– Ладо, білу сорочку не забула? А светр? На вулиці холодно, осінь минає, зима не за горами. І шкарпетки ось поклади, – метушилася Марія Сергіївна, перебираючи речі, наче збирала в дорогу не дорослого сина, а школяра до табору.

Вона допомагала… чи, чесно кажучи, заважала. Сама Лада і без того вміла збирати валізу Артема із заплющеними очима – за останні пів року чоловік раз у раз їхав у відрядження.

Точніше, так він це називав. Робота в нього була, а ще свій дрібний бізнес, начебто стабільний, але не надто прибутковий. Відрядження, як він пояснював, необхідне зло. І Лада вірила. Або, може, просто не хотіла вдаватися.

Так, були у них суперечки. Артем – людина різка, слово за словом – і вже не розмова, а суперечка, не суперечка – а скандал. Іноді він навіть матір міг укласти в облогу. Ось і зараз:

– Ти хочеш, щоб я запізнився? Не метушись, без твоїх нагадувань упораюсь, – гаркнув він.

– Та я знаю… – винно пробурмотіла Марія Сергіївна. – Просто допомогти хочеться. Дружина в тебе золота. І пиріжків тобі напекла, і всього наготувала – не доведеться по забігайлівках харчуватися…

Готувала Лада справді чудово. Працювала шефом у місцевому кафе – не елітному, але з гарною репутацією. І любила свою роботу з дитинства. Навіть примхливий Артем часом не міг утриматися:

– Ну, піде… – говорив він про її борщ, чи про печеню. Це в нього була найвища форма похвали!

Лада не ображалася. Вона вірила – він її кохає! Особливо після того, як погодився усиновити дитину. Своїх не було. Вона пройшла всіх лікарів, навіть жіночий лікар якось різко сказала:

– Дівчино, а де ваш чоловік? Чому він не прийшов? Ви одна дітей народжувати зібралися?

Артем відмахувався:

– Зі мною все гаразд.

Його дратувала навіть думка про те, що з ним може бути щось не так. На розмови дружини, що вона не має жодних відхилень, він тільки відмахувався. Значить, погані лікарі вкотре нічого не знайшли, – говорив він.

Тоді вона одного разу обережно запитала:

– А може, усиновимо? – вона не сподівалася на позитивну відповідь.

Просто сил не було дивитись на сім’ї з дітьми. Хотілося дарувати своє кохання, виховувати, бути потрібною маленькому чоловічку.

Але, як не дивно, Артем відповів не роздумуючи.

– Давай. Тільки не немовля, – відповів він несподівано. – Краще хлопчика не молодше за шість років. Вже адекватного. Спадкоємцем буде!

Так у них з’явився Рома. Лада, як побачила його в дитбудинку – одразу зрозуміла: «Мій». На жодного іншого навіть не подивилася. Артем знизав плечима: «Нормальний пацан».

Директор дитбудинку тоді сказав:

– Батьків у нього немає. Тільки є брат-близнюк. Усиновили його немовлям. Як так вийшло, ніхто не знає. Це було ще в будинку малюка.

– А сюди Рома потрапив уже один. Мало ймовірно, що вони колись зустрінуться, але ви повинні знати цей факт.

Відколи Рома став жити разом з ними, Лада спокійніше переживала часті відрядження чоловіка. Тепер їй було про кого дбати.

Рома проблем не доставляв. Принаймні спочатку. Тільки останнім часом щось змінювалося в його поведінці й тепер увага Лади повністю перемикнулася на Рому.

Артем був радий. Адже відрядження ці давно перетворилися на прикриття. Артем жив подвійним життям. Він мав коханку – молоду, веселу, пристрасну Танюшу.

Вона була повною протилежністю Лади. Легковажна, кокетлива, енергійна. Йому було з нею легко. Артем чекав на кожну їхню зустріч. Адже Таня приділяла час лише йому одному. У місті вони не з’являлися.

Їхнім таємним притулком став готель у сусідньому місті. Номер там був затишним, з квітчастими шторами, тонким запахом кави в коридорі, та приємною тишею.

Артем любив перебувати там – як в іншому світі. Зустріти там знайомих вони не боялися. Готель не мав попиту у тих, з ким спілкувався Артем. Але при цьому там було чисто, та можна було смачно поїсти.

Ось і сьогодні вранці вони обидва прибули туди. Розімлівши після сніданку, вони лежали в ліжку.

– Артеме, а довго ми так ховатимемося? Мені вже набридло. Чи ти так сильно кохаєш свою дружину?

– Та ця курка тільки про борщі та прання й думає. Навіть дитину мені подарувати не змогла! – Сміявся він, обіймаючи коханку.

– Як не змогла? У вас же син?

– Та це названий. Погодився на нього, щоб вона від мене відчепилася – спрацювало! – Засміявся він.

– А що тебе тоді тримає?

– Ось зараз свій бізнес повністю переведу на маму, тоді й розлучатися можна. Інакше, вона почне претендувати.

– Він ще хоч і не великий, але скоро зможу піти з роботи та розвивати його. Тоді з тобою не тут зустрічатимемося, а на Мальдівах на пісочку будемо грітися.

Таня вже розмріялася й уявила собі такий відпочинок. А ще, великий будинок у якому житиме, як королева.

У цей момент у номер увійшла покоївка.

– І чур я вдома прибиратися не буду. Можемо її найняти. Підеш до нас? Звернулася вона вже до покоївки.

– Я вам не по кишені. Сказала покоївка і мовчки почала робити свої справи.

