Я жив з татом тільки у двох. Мої дідусь та бабуся жили в селі, що за двадцять кілометрів від нашого, моя мама пішла на той світ, ще коли мені було три роки, адже вона тяжко хворіла. Тато завжди намагався все зробити для мене. Він хотів, щоб я мав усе, що мають інші діти та не відчував себе гірше.

Та навіть більше, тато працював до двох роботах і іноді шукав підробіток, щоб дозволити собі відвезти мене на море або купити путівку у табір. Тато також робив усе, щоб я здобув хорошу освіту.

Після закінчення навчання я влаштувався досить швидко на роботу, моя зарплатня дозволила мені за пів року праці зробити татові ремонт у його квартирі та купити нові меблі.

Я вирішив йому так віддячити за те, що він робив для мене протягом усього життя. Також я купив йому всі необхідні прилади й техніку. Я був щасливий, що тато тепер не пере руками й посуд не миє руками

Потім я познайомився з дівчиною, яка стала моєю дружиною. Її звати Світлана. Ми були разом тільки пів року, але за цей час я зрозумів, що це моя людина і я хочу, щоб ми були разом усе життя. Тому ще через пів року ми побралися.

За два роки у нас народився син. Справжній богатир.

І я почав розриватися між двома вогнями.

Мій тато постійно пропонував свою допомогу з сином, але Світлана не хотіла його допомоги. Світлана не сприймала мого тата як рідного й навіть розмовляла з ним зовсім інакшим тоном ніж з усіма.

Коли він дарував подарунки, то вона їх брала, але ніколи не користувалася. Коли я запитував чому вона так робить і що не так – нічого не говорила.

Згодом Світлана почала заперечувати татові приходити до нас, в той час, коли її батьки у нас були постійно. Я не розумів у чому справа і мене це злило.

Чому Світлана моє таке ставлення до мого тата, він їй ніколи нічого поганого не сказав і не зробив. Я до її батьків ставлюся добре і завжди привітно.

Та все ж таки одного дня я не витримав і поставив її перед фактом: або Світлана відноситься до мого тато як до усіх, або повертається до своїх батьків у село без дитини та будь-чого.

Напевно вона налякалася після моїх слів. Тиждень вона на мене ображалася, але потім змінилась. Мій тато нарешті приходив до нас скільки хотів і з сином проводив багато часу.

Що тоді сталося зі Світланою я не розумію до цього часу.

Напевно мені цього і не зрозуміти. Та добре, що вона все ж таки одумалась і прийняла мого тата. Бо як би все так далі продовжувалось ми б розлучились.

Добре, що вона не мала бажання повертатися в село, де нічого немає. І нарешті заспокоїла свій характер.

КІНЕЦЬ.