Зінаїда Дмитрівна злилася на сина. Минуло всього 7 років, як той одружився з дівчиною з міста. Вже й двоє онуків народилося.

Невістка у неї була що треба. Її поважала, подарунки возила, сина матеріально підтримувала.

А нещодавно обіцяла купити їй путівку в санаторій. А тут днями зателефонувала вся в сльозах.

– Ви розумієте, Ілюша мені зраджує! – ридала невістка в трубку, – не можу в це повірити, але я буду, напевно, розлучатися з ним.

– Та що ти, Аню, я сина добре знаю, не міг він. Він же тебе сильно любить, завжди мені це говорив. І діток любить.

Це все наклеп, донечко. Хтозна-що люди базікають, а ти не вір. Слухай свого чоловіка.

– Та як же не вірити, Зінаїда Дмитрівна, якщо на власні очі бачила СМС на його телефоні «Зайчику, як доїхав додому? Твоя кицька скучила…» — продовжувала схлипувати невістка.

– Подумаєш, СМС. Може, заздрять тобі, тому сім’ю зруйнувати хочуть, – свекруха говорила впевненим голосом, якому хотілося вірити, – мені теж на телефон всяку нісенітницю шлють.

То кредити пропонують, то посилання надсилають якісь. Не плач, донько, не плач. У сім’ях все буває. Нікого не слухай, вір своєму чоловікові.

Аня не знала, що відповісти, і як жити далі, вона теж не знала. Чоловік, звичайно, все заперечував і, кліпаючи очима, робив здивоване обличчя.

А потім просто поставив паролі на свій телефон, щоб «Аня не думала нісенітниць про нього».

Наступного дня Аня дозріла. Для остаточного рішення їй не вистачало всього трішки. Стовідсоткових фактів.

Вона пішла в салон зв’язку і попросила зробити роздруківку дзвінків з номера чоловіка. На щастя, в салоні працював її однокласник.

Один з номерів найчастіше фігурував у вихідних і вхідних дзвінках, і це був не її номер.

Аня зважилася і набрала номер телефону. Як і передбачалося, трубку взяла жінка.

– Добрий день, це дружина Іллі, – заявила з ходу Аня.

У трубці запала тиша.

– Яка дружина? – пролунав жіночий голос з хрипотою.

– Звичайна. Законна. А ще у нас двоє дітей.

Навіщо Аня розповідала все це незнайомій жінці, вона не знала. Десь у глибині душі, можливо, сподівалася на жіночу солідарність. Або, можливо, співчуття.

Знову запала тиша.

– Звідки у вас мій номер? – голос звучав без обурення. Швидше, з жалем.

– Це неважливо, – Аня проковтнула клубок у горлі.

– І що ви хочете? – у слухавці пролунало гучне зітхання.

– Я не знаю, – Аня і справді не знала, – напевно, просто хочу переконатися, що чоловік мені зраджує, – сльози виступили в Ані на очах.

– Переконалися? – спокійно запитав голос.

– Ні. Скажіть, що Ілля з вами спить, і я вам не дзвонитиму більше.

– Я кохаю вашого чоловіка, – слова обпекли Аню, і сльози полилися прямо на вулиці на очах у всіх. Вона затиснула рот долонею, щоб не заплакати.

Люди озиралися на жінку з коляскою, яка виглядала зовсім блідою і нещасною.

– Ви розумієте, що у нас маленькі діти? – чомусь вичавила з себе Аня, хоча розуміла, що це вже нічого не змінить.

– Мені все одно. Я його кохаю. Якщо хочете знати, він не казав мені, що одружений, але це не має значення.

Навіть якщо ви не розлучитеся, я все одно буду з ним зустрічатися.

Аня не витримала і повісила трубку. Власне розмовляти більше не було про що.

Шляхів для відступу не було. Залишалося перейти від слів до справи і подати на розлучення.

Перші два дні після розмови з коханкою Аня обдумувала своє рішення. Подати на розлучення і відпустити чоловіка на всі чотири сторони було занадто просто.

Аня жадала помсти.

З чоловіком вона майже не розмовляла, щоб не нервувати, адже вона годувала дитину грудьми і боялася, що від таких переживань зникне молоко.

Для себе ж вона вирішила, що поки не придумає, як помститися, розмови про це не буде.

Однак сталося несподіване. Одного вечора чоловік впав перед нею на коліна.

– Моя кохана, я такий ідіот, ти не уявляєш. Не знаю, чи зможеш ти мене пробачити, я себе точно не пробачу.

