Людмила, впевнена в собі жінка сорока з невеликим хвостиком років, зовсім випадково дізналася про плани чоловіка.

Виявилося, він запросив на 8 Березня своїх батьків, сестру Тетяну, її чоловіка і дітей. І зробив це без її згоди.

Людмила була вражена і обурена. Особливо її зачепило те, як спритно Геннадій розпорядився її часом і їхнім спільним будинком.

«Ні, любий мій, так не піде, — подумала вона. — Я теж вмію бути хитрою.

Не вийде у тебе порадувати матусю і сестричку за мій рахунок!»

Швидше за все, чоловік просто не хотів витрачатися на подарунки, ось і придумав цей «вигідний» варіант…

… Людмила завжди ставилася до свекрухи спокійно, ніколи не конфліктувала з нею, розуміючи, що сварки ні до чого доброго не приведуть.

Однак прекрасно знала: мати чоловіка її недолюблює, вважаючи зарозумілою і надто гордою.

Із зовицею Тетяною стосунки теж були прохолодними. Та заздрила Людмилі: її кар’єрі, зовнішності і вмінню завжди виглядати бездоганно.

— Таня, не заздри. Краще займися собою — виключай солодке і жирне, додай фізичні навантаження, і буде тобі щастя, — зазвичай відповідала Людмила на колючі зауваження сестри чоловіка.

І ось тепер, замість того щоб провести свято з користю для себе, Людмила, на думку чоловіка, повинна була весь день стояти біля плити.

А потім ще й прислужувати його рідні, зображуючи привітну господиню. Так, щоб щоки потім боліли від натягнутої посмішки.

«Буде по-іншому», — вирішила Людмила.

Повернувшись з роботи ввечері, Люда почула, що Геннадій вже вдома і голосно розмовляє по телефону. Прислухавшись, вона зрозуміла, що він розмовляє з матір’ю.

Свекруха обожнювала дзвонити синові вечорами, щоб поскаржитися на своє «важке» життя.

— Та не переживай ти так, мамо. Все буде добре. Прийде сантехнік і полагодить трубу.

Розумію, що незручно. Без води і справді ні туди, ні сюди, — Геннадій навіть розсміявся.

Здавалося, проблема матері його не надто зворушила. Можливо, він просто намагався жартами підняти їй настрій.

— Ну, поїдьте до Таньки з батьком. Переночуйте кілька днів, — запропонував він, маючи на увазі сестру.

Людмила тим часом роззулася і попрямувала на кухню, щоб розкласти продукти в холодильник.

Геннадій продовжував голосно розмовляти з матір’ю.

— Так, мамо, пам’ятаю, що завтра свято. Що, Танька без настрою? А тобі яка різниця? Вона завжди без настрою.

Чоловік її дратує, діти виводять з себе. Ну і що тепер, звертати увагу на її капризи? Вона ж з дитинства така! — говорив Гена.

Людмила уважно слухала.

— Ось ти знайшла проблему! Якщо Танька стіл не накриє, то що? А? Свято? Ну, свято…

Тоді всі разом до нас приїжджайте, — спритно перевів розмову Геннадій. Людмила аж здригнулася від подиву.

— Ось і чудово. Домовилися. У нас всі посидять — ми з Людмилою, ви з батьком і Танька з Дмитром.

— Яка нахабність! — тихо пробурмотіла Людмила, намагаючись не відволікати чоловіка, щоб дослухати розмову до кінця.

— Що, мамо? Людмила? Ні, вона ще не знає. Ну, думаю, не буде проти. Та й я її вмовлю, якщо треба буде, — запевнив матір Геннадій.

Чоловік поклав слухавку, а Людмила увійшла в кімнату з дуже здивованим виразом обличчя.

— Ось так справи! Без мене мене одружили! Як же це, коханий? — запитала вона у чоловіка.

— О, Люда, ти вже вдома? Все чула? Ну і чудово. Значить, знаєш, що у батьків в квартирі протікання, воду перекрили.

Уявляєш? Сантехнік невідомо коли прийде. Мама засмучена, а Танька взагалі постійно в смутку.

Ось я і вирішив всіх зібрати у нас на ваше жіноче свято.

Посидимо, поспілкуємося, чай з тортиком поп’ємо, — наївно вимовив Геннадій.

— Серйозно? Чай з тортиком? І більше нічого? А ти хоча б тортик купиш? — з сарказмом запитала Людмила.

Вона прекрасно знала, як свекруха і зовиця люблять поїсти, особливо за чужий рахунок.

— Ну, це я перебільшую, звичайно. Щось приготуємо. Нам же неважко, правда? — запитав Геннадій. — У тебе завжди такі багаті й смачні столи виходять, Людочко. Мама завжди в захваті.

— Так, цього у мене не відняти. Ось тільки я не планувала накривати стіл, Гена, — Людмила говорила спокійно, не бажаючи влаштовувати сцену.

Вона розуміла, що лайка ні до чого хорошого не приведе.

У голові жінки миттєво склався план. Вона вирішила провчити чоловіка за його самодіяльність.

Заодно і його маму з сестричкою навчить поважати чужий простір.

Того вечора Людмила більше не піднімала цю тему, а Гена, щоб уникнути конфлікту, теж вважав за краще мовчати.

Ранок 8 Березня почався для Людмили як завжди: ранній підйом, зарядка, контрастний душ.

Потім вона пішла на кухню готувати собі легкий сніданок — каву, омлет і тости. Геннадій все ще спав.

За сніданком Людмила розмірковувала про те, який передбачуваний і нудний у неї чоловік.

Їй би хотілося побачити хоча б маленький сюрприз: квіти, святковий сніданок або навіть листівку. Але нічого подібного не сталося.

