Вирушила я за новорічними подарунками. Зустрічаю в магазині знайому, з якою не бачилася півроку.

– Привіт, як справи?

– Та ось, із чоловіком розлучилася.

– Та ну?! Ви ж майже 20 років прожили, начебто все було добре.

Сіли ми з Танею кави випити, і вона розповідає.

«Ще на початку минулого року у чоловіка стало погано з грошима: то премію не дали, то зарплату урізали – ну, гадаю, у всіх буває. До літа жили майже на мою зарплату. Щось він, звичайно, приносив, але у кілька разів менше. І постійно має якісь проблеми: машина зламалася, батькам терміново треба допомогти.

Я особливо не засмучувалася, всяке у нас було: і я без роботи сиділа, а він утримував сім’ю. Зазбирався він на рибалку на Дністер. Однією компанією вже років 15 щороку їздять рибалити. Тільки мужики. Повертається чоловік із відпочинку, розбираю його речі для прання та знаходжу фірмовий пакет із магазину дорогого взуття. Зрозуміло, мужики — який пакет побачили, у такий речі і запхали. Ще подумала: ось же люди дружинам взуття яке купують!

Проходить кілька тижнів, збираюся в магазин з’їздити, а в мене колесо спустило. Дзвоню чоловіку, щоб приніс ключі від своєї машини, а мені поки що колесо накачав. Затарилася, відкриваю багажник, а там два пакети з цієї дорогої взуттєвої крамниці з його спортивними речами.

Тут у мене прямо зашкребло на душі: щось тут нечисте. Обдзвонила дружин тих мужиків, із якими він їздив. Ніхто в тому магазині взуття не купував, та й зрозуміло, що там з 10 000 ціни починаються. Поїхала наступного дня в цей магазин, переміряла всі туфлі мого розміру, півтори години там крутилася. Перефоткала всіх продавщиць.

Настав день народження у чоловіка. Приходить із новим телефоном, каже, що колеги подарували. Ага, айфон за 50 000! Старий доньці віддав. Я в ньому пошарила, всі контакти виписала і почала продзвонювати.

Контакт «Юра шиномонтаж» – два номери: міський та стільниковий. По стільниковому дівчина трубку бере, а по міському – магазин дорогого взуття. Бінґо! Я в Інтернеті. У магазину – обліковий запис в інстаграмі. Я переглянула всіх підписників. Знайшла. Дівчина Олеся. Починаючи з весни – фотки з величезними букетами, підпис «Коханий подарував», ресторани тощо.

І як вишенька на торті – фото в обіймах з моїм чоловіком та підпис «З коханим в Одесі». Як пізніше виявилося, він навіть більше заробляв – на роботі його підвищили. Просто ту дівчину він утримував, квартиру їй винаймав, подарунки всякі дарував».

Випили ми по третій чашці кави, а в мене в голові не вкладається: як так? Я й питаю: “Ну а що ти з дівчиною тією не розібралася? З якого переляку їй мужика віддавати?”

Я очікувала почути про гордість і «не пробачу зраду», але ні, відповідь була така:

«Чесно? Мабуть, вибачила б. Я ж не сказала нічого спочатку, ходила, мовчала в ганчірочку. У вересні, коли дочка до 11-го класу перейшла, постало питання про репетиторів. Вона ж на юридичний вступати збирається, а там сама знаєш, скільки грошей потрібно. Так він і каже, що немає грошей, може ще куди спробувати, де дешевше. А в неї років з 15 мрія – юристом бути. Я машину свою продала, оплатила репетиторів, гадаю, раптом грошей не вистачить, почала по знайомих питати.

Зателефонувала начальнику чоловіка, ми з ним у добрих стосунках. Він розповів, що чоловік у нього 100 тисяч взяв місяць тому на репетиторів для доньки. Ось так і розкрилося все. І знаєш, як відрізало, чужа він мені тепер людина. Я одразу пішла на розлучення подала. Він бігав, благав не гарячкувати, клявся, божився, що там все скінчено. Але нісенітниця це все! Мене ладно, – він дитину свою зрадив».

Посиділи ми, помовчали. Мені просто якось не по собі стало. Давно цю сім’ю знаю, не чекала на такого. А Таня мені і говорить:

«Добре, нісенітниця це все. Ти заціни, як я його вирахувала – по пакету!»

А всі сміються над жіночою логікою. Ось так буває.

Джерело