Я не можу більше мовчати, бо мені соромно перед тобою і дітьми. Каюся, я тобі зрадив. Але це нічого не означає. Я кохаю тільки тебе, і більше нікого.

Аня не очікувала такого повороту, тому розгубилася.

Відчепивши його руки від своїх колін, вона зраділа, що дочка в кімнаті закричала, і, не сказавши ні слова, кинулася до неї.

Чоловік залишився на кухні в розгубленості. Він очікував скандалу, сліз, чого завгодно, але не такої реакції.

Ілля підійшов до дверей і заглянув у кімнату. Аня годувала дитину.

– Потім поговоримо, – дивлячись скляними очима на відображення в серванті, тихо сказала вона в порожнечу.

Чоловік кивнув, і незабаром грюкнули вхідні двері в квартирі…

… – А навіщо ти дружині зізнався в зраді, дурний зовсім? Гуляв би потихеньку, та й жив за її рахунок, – кричала на сина свекруха в телефонну трубку.

– Мамо, та вона з Ольгою по телефону розмовляла, вона і так все знала. Який сенс заперечувати? — виправдовувався син. — Рано чи пізно все одно б підняла тему.

А так мовчить, значить, щось задумала. — задумливо промовив Ілля, проводжаючи поглядом красунь, які й шли попереду в коротких спідницях.

– Ох, тепер не пробачить. Раптом і справді розлучитесь? Все одно ти вчинив нерозумно. Треба було відпиратися до останнього.

Не спійманий – не злодій. А тепер на аліменти подасть, і на все життя тобі ярмо. У тебе і дівок таких, як Анька, ніколи не було.

Всі були голодранки, а ця з хорошою роботою, квартирою, з багатими батьками. Ой, втратиш ти своє щастя, — знову зітхнула жінка.

Син мовчав, у душі поступово погоджуючись з матір’ю.

— А ця Ольга що за пташка? — раптом пожвавішала мати.

– Та нічого така, освічена теж. Моя ровесниця, 40 років. Хороша.

– А квартира у неї є? Вижене тебе Анька, куди жити підеш? До мене в село приїдеш? – випитувала вона.

– Є трикімнатна у неї, – кивнув син.

– Ось і одружуйся з нею, – резюмувала мати, – нема чого по орендованих квартирах блукати.

– Та я ще й не розлучався, мамо, може, обійдеться, – відповідав син.

– Ну, не знаю, Анька – дівчина занадто правильна. Навряд чи пробачить. До речі, тепер ти мені путівку в санаторій винен.

Від невістки, думаю, навряд чи щось перепаде.

– Ну мамо, як тільки будуть гроші, так і куплю, – зареготав Ілля в трубку.

Тим часом Аня продумувала план помсти. На думку спадало тільки одне.

Колись батько Ані допоміг її чоловікові влаштуватися на хорошу роботу до його друга, потрібно було попросити батька, щоб посприяв у звільненні. Це перше.

А друге…

Друге здавалося їй спочатку зовсім нереальним, але дуже бажаним. Тому почати вона вирішила саме з нього.

Оскільки проблем зі зв’язками у Ані не було, вона найняла “детектива” (колишнього слідчого), щоб з’ясувати адресу коханки чоловіка.

Через дві доби адреса прийшла їй в СМС. Тепер залишалося тільки діяти за планом і чекати.

Розмови з чоловіком вона всі ці дні уникала, проте сьогодні можна було і поговорити.

– Ілля, я подумала над твоїми словами і вирішила, що кожна людина має право на помилку. Тим більше, дітям потрібен батько, – вичавила Аня посмішку.

Ілля кинувся на коліна перед дружиною, пафосно розігруючи сльози каяття.

– Аню, я так радий, що ти мене зрозуміла. Я завжди знав, що ти у мене мудра жінка, – лепетав він, як показують у романтичних фільмах.

Аня відвернулася, скривившись.

Запах, голос, обличчя цього чоловіка були їй огидні. Як же вона могла так помилитися кілька років тому?

Ані завжди не щастило з чоловіками. Закохувалася не в сильних, впевнених, забезпечених, а в слабких.

У тих, хто сам потребував підтримки. Її підтримки. Так вона і вийшла за Іллю.

Розписалися рівно через чотири місяці після того, як вона допомогла йому розрахуватися з великим боргом, через який його переслідували колектори.

Батьки її були проти, але коли вона повідомила про майбутнього онука чи онучку – змирилися. Що ж тепер. Яким би не був зять, а все одно батько дитини.

Після розмови передбачалася сцена примирення, як це зазвичай буває, в ліжку. Щоб не зірватися, Аня швидко зібрала речі і сказала, що переночує сьогодні з дітьми у батьків.