Геннадій прокинувся ближче до десятої. Потягуючись і почухуючи живіт, він вийшов зі спальні і мляво поцікавився, що потрібно купити для святкового столу.

— А о котрій вони збираються приїхати? — запитала Людмила.

— О другій.

— То я ще все встигну. Не переживай, — спокійно відповіла вона. — І купувати нічого не потрібно. Я все приготувала заздалегідь.

Людмила ледве стримувала емоції. Її показний спокій давався з трудом.

Ні чоловік, ні свекор, ні Дмитро, чоловік зовиці, так і не привітали її зі святом.

Навіть простого повідомлення не надіслали. Тільки син Женя, який навчався в іншому місті, зателефонував, привітав і навіть замовив доставку квітів.

Свекруха теж мовчала, немов забула про існування невістки. Це особливо зачепило Людмилу.

«Нагрянуть цілою юрбою без попередження! Ні слова подяки, ні вибачень. Ніби це їхній будинок!» — думала вона, все більше переконуючись у правильності свого рішення.

За кількм годин до приходу гостей Геннадій почав нервувати.

— Людочка, ти точно встигнеш? Часу мало, а у тебе ще нічого не готово! Вони ж всі прийдуть голодними.

Знають, як ти смачно готуєш, і напевно збережуть апетит.

— Гена, замість того щоб турбуватися, краще поїдь за батьками. У машині Дмитра всі не помістяться. По дорозі заїдь в магазин, купи торт.

Ти ж говорив про чай з тортиком, а його у нас немає. Після магазину забереш батьків і сестру з сім’єю.

— Добре, поїду. А який торт купити? — запитав Геннадій.

— Вибирай сам. У цьому питанні можеш проявити хоч трохи ініціативи!

— Гаразд, я поїхав. Тільки ти вже поквапся зі столом, — сказав Геннадій, бачачи, як дружина дістає щось із шафи. — Твій спокій мене турбує.

— Не переживай, все буде чудово.

Як тільки чоловік поїхав, Людмила зателефонувала своїй подрузі Аллі. Вони давно домовилися зустрітися за містом, щоб покататися на лижах.

Сніг ще лежав, погода радувала сонцем і легким морозцем.

— Аллочка, я готова! Їдемо? Лижна база чекає! — весело сказала Людмила в трубку.

Через двадцять хвилин вона, одягнена в лижний костюм і прихопивши термос з чаєм, чекала подругу біля під’їзду.

— Людочка, ми приїхали, зустрічай гостей! — крикнув Геннадій, відкриваючи двері.

Відповіддю йому була тиша.

— Що таке? В магазин, чи що, вибігла? — здивувався він. — Проходьте, роздягайтеся. Я зараз все з’ясую.

Гості, гучно сміючись і переговорюючись, почали роздягатися в тісному передпокої.

Всі явно передчували рясне застілля.

— Ох, як же ми зголодніли! — вигукнула Тетяна. — Що, дітки, готові скуштувати смаколики від тітоньки Люди?

— Так-так! — радісно закричали діти.

— Дивно, а де запах їжі? — здивувалася свекруха, заглядаючи на кухню. — Гена, що відбувається?

Тут порожньо! Стіл не накритий! Що це за витівки?

— Як порожньо? — Геннадій поспішив за матір’ю. — Чорт забирай, правда… Нічого не розумію… Зараз подзвоню Людочці. Дізнаюся, що сталося.

Може, вона замовила доставку з ресторану або щось в цьому роді… Як сюрприз. Таке зараз в моді.

— Та вже, сюрприз так сюрприз! – уїдливо кинула свекруха.

— А де взагалі Людка? — дивувалася Тетяна, заходячи на кухню слідом за іншими. — І що ми будемо їсти?

— Люда, ти де? — закричав Геннадій у слухавку. — На лижній базі? Навіщо? Катаєшся?

Вона катається, — розгублено пояснив він усім. — А як же стіл? Що? Не чую, Люда!

— Ну й справи! Ось спасибі вашій дружині! Так нас усіх підставити! — обурювалася мати. — Просто нахабство якесь! Запросила в гості, а сама поїхала кудись!

— І що тепер робити? — Тетяна відкрила холодильник і виявила його порожнім.

— Люда сказала — пити чай з тортом. Я торт купив, — пробурмотів Геннадій, опустивши очі. — Хочете?

— Чай з тортом?! Та вона знущається! Замість святкового столу таке запропонувати!

Ми спеціально нічого не їли сьогодні, готувалися до застілля! Діти голодні!

Ви що, разом з нею вирішили над нами посміятися? — обурено кричала Тетяна.

— Досить галасувати. Може, підемо в кафе? — запропонував Дмитро.

— Кафе? Ти що, багатій? Знаєш, скільки це буде коштувати — нагодувати всю нашу компанію? Погана ідея!

— Гаразд, я щось придумаю, якщо торт вам не подобається. Піцу замовлю. Або роли. — з надією пропонував Геннадій.

— Які роли? Шашлик тоді вже давай! — вставив Дмитро.

— Давайте хоч щось. Животи вже зводить, сил немає. Так, і нехай батько з Дімкою збігають до магазину.

Нам же треба відзначити 8 Березня. А у вас навіть напою ніякого немає!

Ось так прийшли в гості! Надовго запам’ятаємо це свято! — продовжувала обурюватися свекруха.

«Надовго запам’ятаєте, можете не сумніватися!» — думала Людмила, легко ковзаючи на лижах по засніженій рівнині.

Вона ще подумала про те, що не повернеться додому, поки Геннадій не приведе квартиру в порядок після своїх гостей.

Саме так вона йому і скаже, коли він зателефонує знову.