– Та ви не переймайтеся, тітко Олено! Ми не пропадемо. Каті держава допоможе. Чули, скільки зараз за первістка дають? Ви лише трохи нам допоможіть! Школу ніхто не скасовував. І жити нам нема де!

Олена Михайлівна дивилася на худорлявого підлітка і не вірила своїм вухам. Микола років зо два приходив до її доньки. Катерина вважала, що закохана в однокласника, а тому матір не заважала.

Олена справедливо думала, що краще дозволити підліткам зустрічатися. Перше кохання тільки міцніє, зустрічаючи перепони. До того ж мати була впевнена у дочці. Та завжди казала, що навчання для неї на першому місці.

Тож Олена особливо не хвилювалася. Ну, хто не дружить із хлопчиками у шістнадцять років? Нехай собі зустрічаються.

До того ж вони завжди під наглядом. Микола приходив, сидів у кімнаті дочки години дві, а потім йшов. Вони навіть гуляти не ходили.

Якщо Олена заглядала до кімнати, то бачила: підлітки сидять на відстані один від одного і дивляться у телефони.

Жінка тільки посміхалася. От вона б у їхні роки точно не сиділа. Миттю б напоумила хлопця і змусила б його сходити хоча б на танці.

Новина про швидке поповнення у сімействі вибила ґрунт з-під ніг. Слухаючи міркування Миколи, Олена тільки морщилася. Але потім вона виказала, не змогла стримати обурення:

– Яка держава? Які гроші? Ви що, на виплати зазіхнули? Та це ж копійки! На них прожити не ​​можна! Доведеться і самим працювати. Про що ви думали? Катя! Ми ж з тобою розмовляли на цю тему!

Олена, знесилена від короткого спалаху гніву, стомлено опустилася на диван. Вона зовсім не збиралася ставати бабусею в сорок два роки. Вона мала зовсім інші плани.

Олена одна виховала доньку і не хотіла, щоб та повторила її долю. Нині Катя і сама мала розгублений вигляд.

Але що робити, вона не знала. За звичкою звернулася до матері. Дівчинка була впевнена, що та, як завжди, “розрулить” проблему. Нарешті, Катя наважилася:

– Мамо, ну що ти справді? Чи я одна така! Це раніше було соромно! Нині ж держава, навпаки, підтримує юних матерів.

– Підтримує – це коли ти спокійно виховуєш дитину, й не думаєш, де тобі грошей взяти, щоб хоча б нагодувати її, не говорячи за памперси, та все інше! Ти розумієш, що це – менше тисячі на місяць? – Обурювалася мати.

– Мамо, ну годі! Я ж не сидітиму в тебе на шиї з маленьким. На тестування встигну, потім на заочне вступлю. Микола вчитиметься і працюватиме. Ми проживемо!

Олена глянула на дочку, але звернулася до її кавалера:

– А ти, Миколо, мамі своїй сказав? Що вона каже?

Микола зніяковів. Але наважився сказати правду:

– Виганяє. Каже, раз виріс, роби, як знаєш! Батько на її боці. Тож ми й прийшли до вас. Чи дозволите нам у вас пожити?

– Навіть, якщо я кину школу і влаштуюся кур’єром, то на орендовану квартиру не скоро зароблю. Куди нам подітися?

– Живіть, що тепер! Але! Я маю умову. Спиш на дивані у залі! Зрозуміло? Катерина – у своїй кімнаті! А потім розберемося.

– І так, роботу таки шукай. Я поговорю у своїй компанії. Нам саме кур’єр був потрібен. Листи доставлятимеш після школи.

– Дякую, мамо! Ти найкраща! – Катя обхопила матір руками за шию і дзвінко цмокнула у щоку.

Олена відсторонила дочку і запитала:

– Ти у консультацію ходила? Потрібно обов’язково записатися!

– Та що там записуватися? Я в інтернеті подивилася, можна спокійно до трьох-чотирьох місяців ходити. Встигну. Та й уроків багато. І у школі доведеться відпрошуватись. Ні, мамо. Пізніше.

– Гаразд. За півтора тижня відпустка в мене почнеться. Разом підемо. На самоплив таку справу не можна пускати. Особливо у твоєму віці! Ходімо поїмо, я котлети посмажила.

І потекло «сімейне життя». Катя та Микола нагадували Олена добрих друзів. Вони зовсім не поводилися, як закохані, не прагнули усамітнитися чи сховатися від сторонніх очей.

Найчастіше вони вирішували якісь завдання, щось обчислювали чи обговорювали відеоролики. А ще, вечорами вони різалися в комп’ютерні ігри та кричали на всю квартиру.

Олена тільки хитала головою. Батьки! Ну які з них батьки? Їм в іграшки треба грати, а не з дитиною няньчитися.

Але Олена таки була жінкою розумною. Вона розуміла, що їй потрібно зустрітися з потенційною свахою.

