– Лєнка, привіт, ти вдома? – Запитала в Олени дружина її брата, Карина.

– Поки що вдома, але за годину поїду.

– А куди це ти зібралася?

– До подруги.

– Щось важливе чи просто потріпатися їдеш?

– Просто в гості, давно не бачилися. А що?

– Оленко, тут така справа. А ти могла б посидіти з Кирилом? Ми з Ромкою хочемо в кіно сходити.

– Карино, я ж сказала, що збираюся до подруги.

– Ну, Олено! Невже ти відмовишся провести час із племінником? Ти ж обожнюєш його, а він тебе.

– Я люблю Кирила, але на сьогодні маю інші плани. Вибач, Карино.

– Сестричко, – сказав Роман, якому Карина передала телефон зі словами «не погоджується», – рятуй! Крім тебе нема кого просити. А квитки я наперед узяв.

– Ромо, я ніколи вам з Кариною не відмовляю, але, якби ти попередив мене заздалегідь, а так я вже повідомила подругу, що приїду, вона на мене чекає.

– Ну, так подзвони та скажи, що плани змінилися, і ти не приїдеш. Які проблеми! Сестричко, будь ласка.

– Ми хотіли відвезти його до батьків Карини, але вони поїхали до друзів на дачу. А у нашої мами сьогодні напад мігрені, на погоду, напевно. Ну не пропадати ж квиткам.

– Гаразд, – погодилася Олена, розуміючи, що брат від неї все одно не відчепиться. – Привозь Кирила, зараз подзвоню подрузі, що не зможу приїхати.

– Оленко, ти просто диво! – зрадів брат. – Найкраща сестра на світі! За пів години Кирило буде в тебе.

Олена зітхнула та зателефонувала подрузі.

– Катя, вибач, іншого разу побачимося, сьогодні не зможу приїхати.

– Що сталося? Ти захворіла?

– Ні, що ти… Племінника брат зараз привезе.

– Так… А в них що сталося?

– У кіно йдуть, квитки заздалегідь купили.

– Чудово! – Вигукнула Катя. – Минулого разу ми з тобою не побачилися через те, що твій брат із дружиною ходили на день народження, а ти сиділа з племінником. Тепер ось у них кіно…

– Що, крім тебе, нема кому залишитися з хлопчиком? У нього бабусі та дідусь є, між іншим. А Карина має сестру, але чомусь із племінником завжди сидиш ти, а не Лариса.

– Та Ларисці не можна дитину довірити! Вона одного разу залишалася з ним, не додивилася, і Кирило впав зі стільця, чоло розбив… Бабусі та дідусі теж не можуть сьогодні…

– Не можуть! А ти можеш. Лєна, тобі не здається, що твій брат і його дружина нахабно тобою користуються? Ти постійно сидиш із племінником, поки вони десь розважаються.

– Катю, мені не складно. Я люблю Кирила, він дуже гарний… І ми одна сім’я…

– Ні, у Роми своя сім’я, а в тебе має бути своя. Ти так особисте життя ніколи не влаштуєш, Оленко! Ти ж не ходиш нікуди, ти весь вільний час проводиш із племінником.

– Я не здивуюсь, якщо ти й на мій день народження не прийдеш через те, що брат та його дружина знову попросять тебе про допомогу.

– На день народження прийду обов’язково! – Пообіцяла Олена. – Все, давай, не можу більше розмовляти, невдовзі Кирила привезуть.

Олені нещодавно виповнилося тридцять два, і вона була одна. Хоча могла б одружитися ще сім років тому.

Її молодий чоловік Антон, з яким вона зустрічалася майже рік, зробив дівчині пропозицію, яку вона з радістю прийняла.

Молоді люди готувалися до весілля, Олена вже і сукню купила, як раптом вона дізналася про зраду Антона …

В Олени виявилася якось справа у тому мікрорайоні міста, де жив Антон, і вона вирішила зробити нареченому сюрприз.

Купила його улюблений тортик і зайшла в гості… А Антон був не один, з якоюсь гарненькою дівчиною, і чим вони займалися, Олені відразу стало зрозуміло…

Антон намагався вимолити в Олени прощення. Говорив, що ця дівчина для нього нічого не означає, і після весілля він стане зразковим і вірним чоловіком.

