Сама була свідком, як Олена матері брехала: «Мам, ну захворіла моя колега, ну що поробиш? Мені треба залишитися, зате отримаю побільше», – каже Галина про свою колегу.

— Ну, справжня божевільня, що ще скажеш? Жінці 34 роки, а вона матері бреше, що на роботі, щоб на побачення збігати, – хитає подруга головою.

– А ти в неї не запитала, навіщо така брехня? Невже мати не в змозі зрозуміти, що дочка – молода квітуча жінка, що їй треба влаштовувати особисте життя, що є і потреби. Так, ті самі, вони, до речі, вважаються важливими й базовими.

— Запитувала, але там так усе складно. Мати Олени – класичний випадок тирана, їй на «базові» проблеми доньки просто плювати. А Оленка поки що від неї залежить. Сама знаєш, яка в нас зарплата, – зітхає Галина.

– Окреме житло не винайняти, а вже про няню й мови немає. А більше залишити дитину ні з ким, колишній чоловік п’є, а свекруха вважає її винною в тому, що син пішов кривою доріжкою.

Олена, про яку йдеться, працює медичною сестрою, вона розлучена, доньці зараз 5 років. Вийшла заміж жінка 10 років тому, перші роки дітей в них із чоловіком не виходило, потім жінка все ж таки дізналась про бажаний стан, але стосунки в родині якось швидко розладналися.

Причина була, чоловік дедалі частіше став вживатил, втратив роботу, влаштувався, знову залишився не при справах. Жили на території чоловіка, та ще й свекруха звинувачувала Олену в тому, що син так себе поводить:

— Від хорошого життя, – говорила докірливо. – Чоловіки не шукають втіхи в пляшці.

Олена ще довго терпіла, бо в самої з мамою дуже непрості стосунки. Вона зʼявилася у своєї матері досить пізно, у 38 років, невдовзі не стало батька. Так і виросла Оленка з авторитарною мамою, яка найбільше на світі переживала, що донька принесе в подолі або покотиться по похилій: чоловічого ж виховання немає.

— Хоча мама моя, – усміхається Олена.

– Будь-якому чоловікові фору дасть. Жорстка. Ніколи в нас не було, щоб вона якось мене похвалила або проявила ласку. Усе в наказовому тоні. Я і на медсестру пішла вчитися за її вказівкою, хоча мріялося зовсім про інше. Ну, гаразд, чого вже тепер, звикла, мені подобається. Я людям допомагаю.

Олені мало не до заміжжя належало приходити додому не пізніше 9-ї вечора, фарбуватися мати не дозволяла, подруг у будинок водити не дозволяла. З нею істерика трапилася, коли Олена почала зустрічатися з майбутнім чоловіком, кричала, що дочка виросла дівицею легкої поведінки.

Заміжжям Олени мати теж була незадоволена, хоча у зятя і була своя квартира, не подобався він їй і все тут. Олена зараз сумно жартує, що, мабуть, у цьому їй слід було до матері прислухатися. До внучки мама прив’язалася, але до зятя ставлення не змінила. Коли Олена пробувала поскаржитися, сподіваючись на співчуття, або мати сама бачила неподобну поведінку зятя, то вона зазвичай говорила:

— А я це й передбачала, мені відразу твій вибір не сподобався. Погано тобі? А просто матір треба було слухати. Але як же! Ти ж казала, що доросла, що своїм розумом хочеш жити. Ось тепер і живи.

Утім, коли доньці Олени було 2 роки, мати змилостивилася, сказала, що досить мучитися і треба доньці з онукою повертатися додому. Місце для неї в будинку матері, мовляв, є. Олена розлучилася. Незабаром мама запропонувала вийти їй на роботу: вона ж однаково на пенсії, сили ще є, вже улюблену онуку виховає.

— Та я відразу уявляла, чим буде моє життя з мамою, а куди було діватися? – зітхає Олена. – Так, живу за її вказівкою, виховує вона мене так само, як у дитинстві. Майже.

— Ну ось, сходила заміж, заспокойся тепер, – мало не з першого дня оголосила мама Олені. – Дочка в тебе є, це головне. Треба її виростити. Жити тепер будеш заради неї, вже я знаю, що ця мета найблагородніша. А про гульки і мужиків думати нічого. Ти вже з одним погуляла.

У той час і потім ще дуже довго Олена і не думала «про мужиків». У неї справді була обмежена кількість маршрутів: дім, магазин, дитячий садок, робота. Років зо два тому подруга по училищу запросила до себе в гості зустрічати Новий рік, зустрілися незадовго до цього випадково на вулиці, то мати не пустила.

— Ночувати треба з дочкою і вдома. Нічого по гостях шастати. Де свято, там і випивка, і мужики. А я не зобов’язана з твоєю дитиною сидіти. Підеш святкувати – можеш шукати собі інше місце проживання.

Олена залишилася вдома. Кілька місяців тому в молодої жінки сталося романтичне знайомство в інтернеті, листувалися кілька тижнів, чоловік наполегливо кликав на зустріч, але Олена навіть подумати про те, що вона скаже матері, не могла.

Піти на перше ж побачення з донькою? В однокімнатну квартиру до чоловіка? А мамі як сказати? Сумнівів було багато, а потім Олена вперше збрехала, що треба залишитися на чергування. Цю новину мама зустріла досить спокійно: робота – це святе.

Відтоді Олена й затримується на роботі раз чи два на тиждень. На нічну зміну. Мама зрідка бурчить, що доньку зовсім заїздили, сварить оптимізацію сфери охорони здоров’я, в якій бракує кадрів настільки, що ті, хто залишився, змушені постійно перепрацьовувати на нічних чергуваннях.

Олена, зі свого боку, розповідає мамі про те, який цікавий випадок був уночі. Бреше і тут, але треба ж щось говорити. Мама могла б здогадатися про брехню доньки за розміром її зарплати: у жінок спільний бюджет, але донька (як знала) не сказала їй уже давно про надбавку.

— Та просто не хотіла, щоб у мене взагалі грошей не залишалося, – каже жінка. – Випрошуй у мами потім на похід до перукаря, на прокладки і парфуми.

— Що ж ти не підеш до цього чоловіка? – запитувала Олену Галя. – Ну неможливо ж жити під таким диктатом, він же теж має розуміти, що приємніше свою жінку бачити в будь-який час, а не тоді, коли вона матері набреше щось?

Олена відповіла, що з чоловіком у неї поки що не такі стосунки. Ну як можна самій заявити, мовляв, бери мене і мою дочку до себе жити, а то мене мама на побачення не пускає?

— Загалом, поки що “чергую”, – сумно жартує Олена. – Брешу, змушена брехати. А інакше моє життя взагалі стане нестерпним.

КІНЕЦЬ.