Ілля здивувався і хотів заперечити, але подумав, що Аня ще не до кінця його пробачила, тому тікає з дому.

Тому він не став її утримувати, тим більше що відзначити їхнє примирення можна було і з Ольгою.

У батьків Аня не витримала і розповіла про все. Спочатку намагалася мовчати, але на її обличчі було написано, що вона переживає щось страшне.

– Тату, після всього, що я для нього зробила, він взяв і просто витер об мене ноги, розумієш? Ніякої вдячності… відданості… нічого.

Батько встав, взяв телефон у руки, замислився.

– Я приб’ю його, – пробурмотів собі під ніс.

– Ні, тату, не треба, – закрутила головою Аня, – це занадто просто. І це не вихід. Я помщуся сама. Тільки підтримай мене, коли я попрошу.

Батько з розумінням поглянув на нещасну дочку і онуку, яка морщила личко у неї на руках.

– Я завжди на твоєму боці, доню, – витер їй сльози батько, і Аня по-дитячому притиснулася щокою до його великої долоні.

Через два дні Аня повернулася додому відпочилою і майже спокійною. Всі деталі плану були продумані за підтримки батька.

– Ілля, – з порога заявила жінка, – через годину нам треба бути у нотаріуса, батько вже домовився про час прийому.

– А навіщо? – здивувався чоловік, шукаючи щось в холодильнику.

– Там щось щодо твоєї зарплати, – збрехала Аня, – твій шеф хоче тобі її підвищити, але у нього немає для цього підстав. Інші акціонери будуть проти. Їхній юрист сказав, що якщо у тебе буде аліментна угода на дітей, на 20 000 на місяць, то на підставі цього тобі піднімуть зарплату.

– Що? А чому нотаріус? – промурмотів чоловік.

Аня знала, що чоловік абсолютно не розбирається в таких питаннях, тому брехала без докорів сумління.

– Слухай, одягайся швидше, або ти хочеш засмутити мого батька? Він же з людиною домовлявся, щоб без черги прийняли, – Аня зробила незадоволене обличчя.

Чоловік вирішив не нариватися на сварку з батьком Ані, і незабаром вони опинилися у нотаріуса.

Через 30 хвилин аліментна угода лежала в прозорому файлі, згорнута в трубочку в Аніній руці.

– Ось і добре, – не дивлячись на чоловіка, підсумувала Аня, – сьогодні я знову у батьків, дітям там подобається, – не давши сказати Іллі ні слова, вона пішла.

Ілля замислився. Щось з нею було не так. Він ніколи не розумів Аню до кінця, але зараз зовсім заплутався.

Про всяк випадок зателефонував матері, щоб розповісти про нотаріуса.

– Які аліменти, якщо ви одружені? – здивувалася вона.

А коли почула суму в 20 000, відразу прихопило серце:

– Ой, синку, погано мені, – голосила вона в трубку.

– Щось Анька твоя задумала. Більше нічого ніде не підписуй! – розгублено пробурмотіла вона.

Ілля добирався додому пішки, бо хотілося трохи прогулятися, і заодно вирішити: їхати ввечері до Ольги чи ночувати вдома.

Раніше таке питання взагалі не виникало, але тепер він побоювався. Сам не знаючи чого.

І правильно робив.

Вдома Ілля налив холодного лимонаду і остовпів, побачивши СМС від шефа. У ньому повідомлялося, що він звільнений і з завтрашнього дня може не з’являтися на роботі.

Від несподіванки він залпом випив крижаний напій і з круглими очима застиг, сидячи на табуретці.

“Як звільнений? Чому?!”

Через дві хвилини до нього дійшло, що це просто розіграш. Мабуть, шеф вирішив пожартувати так перед тим, як підняти зарплату.

Від цієї думки стало веселіше, але ненадовго. Він посміхнувся здогадці і відправив шефу СМС «Дякую, було смішно». Шеф нічого не відповів.

Відчуваючи напругу в усьому тілі, Ілля вирішив сходити до Ольги.

Прихопивши в магазині улюблені тістечка коханки, через тридцять хвилин він опинився біля її дверей. Ті чомусь були відкриті.

З квартири лунав чоловічий голос і пахло піцою.

«Коханець чи що?» — обурився Ілля, ледь не впустивши коробку дорогих тістечок.

— Оля, я не винен, пробач мене, біс поплутав. Але справа серйозна. Аналіз на ВІЛ позитивний, якби я знав, то вчора не прийшов би до тебе… — чоловік говорив дуже переконливо.