А поки він ще не чоловік, вирішив розважитись наостанок… На кшталт, влаштував собі таке ось прощання з парубоцьким життям…

Але Олена не змогла пробачити Антонові, хоча всі навколо, навіть її мама Наталя Степанівна, твердили про те, що потрібно пробачити зраду.

– Ну подумаєш, погуляв мужик один раз, теж мені біда велика! – сказала доньці Наталя Степанівна. – Твій батько взагалі постійно зраджував мені, і нічого, жили …

– І багато хто так живе. Головне, щоб чоловік був здобувачем, не захоплювався міцними напоями та руки не розпускав. А на все інше можна заплющити очі.

– А я не хочу так жити, мамо, – відповіла Олена. – І очі заплющувати не хочу. Якщо зрадив, значить, не любить…

– Ну і недолуга! – Розсердилася Наталя. – Від такого чоловіка відмовляєшся, сховай ти свою безглузду гордість кудись якомога далі. А то так і залишишся одна.

– Краще одній, ніж із чоловіком, який зраджує…

І ось уже сім років Олена була одна. Антон давно одружився з іншою жінкою, і Наталія Степанівна постійно нагадувала дочці про те, як безглуздо, на її думку, вона вчинила.

– В Антона вже й дитина є, а тобі четвертий десяток пішов, скоро і дітей мати пізно буде … І заміж ніхто не візьме. Ой, Олено, недолуга ти в мене, у кого така? Такого чоловіка втратила через свою дурість.

У результаті Олена так втомилася від цих нотацій і моралі, що майже припинила бувати у матері. Вислуховувати щоразу те, яка вона безглузда, і який Антон чудовий, було нестерпно.

Брат Олени, Роман, був на два роки молодший. У двадцять сім років Рома одружився з Кариною, і за рік у них з’явився син Кирило. Нині хлопчику було два роки.

Олена любила племінника і часто залишалася з ним, коли Рома та Карина вирушали в гості й не хотіли брати з собою дитину. Або ж подружжя просто хотіло побути вдвох. Бувало й таке, що Кирило залишався в Олени ночувати.

Катя, найкраща подруга Олени, вважала, що брат і його дружина «добре влаштувалися» і зловживають добротою Олени…

Так воно й було. Тому що вже неодноразово Олені доводилося змінювати свої плани заради племінника.

Напередодні дня народження Каті Олена зателефонувала до Романа і сказала, що в суботу її не буде вдома, тому, якщо раптом, у них з Кариною є якісь плани, на неї нехай не розраховують.

– Добре, сестричко, я тебе зрозумів, – відповів Рома. – Ми з Кариною у суботу теж у гості йдемо, а Кирюху відвеземо до її батьків…

У суботу близько четвертої години дня у двері до Олени хтось подзвонив. Олена нікого не чекала, бо вона збиралася на день народження і чепурилася перед дзеркалом.

Яке ж було її здивування, коли вона глянула у вічко і побачила там брата, який тримав на руках Кирила.

– Ромо, що трапилося? – Запитала Олена, відчинивши двері.

– Сестричко, рятуй! – вигукнув Роман. – Батьки Карини поїхали до села, бабуся захворіла. А наша мама знову страждає на мігрень… Нема з ким залишити малого. Ти ж не відмовишся?

– Але ж я йду на день народження! Я ж казала тобі.

– Справді? Я забув, – збрехав Роман, входячи у квартиру й опускаючи на підлогу сина, який одразу прямо у взутті побіг у кімнату. – Оленко, будь ласка! Побудь з Кирилом.

– Рома… Я не можу…

– Як це не можеш? – здивувався брат. – І що нам робити?

– Я не знаю… Ідіть у гості разом із Кирилом.

– Та ти що! Він не дасть нам нормально посидіти та відпочити! Ти ж його знаєш, у нього шило в одному місці.

– Тоді відмовтеся від походу в гості!

– Оленко, будь ласка! Карина дуже засмутиться, а їй не можна нервувати. Я не хотів говорити тобі, думав пізніше, але якщо вже так все складається … Загалом, Карина в положенні. Термін невеликий.

– Вітаю, – щиро сказала Олена. – Дуже рада за вас.

– Дякую! То що, врятуєш? Будь ласка!

– Катя образиться, якщо я не прийду.

