала тоді.

Стою на мосту, вода сіра така, холодна. А ти притих, я тебе притиснула, тут безхатько іде, схопив за руку, каже мені, мовляв, не дури дівка, немає безвихідних ситуацій…

Я як прокинулася, пішла в парк, сіла з тобою на лавку, голова запрацювала чітко.

Дивлюся на моє сонечко і думаю, та що ж я за егоїстка така? Себе жалію, ах, бідна, ніхто не любить мене. А син? Синочок мій, я ж для нього цілий всесвіт.

Так подумала, план одразу визрів, пішла до тітки Каті, вона багатьом нам за маму була, ні, вона не була якась добра. Вона була особлива, вже якщо взялася допомагати, то не кине. Розповіла їй усе, вона погодилася допомогти оформити тебе в дитячий будинок.

Коли вільна хвилинка була, я до тебе бігла, так вчіплялися одне в одного з тобою, ти ніби розумів, я плакала і просила в тебе вибачення, просила потерпіти.

Мама повернеться,- шепотіла я тобі.

Я працювала на двох роботах, а потім дівчинка, що працювала зі мною, сказала, що можна заробити багато грошей на зборі ягід, вона збиралася їхати в іншу країну.

Я вагалася… але втрачати було нічого, та й тітка Катя підтримала, сказала, що теж чула про таке, у неї сусідка синові на весілля заробила, машину купила йому, і на квартиру вже майже назбирала, і я поїхала.

Три роки ,довгих три роки я була рабом, я впоралася.

Ми впоралися. Я ж тебе потім із собою брала, мені господар дозволив, ти не пам’ятаєш, напевно…

Ми заробили з тобою на квартиру, на свою квартиру.

Повернулися додому, тітка Катя зустріла як рідних, ми пожили в неї два тижні, швидко знайшли квартиру, кажу ми, тому що ми були разом, завжди. Ти і я.

Разом.

Ну, а потім… влаштувала тебе в садочок, ти в мене дуже добре говорив англійською, а ти що?

Справді повірив, що це генетика? Що ти так добре володієш англійською? Та просто, я не готова була тоді тобі розповідати, та й ти маленький був, от і ляпнула перше, що на думку спало…

Я влаштувалася на роботу, за фахом, ось жили з тобою, не тужили… Непогано начебто жили, синку?

Я заміж не вийшла, щоб дитину мою ніхто не образив, а могла, дитину ще на світ привести та побоялася стати, як моя мати…

Вона, до речі, жива, дістає мене своїми люб’язностями, та тільки для мене вона ніхто…

Як і твій татусь із його матусею.

Що йому треба?

Я тобі з іншого боку відкрилася, так синку? Я все розповіла, не треба мене звинувачувати в тому, в чому я не винна.

Я, на думку твоєї улюбленої бабусі – волоцюжка, жебрачка. Я нелюба колишня, я погана мати…

Не здивована, що і синок мій пішов у своїх тата з бабусею, ну що ж … ти досить дорослий, сину, адже тільки дорослий син, чоловік, може називати свою маму-матір і жбурляти їй звинувачення в обличчя.

Я все сказала, синку.

Посиджу на кухні, поки ти збираєш свої речі, зателефоную поки що твоєму батькові, – втомлено сказала Наталя, – порадую його, що дитинка з ним тепер жити буде, він хороший, не здавав сина до дитячого будинку, а що ти не спитав у татка… де ж він був у цей час? Ааа… та пішли ви всі…

Усередині було спустошення і дикий біль.

Гліб – єдина людина в її житті, ні, вона не збиралася ставати злісною мегерою і ні з ким не ділити синочка, хотіла виростити сина гідним чоловіком, щоб одружився, любити його дружину, як свою доньку, і няньчити онуків…

Ну що ж.

Наталя мляво побрела на кухню, шукаючи в телефоні номер колишнього, сльози застилали очі.

-Мамо, матусю… не треба, не дзвони, пробач, рідна… мамо… Я думав, що це просто сон, мамо… я пам’ятаю… чуєш… багато – багато ягід… Тому я їх не їм, так?

-Так, – тихо сказала Наталя…

Вони наплакалися обидва.

-Вибач, мамо, я такий… не можу себе пробачити… Як подумаю, моя маленька мама, одна у великому місті, з малюком на руках, вибач, мамо…

Наталя обіймала свого такого маленького і такого дорослого сина…

Уже ввечері вона почула, як Гліб розмовляв із кимось по телефону.

-Ні, ти вибач, ми з мамою давно збиралися на цей концерт… ні, я думаю мама буде проти, не треба їй дзвонити.

Знаєш, ти так раптово з’явився в моєму житті, я, звісно, радий, але… тату… давай зробимо паузу, ти вибач… мені треба з мамою, та й узагалі… я сам зателефоную.

-Синку, – Наталя увійшла в кімнату, – може, не треба так різко, батько все-таки, вибач, я ненавмисно почула.

-Мамо, я сам вирішу, добре? – сказав серйозним голосом Гліб, і тут же, як у дитинстві, дивлячись очима котика, попросив маму почитати книжку.

-Про кого? – засміялася Наталя, – про хлопчика з пальчик?

-Ні, матусю, із фізики тема важка, а ти так добре пояснюєш…