– Як ти не розумієш? Твій батько привів жінку в нашу квартиру! Чому я повинна жити під одним дахом з його коханкою?

– Мама, а нічого, що ти перша його зрaдила? Ще й мене в це втягнула? – я з докором подивилася на маму.

– Якби він мене любив, то пробачив би. А так – він перекреслив 24 роки нашого шлюбу! Ось твій чоловік тебе пробачить, якщо ти йому зрадиш? Ти краще зараз перевір, а не на третьому десятку спільного життя! – заявила мама.

Чоловік, прекрасно чув слова моєї матері, хмикнув і зайшов на кухню.

– Ірина Олександрівна, і чому після Ваших заяв я повинен дати притулок вам в своєму будинку?

– Я не з тобою розмовляю. І взагалі, моя дочка тут теж живе, так що вона – повноправна співвласниця квартири. І вона мене не вижене! Якщо тебе не влаштує моє суспільство, можеш зібратися і піти. – посміхнулася мама.

Я зітхнула.

– Мама, я тут ніхто. Я тут навіть не прописана. Як ти можеш гнати Володю з його ж будинку?

– Але це і твій будинок теж! – обурилася мама.

– Сонечко, проведи свою маму, будь добра. – сказав чоловік.

– І ти його послухаєш? Виженеш рідну матір за примхою свого чоловіка? – здивувалася мама.

– Так, мама. Вижену. Якщо ти переїдеш до нас, ти не даси нам спокійно жити. А мені нервувати не можна – ти скоро бабусею станеш.

– Що? Ти зібралася наpoджувати від цього? – мама махнула рукою в бік Володі. -Термін який? Може, ще не пізно передумати? Він тебе потім виставить на вулицю з дитиною. І куди ти підеш?

– Звичайно виставлю, якщо моя дружина буде слухати мудрі поради своєї мами. – розсміявся чоловік.

– Що ж, дочкo. Ти свій вибір зробила. Я йду. Май на увазі – у всіх своїх проблемах ти будеш винна сама! І потім, коли ти з дитиною на руках будеш ревіти, ти згадаєш мої слова, але буде вже пізно! Твій батько, після 24 років шлюбу, завів коханку! Думаєш, твій чоловік краще?

– Мама, дозволь нагадати – тебе ніхто не змушував зраджувати татові. Так що ти сама винна.

Мама розридалася:

– Ось так. Я в неї душу вклала, а тепер – сама винна! Один мене на іншу проміняв, дочці взагалі на матір плювати – їй мужик важливіше. Ну добре б, якби мужик нормальний був, а тут – непорозуміння якесь. Ні шкіри, ні пики.

– Ірина Олександрівна, йдіть вже. – втомлено зітхнув чоловік.

– Та як ти смієш! Я – мати твоєї дружини! Мені нікуди йти, нікуди! – завила мама ще голосніше. – І взагалі, дочко. Давай твого чоловіка виженемо, а я тобі з дитиною допомагати буду? Самі виростимо, а?

Чоловік взяв мою маму під ручку і повів в передпокій, примовляючи:

– Дякую що вшанували своєю присутністю мій будинок, але постарайтеся надалі робити це рідше. А краще – ніколи. Всього Вам найкращого, Ірина Олександрівна!

Чоловік гостинно відчинив двері перед своєю тещею і знyщально помахав рукою. Мама, надівши босоніжки, облила Володю цебром добiрного мaту і гордо пішла. Це була її не перша спроба переїхати до нас. У перший раз ми її пожаліли, і я вмовила чоловіка дати притулок мамi.

І нічого доброго з цього не вийшло – ми мало не розлучилися. Зрозуміло, я люблю маму, якою б вона не була, але і руйнувати мій шлюб я їй не дозволю.

КІНЕЦЬ.