– Та гаразд, покривдиться і припинить… Тобі, що, подруга дорожча за рідного брата і племінника? Та й Карині потрібні зараз виключно позитивні емоції, давай не засмучуватимемо її…

– Рома… Ну, не можу я… Мене чекають, я вже зібралася… Може, Лариса буде з племінником?

– Ти забула, як минулого разу Кирило гупнув зі стільця?

– Я думаю, що Лариса зробила висновки й тепер краще стежитиме за дитиною.

– Краще за тебе ніхто з ним не впорається… До того ж у Лариси зараз особисте життя б’є ключем, на відміну від тебе…

– На твою думку, у мене немає особистого життя?

– Не чіпляйся до слів. Я ж чудово знаю, що ти після того, як послала Антона, до цього дня одна… Та тобі тільки в радість має бути дбати про племінника.

– А незабаром ще в тебе з’явиться племінник чи племінниця… Якщо своє особисте життя не складається, і дітей у тебе немає, займайся нашими!

– Ми з Кариною хочемо щонайменше трьох… Все, Оленко, я побіг. Ось пакет, тут запасні речі Кирила, його зубна щітка.

– Навіщо щітка?

– Раптом ми в гостях засидимося, Кирило тоді в тебе ночувати лишиться…

– Рома! Я не сказала, що згодна побути з Кирилом… – спробувала заперечити братові Олена.

– Оленка, сестричка, мені вже ніколи, нам час їхати в гості, нас чекають… – сказав Роман і попрямував до дверей.

– Ромо, стривай! Може, таки до мами його відвезеш?

– У неї мігрень! – крикнув брат.

Він уже біг униз сходами й повертатися за сином не збирався.

Олені стало прикро до сліз. Тільки зараз до неї дійшло, що подруга цілком має рацію … Брат і його дружина нахабно нею користуються …

Вони ставлять на перше місце свої інтереси, а її думку не беруть до уваги. Вважають, що коли вона не має чоловіка і своїх дітей, вона просто зобов’язана весь свій вільний час присвячувати племіннику.

А у мами напади мігрені трапляються саме тоді, коли Рома просить посидіти з онуком, в інші дні вона на головний біль не скаржиться. Та й взагалі на здоров’я не скаржиться… Підозрілий збіг…

Оскільки пропускати день народження Каті, Олені не хотілося, вона зателефонувала подрузі й запитала, чи не можна прийти разом з Кирилом, розповівши, що брат сьогодні поставив її перед фактом.

– Приходь, звичайно, – зітхнула Катерина. – Але те, як поводяться Ромка і Карина стосовно тебе – обурливо!

– Я знаю, Кать…

– Ну, нарешті, ти погодилася зі мною, а то щоразу виправдовувала цю парочку…

Олена з Кирилом були у Каті, коли Олені подзвонила Карина.

– Привіт! – Як ні в чому не бувало, сказала вона. – Кирилу треба о сьомій вечора дати краплі від алергії, Ромка забув тобі сказати. Краплі у пакеті з речами. Накапаєш десять крапель у воду чи сік, і даси йому випити.

– Добре, але о сьомій годині не вийде.

– Чому не вийде? – здивувалася невістка.

– Тому що ми з Кирилом зараз у гостях, на дні народження моєї подруги, додому повернемося до дев’ятої, не раніше.

– Що? – Закричала Карина. – Ти потягла нашого сина у гості? Ти з глузду з’їхала? А якщо він там заразиться чимось?

– Мало хто там приперся до твоєї подруги. Або раптом він з’їсть щось не те в гостях, а він, між іншим, алергік! Негайно вирушайте додому!

– Послухай, Карино, а може, ви з Ромою самі займатиметеся своєю дитиною? – терпець Олени урвався остаточно. – Я казала Ромі, що мене запросили на день народження, але він все одно привіз мені Кирила.

– Та тобі в радість має бути сидіти з племінником! – Карина сказала те, що Олена вже чула сьогодні від брата. – У самої ні кошеняти, ні дитини, заміж ніхто не кличе, що тобі робити? От і допомагай нам із Ромою!

– Де ви зараз перебуваєте? – Запитала Олена.

– А що? Ми в гостях, ти ж знаєш.

– Де саме? Адресу скажи.

– Целевича тридцять чотири, квартира вісімнадцять. А тобі навіщо?