Коли та пішла Таня засміялася.

– Ну, і подумаєш. Начебто мало дівок шукають роботу. Так милий?

– Так. Погодився Артем. Поряд з Тетяною він був згоден на все.

А от покоївка так швидко про них не забула. Вона спочатку не впізнала чоловіка, але потім до неї різко дійшло, де вона бачила його раніше.

Коли пролунав дзвінок від Ані, Лада дуже здивувалася. Колись вони працювали разом в одному кафе.

Відносини були прохолодні – Аня заздрила. Лада була одружена, кохана, при справі. А Аню звільнили. Нині вона підробляла у готелі.

– Ладо, ти тільки сядь, – сказала Аня. – Ти знаєш, де твій чоловік?

– Звісно. Він у відрядженні. І з чого це ти цим цікавишся? Рік не дзвонила, а тут…

– Твій Артем не у відрядженні! Він у нас у готелі. З дівкою! Фотку можу надіслати – каламутна, але приваблива.

Лада спочатку не повірила. Але потім пішла до офісу чоловіка. Там їй сказали, що Артем узяв на пару днів відгул. Сказав, що у вас проблеми зі здоров’ям та з названим сином.

Вона йшла додому у сльозах. А вдома зателефонувала вчителька Роми.

– Ваш син на перерві розбив вітрину в кіоску. До того ж кажуть, він став іншим. Наче його підмінили.

Ось так одного разу все навалилося. Але проблеми треба було вирішувати поступово. І розпочати вона вирішила з дитини.

Лада поїхала та сплатила збитки, поговорила з вчителями. Сина не лаяла. Вирішила прогулятися з ним через парк, та обережно поговорити.

Ось тут Рома і розповів, що нещодавно познайомився з хлопчиком, схожим на нього, як дві краплі води. Звали його Мишко. Він жив із батьком, мати пішла давно. Хлопчаки почали мінятися місцями «жартома».

– А вітрину хто розбив?

– Запитала Лада.

– Мишко. Я сказав, що то я… Щоб не видавати його, – відповів Рома.

Вони пішли до Мишка. Батько його, Олег, чоловік зі стомленим поглядом, зустрів їх із подивом. Побачивши Рому, тільки сказав:

– Ну, треба ж…

А вже після того, що розповіла Лада, зітхнувши, сказав:

– А мені не сказали, що їх було двоє. Хоча всім дружина займалася. Тільки я так і не зрозумів навіщо, якщо врешті-решт залишила нас.

– Знайшла собі чоловіка багатшого. Сказала, що від нього вона точно стане мамою і пішла. Та ми й не тримали її.

Жили вони скромно, але охайно. Видно, що Олег справлявся, але тяжко. Все-таки втеча дружини підкосила його. У вільний від роботи час займався не будинком і сином, а прикладався до пляшки.

Лада запропонувала:

– Я б могла допомагати – готувати, доглядати дітей…

– Дякую, обійдемося, – відрізав він.

– Але дружити хлопчакам не забороняю.

І все б йшло своєю чергою, якби Артем не повернувся з «відрядження» в той момент, коли Мишко був у них в гостях.

– Це ще хто? – заволав він.

– Другого притягла? Мало тобі одного підкидька?

Він кричав, ображав. Навіть Рома з Мишком не витримали – втекли.

Лада тільки й встигла крикнути їм навздогін, щоб не йшли далеко, і що вона скоро вийде.

Коли хлопчики пішли – вибухнув справжнісінький скандал. Лада показувала чоловікові фотографію з готелю. Артем звинувачував її у холодності.

За годину, втомившись від всього цього, Лада вийшла надвір. Хлопчиків там не було. Вирішивши, що вони пішли до Мишка, теж попрямувала туди. Але Олег був удома один.

– То я ж Мишка до вас відпустив. А ви що, не стежили за ними?

Лада коротко розповіла, що трапилося, і вони разом пішли шукати хлопців. Благо хильнути Олег ще не встиг.

Вирішили розпочати з парку. Він саме був недалеко і хлопчики любили там гуляти. Лада та Олег вдивлялися у перехожих, дивилися дитячі майданчики, але не бачили своїх синів. А потім вони почули шум біля ставка і побігли туди.

На березі стояли люди й щось кричали.

Мишко з Ромою гуляли берегом ставка, коли побачили на тонкій кризі цуценя. Вони його звали, але те не йшло. І тут вони вирішили самі його дістати.

Адже взимку завжди ходили по кризі. Але тут не врахували, що ще сильних морозів не було, тож крига тріснула. Один із них – чи то Рома, чи то Мишко – провалився.

Олег кинувся рятувати. Лада заціпеніла від жаху. Він пірнув, витяг хлопчика, віддав свою куртку. Додому вони повернулися наскрізь мокрі й тремтячі.

Лада лишилась в Олега. Тому що не могла піти, покинувши їх і тому, що не могла повернутися до зрадника.

Олег застудився. Лихоманка, температура. Вона відпоювала його чаєм, укривала, як дитину. І в якийсь момент він прошепотів:

– Не йди…

– А хто сказав, що я хочу піти? – відповіла вона.

Потім вона повернулася додому лише за речами. І подала на розлучення.

Артем намагався влаштувати скандал, а потім поїхав до своєї Тані. Але, вже за кілька місяців хотів повернутися.

А Олег з того часу і в рот не брав. Якщо тільки чарочку на свято. У нього тепер була дружина і двоє синів.

Так почалося їхнє нове життя – просте, та без обману.

Ось така життєва історія…

Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу? Ставте вподобайки.