Мати скрушно хитала головою:

-Та що ж цей італієць наробив? Таке зробив і шукай вітра в полі…

Звідки ж матері знати, що її скромна Танечка вже давно зустрічається з чоловіками.

Італійця вона шукала навмисно, сподівалася народити від нього дитину і поїхати в Італію. Про те що в положенні спеціально не говорила, поки не стало помітно.

Але італієць не зрадів цьому, а поїхав в свою Італію сам, сказавши, що у нього вже є сім’я і діти.

Ось так Таня у вісімнадцять років стала мамою. Ну як мамою, вона то народила, а для дівчинки мамою стала бабуся.

Маринка росла незграбною, зухвалою, різкою, але й доброю і чуйною.

Незважаючи на те що матір вона бачила дуже рідко, Маринка віддано і щиро любила її. Якщо у дворі хтось із дітвори говорив про матір Маринки щось недобре, часто повторюючи за дорослими, Маринка завжди захищала маму.

Якщо дід або бабуся говорили, що мати лишила Маринку на них і вештається десь, Маринка, емоційно доводила, що мама обов’язково її забере, ось тільки заробить гроші і зніме для них квартиру.

Бабуся тихо витирала сльози і обіймала внучку.

Мати приїжджала, Маринка лащилася до неї. Але та говорила, що втомилася, що не до неї. А потім їхала, не попрощавшись.

Єдине, що говорила мати кожен раз:

-Ти чого така худа? Не їси нічого, чи що?

Маринка сприймала ці слова матері за турботу, знизувала плечима і говорила:

-Не знаю. Такою вродилася.

Подорослішавши, Маринка дбала про бабусю і дідуся ніжно, трепетно ​​і терпляче, що викликало навіть добру заздрість у сусідів.

З упертої, норовливої, емоційної дівчинки вона перетворилася в цілеспрямовану і мислячу особистість.

Єдине, що не змінювалося в Маринці, так це любов до матері. Вона як і раніше не давала нікому говорити про неї погане. Хоч та приїжджала все рідше і рідше. Останній раз вона її бачила коли не стало дідуся. Вона все-таки приїхала, навіть витирала сльози.

У Марини з’явився син. Вона його любила тією любов’ю, яку не бачила від матері.

Коли нестало бабусі, мати вже не приїхала, мабуть, зовсім життєві пріоритети змінилися…

Син Марини виріс, здобув добру освіту, поїхав у велике місто. Часто телефонує матері, приїжджає раз на рік, балує подарунками.

Тільки одного не знає він, що не син він зовсім Марині, а молодший брат. Тоді давним-давно, коли не стало дідуся, мати приїхала зі згортком, залишила його Маринці і забула про нього і дочку назавжди…

На питання подружки:

-Чому ти не скажеш про це синові?

Маринка відповідала:

-А навіщо? Не знаю навіть. Такою вже я вродилася…