– Просто цікаво, – відповіла Олена і додала.

– Краплі Кирилу я дам вчасно, не хвилюйся.

– Дякую, – відповіла Карина і відключилася.

Олена перепросила перед Катею, попрощалася з усіма, і вони з Кирилом вирушили додому. Там Лєна дала племінникові краплі від алергії, після чого викликала таксі…

І вже за двадцять хвилин Олена дзвонила в домофон будинку номер тридцять чотири по вулиці Целевича…

Карина та Роман очманіли, побачивши Олену та Кирила…

– Це ваша дитина, а в мене свої плани на вечір, – сказала Олена приголомшеним родичам і пішла … На подвір’ї її чекало таксі …

Того ж вечора Олені зателефонувала мама і накинулася зі звинуваченнями.

– Як ти могла так вчинити? Не чекала я від тебе, Олено… Свого особистого життя не маєш, і братові з дружиною заважаєш?

– Як я їм завадила, мамо?

– Важко було з племінником побути? Роме та Карині необхідно іноді відпочивати від дитини, невже незрозуміло? Подзвони Роману і перепроси.

– І скажи, що завтра готова весь день провести із племінником. У кого ти така безглузда? Мало того, що сама не маєш сім’ї, і вже навряд чи матимеш, то ти ще з рідним братом і його дружиною стосунки псуєш. Хочеш зовсім одна залишитися?

– До побачення, мамо, – сказала Олена і скинула дзвінок, бо у неї не було більше ні сил, ні бажання вислуховувати несправедливі звинувачення.

Найприкріше було те, що вона стільки робила для брата та його дружини протягом цих двох років, і ось варто було один раз відмовити, як відразу стала поганою…

За тиждень Олена отримала на роботі несподівану пропозицію. У сусідньому місті відчиняли філію їхньої фірми, і начальник запропонував Олені місце заступника керівника.

– Я давно за вами спостерігаю, Олено Петрівно, – сказав Максим Сергійович. – Ви розумна, відповідальна, і я впевнений, що впораєтеся з новою посадою.

– Крім того, я вважаю, що вам потрібно рухатися вперед. Отже, якщо вас не бентежить переїзд до іншого міста…

– Не бентежить, Максиме Сергійовичу, – усміхнулася Олена. – І дякую вам за довіру!

– Ти збожеволіла? – Кричала на Олену мама, коли дізналася про те, що дочка їде. – У Карини незабаром друга дитина буде, я взагалі хотіла, щоб ти звільнилася і допомагала сім’ї брата, сиділа з племінниками…

– А житиму я на що, по-твоєму?

– Можна знайти якусь роботу, яка не забирає багато часу… Зараз і дистанційно можна працювати… Навіщо тобі багато грошей, ти одна, на кого витрачати? Це у Роми сім’я і скоро буде двоє дітей.

– Я їду! – Рішуче відповіла Олена.

– Недолуга! Куди ти зібралася? У тебе там нікого немає, всі родичі тут… Кому ти там будеш потрібна, в чужому місті? Захворієш, то склянку води ніхто не подасть.

– А це добре, що там нікого нема! Знаєш, іноді жити далеко від родичів – дуже навіть корисно.

Через тиждень Олена поїхала і почала нове життя… А невдовзі вона познайомилася з гарною людиною, й через пів року вийшла заміж. Вони з чоловіком дуже щасливі й тепер чекають на свого первістка.

З родичами Олена спілкується тільки телефоном, але дзвонить їм не часто, як і вони їй … Вона знає, що брат і невістка все ще скривджені на неї, а мати продовжує вважати її недолугою …

Але Олені тепер все одно, і вона анітрохи не шкодує, що колись змогла сказати “ні” і наважилася поїхати

Родичів не вибирають, і добре, коли з ними складаються добрі стосунки, де є місце взаєморозумінню та взаємодопомозі…

Але так буває не завжди, і часом, єдиний вихід не посваритися остаточно і не дати себе використовувати – тримати дистанцію…

А з деякими родичами й зовсім краще жити в різних містах і звести спілкування до мінімуму. Олена це вчасно зрозуміла, і тепер щаслива зі своєю маленькою родиною, навіть без родичів…

Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу? Чи слушно вчинила Олена? Ставте вподобайки.

КІНЕЦЬ.