Та щоб я ще колись онукам гроші подарувала! Ніколи б не подумала, що Ольга здатна на таке та ще й відповість мені так зухвало! У мене просто слів немає. А син? Син став на її бік!

Позаминулих вихідних у близнюків був день народження. Святкували у кафе, хлопчикам виповнилося п’ять років. Здавалося б, свято вдалося. Ольга наперед усім сказала, щоб дарували гроші. Ну, я поклала до конверту дві тисячі гривень – кожному по тисячі.

Вважаю, сума цілком солідна. А вчора, купивши фруктів, зайшла до них додому відвідати онуків і заразом побачити, що вони купили на мої гроші. І ось тут на мене чекало справжнє потрясіння. У мене дві дорослі дитини – син і дочка.

Дочка живе у Києві, а син зі своєю родиною – в одному місті зі мною. Після смерті мого чоловіка змістом мого життя стали онуки.

Звичайно, з сім’єю сина я спілкуюся частіше, оскільки вони ближчі. У сина двоє хлопчиків-близнюків, Марк та Матвій.

Коли вони були маленькими, мені доводилося працювати, тому іноді їх няньчила нянька. Тепер Ольга сама справляється з дітьми. Іноді я забираю хлопчиків до себе у вихідні чи гуляю з ними, щоб дати молодим батькам відпочити.

Відносини у сім’ї у нас були більш-менш нормальними. Якщо мене щось не влаштовувало у господарстві чи у вихованні дітей, я намагалася промовчати.

Кожне покоління має свої погляди на життя. Але те, що сталося нещодавно, просто не вкладається у голові! На день народження хлопчиків Ольга всім оголосила: даруйте гроші.

З одного боку, це логічно – іграшок у дітей і так вистачає, а батьки краще знають, що потрібно. Тож я вирішила подарувати дві тисячі гривень. Начебто свято вдалося, всі залишилися задоволені.

Але вчора, зайшовши до них з фруктами, я не повірила своїм очам. Ольга постала переді мною з новими, збільшеними губами! У мене просто пропав дар мови. – Що це? – питаю. – А що дітям купила? Навіщо такі зміни? Це було так потрібно? Вона спокійно відповіла:

– Діти все мають. Не варто завалювати їх зайвими іграшками. А за подаровані гроші я здійснила свою мрію. Я стільки років присвячувала себе лише дітям, маю право трохи подумати про себе.

Мене це просто вивело з себе. Як так можна? У такий час, коли в країні стільки труднощів, вона витрачає гроші на такі дрібниці! І тут приїхав мій син. Я думала, він мене підтримає, але він, навпаки, почав захищати свою дружину.

Я мовчки взулася, грюкнула дверима і пішла. Навіть чаю не попила. Вдома я довго не могла знайти місця від обурення

. Але потім мене осяяла думка: я вимагатиму у них повернути ці гроші! Сама куплю онукам те, що вважаю за потрібне. Сподіваюся, що читачі мене підтримають. Дуже чекаю на вашу думку! Дякую заздалегідь!

КІНЕЦЬ.