Оля дивилася на нього круглими нерозуміючими очима і думала, що цей рознощик піци, який попросив у неї склянку води, зовсім ненормальний.

З коридору пролунав кашель.

На кухню зайшов Ілля, білий як стіна.

«Вчора? ВІЧ?» — його слова випереджали думки.

Ольга закрутила головою.

– Я не знаю цього чоловіка, якийсь божевільний… Він приніс піцу від тебе, і я відкрила двері… – почала виправдовуватися жінка.

– Оля, так ти ще й з ним?! – в очах вусатого чоловіка застиг жах. – Значить, у нього теж ВІЛ?!

Ілля дивився на Ольгу і не знав, як реагувати. Хотілося задушити цю зрадницю, завдяки якій він міг підхопити невиліковну хворобу.

– Ілля, вижени його, я не розумію, що відбувається? – Ольга стояла, втиснувшись у стіну.

– Хоча ні, ти могла і не підхопити, я чув, що таке буває…

– Який ВІЛ, що ви несете?! Я вас не знаю! Ілля, скажи йому! – завила Ольга.

– Ах так? Значить, не знаєш? – вусатий мужик дістав телефон з кишені і підніс до носа Іллі. – Бачиш номер?

Ти свідок, цієї жінки відтепер для мене не існує! – чоловік на очах Іллі відправив її номер в чорний список. – Щасливо залишатися!

А борг ти мені все одно віддаси, або квартиру заберу, півтора мільйони на дорозі не валяються, по судах затягаю…

Він вийшов з квартири і грюкнув дверима.

– Який борг? Який ВІЛ? Я нічого не розумію… – сповзала Ольга по стіні.

Ілля остовпів…

Борг, ВІЛ, коханець, квартира.

Ні, зараз він абсолютно точно не хотів цю жінку. Як він міг зв’язатися з такою…, та ще й з боргами? Ось аферистка!

“Швидше додому, до своєї Ані”, — била барабанна дріб у нього в голові.

– Ілля, куди ти? – ридала Ольга від образи.

– У венерологію, – кинув біля порога Ілля і вискочив у під’їзд, згадуючи, чи часто буває, що хвороба не завжди передається від партнера до партнера.

Зробивши терміновий аналіз, він видихнув: «Пронесло…».

Залишилося помиритися з Анею, і все буде як раніше.

У телефоні пролунало СМС: «Це не жарт, кретине» — прийшло від шефа. Ілля підніс телефон ближче до очей. Ні, зір не обманював.

– Гаразд, потім розберуся, треба з дружиною поговорити, і все вирішиться, – бурмотів він про себе, прямуючи до будинку. Нерви були на межі.

Відкрити двері своїм ключем не вдалося. Ні з першого разу. Ні з другого. Ні з третього…

– Та що, чорт забирай, відбувається? – кинув він у кущі телефон, коли не зміг додзвонитися ні до дружини, ні до тестя, – Вони всі знущаються чи що?

З кущів задзвонило. Він сунув руку і потрапив у кропиву. Побачивши номер того, хто дзвонив, ледь не викинув телефон назад.

Це була мама.

– Мамо! – закричав він на неї так, що вона мало не впала від несподіванки, – я зайнятий!

– Ой, Ілюша…, а що це твої речі до мене привезли, пакети розкидали в городі якісь чоловіки, ти що, переїжджаєш до мене? – голос старенької звучав наляканим.

Ілля завмер з трубкою в руках.

Поруч голуб воркував з голубкою, а та постійно відбігала від нього. З сусідньої квартири тягнуло свіжими пирогами. А небо над його головою затягувало хмарами.

– Схоже, переїжджаю… – пробурмотів Ілля, до якого тільки тепер почало доходити, що дружина змінила замки в квартирі, номер телефону і відправила його речі до свекрухи. І що звільнення – не жарт.

– Всі вони однакові, – сплюнув він крізь зуби, – а казала, що кохає, гадина.

— А як же Оленька? — з надією пролунав голос матері, — Може, до неї, поки не пізно?

— Та пізно, мамо, пізно…

— То й санаторію не буде? — майже заплакала жінка в трубку.

Ілля роздув ніздрі і відключив телефон, щоб не нахамити їй.

— Тепер нічого не буде, — він стиснув зуби і пішов у бік вокзалу…

… — Все пройшло чудово, ви були неперевершені, на карту можна перевести? — посміхалася Аня чоловікові.

— Можна на карту, мила. Звертайтеся ще, — відповідав чоловік, відклеюючи чорні вуса.