Раптом, та взагалі не знає, де її син? У гарячці все можна сказати й навіть із хати вигнати. А зараз вона, мабуть, непокоїться, переживає.

Олена акуратно дізналася у дочки номер Миколиної матері та зателефонувала. Між ними відбулася така розмова:

– Це Олена. Мати Катерини. Я хотіла вам повідомити, що ваш син у нас живе. Він сказав, що ви його вигнали. Не на вулиці ж їх залишати? Але ви не хвилюйтесь. Діти до школи ходять.

– Тільки ось ваш дозвіл потрібний. Я Миколу хочу кур’єром у нашу компанію влаштувати. Працювати доведеться увечері. Директор наш боїться проблем. Просить, щоб ви прийшли, та підписали згоду на роботу!

– Добре ви влаштувалися! Тепер зрозуміло, у кого Катька така вульгарна! Захомутали бідного хлопчика! Адже він тямущий! Хотів на програміста вчитися. А тепер що? Буде на вас працювати?

– Тетяно, вибачте. Ніхто нікого не захомутав. Просто я вирішила, що коли діти вважають себе дорослими, нехай і живуть, як дорослі.

– Катюші я теж сказала, щоб вона забула про очне навчання. Вступить на заочне. З малюком доведеться їй сидіти. Звичайно, вона думала, що я візьму на себе турботу про немовля. Але я відмовила.

– Розбирайтеся самі. У мене дуже суворий чоловік. Він дотримується вашої позиції. Каже, раз виріс, нема чого йому в моєму будинку робити!

– Тут ви не маєте рації. Все-таки вони не такі й дорослі. Якщо ми їм не допоможемо, вони опиняться на вулиці, чи нароблять лиха.

Співрозмовниця не стала слухати. Вона просто кинула слухавку. І життя продовжилося. У встановлений термін на світ з’явився малюк. Катя та Коля на той час вже склали випускні іспити.

Микола поводився по-чоловічому. Він не лише навчався, а й працював. Часто ходив ночами розвантажувати ящики з товаром. Хоч якісь гроші.

Олена навіть, якби хотіла, не могла б сказати, що вони сидять у неї на шиї. Микола та Катя зайвого собі не дозволяли. Жили мирно, скромно, до Олени ставилися з повагою.

А серце Олени розтануло остаточно. Малюк викликав у ній справжні материнські почуття. Вона охоче допомагала дочці з немовлям і навіть дозволяла юній матері сходити погуляти з Миколою.

Але сварка Миколи з батьками її непокоїла. Ні його батько, ні мати жодного разу не прийшли відвідати сина та свого онука. Якось Олена отримала повідомлення від Тетяни. Вона писала:

– Добре ви влаштувалися! Катька допомогу отримує. Непогані гроші. І син наш працює. Поділилися б. Нам на ремонт не вистачає. Все-таки, якби не ваша дівка, Микола б у будинок кожну копійчину ніс.

Олена вкрай здивувалася. Які гроші вимагає від неї Тетяна? Вона нічого не сказала доньці, але вирішила поговорити з Миколою. А той, прочитавши повідомлення від матері, промовив:

– Мені було соромно зізнатися. І Катюха боялася, що ви не дозволите нам залишитися, якщо дізнаєтеся правду. Тож ми не сказали.

– Ви пробачте нам, Олено Михайлівно. Мама почала заглядати в пляшку. Батько від нас пішов ще півтора року тому.

– Звісно, ​​вона під парканами не валяється. Тримається ще, навіть на роботу ходить. Але жити із нею неможливо.

– Тато, звичайно, не має рації. І мені маму шкода. Він її покинув замість того, щоб допомогти. Я знаю, зараз він живе з іншою жінкою. А мати зовсім одна залишилася. Адже я ходив до неї. Вона також у мене грошей просила.

Олена помітила, що по щоках цього маленького чоловіка текли сльози. Хлопчик намагався їх приховати. Жінка нічого не стала йому говорити. Але вирішила якось допомогти і його матері.

Вже наступного дня вона вирушила за адресою, яку вказав їй Микола. Вона знайшла Тетяну у хмільному стані. Якось розштовхавши її, вона викликала фахівців, і ті забрали її до свого центру.

Тетяна провела там якийсь час. А після виходу дякувала Олені. Вона знову почала спілкуватися з сином. Але довго не витримала. Вибратися з полону міцних напоїв непросто.

…Ніхто не знає, що буде з цією сім’єю у майбутньому. Але поки що Микола поводиться, як справжній чоловік.

Вчиться та працює. Відвідує матір, приносить їй продукти і йде до будинку жінки, яку тепер по праву називає дружиною.

Так, Тетяна у свої сорок два знайшла не лише онука, а й сина. І дуже хочеться сподіватися, що все в них буде добре…

Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу? Ставте вподобайки.

КІНЕЦЬ.