Та на це гидко дивитися! Мені так ніколи чоловік не догоджав і нічого, прожили разом 50 років. Але в мене питання, звідки мій син такого набрався? Кожного ранку Інні каву готує, якісь сюрпризи, квіти не лише на 8 березня.

А недавно новою поштою до нас приїхав такий столик, з розкладними ніжками. Тепер моя невістка з ліжка не встане, поки Ігорко їй На тому столику каву не принесе. Мені від одного вигляду їхньої романтики стає зле.

Просто все це на моїх очах робиться. Після весілля Ігорко в нашу з чоловіком трикімнатну квартиру привів невістку. Хороша Інна, але трохи лінива. А найгірше, накрутила нашого Ігорка, що той біля неї скаче як те песя.

Я не витримала й одного разу не стрималася:

– Ігорку, синку, ти хочеш сказати, що це нормально – щодня бігати навколо дружини, ніби вона королева, а ти її прислуга?

Син усміхнувся й погладив Інну по голові:

– Мам, я просто люблю свою дружину. І хочу, щоб їй було добре.

Я аж підскочила.

– А вона хоче, щоб тобі було добре?

Ігорко тільки знизав плечима, а Інна невдоволено насупилася.

– А що вам не подобається? Я ж нічого поганого не роблю.

Я зітхнула й вийшла на кухню, щоб не загострювати ситуацію. Але далі – більше.

Одного разу я повернулася з магазину й побачила, як син порається біля плити. Інна в цей час сиділа на дивані з телефоном у руках.

– Що готуєш, Ігорку? – запитала я, спостерігаючи, як він старанно нарізає овочі.

– Обід для Інни. Вона сказала, що хоче крем-суп.

Я ледь стрималася, щоб не випалити щось різке.

– А тобі що, не хочеться?

Син засміявся:

– Я потім щось собі зроблю. Спочатку Інну нагодую.

Увечері була ще одна сцена. Я мила підлогу у квартирі, коли почула голос невістки:

– Ігорку, а ти постіль поміняв?

– Так, люба!

– А рушники виправ?

– У пральній машині вже.

Я закусила губу.

– Інно, а тобі не здається, що це ти мала б хоч щось зробити по хаті?

Вона лише знизала плечима:

– Та ми так звикли.

Я вже не витримала.

– А ти не думаєш, що твій чоловік теж втомлюється? Що він теж хоче уваги, турботи?

Невістка глянула на мене з подивом:

– Та він же не проти, йому це подобається!

Але чи справді подобається? Ігорко ніколи не скаржився, але я бачила, як він інколи сідав на диван, витираючи чоло, і просто мовчки дивився в нікуди.

А потім я дізналася ще дещо.

Якось пішла по покупки й зустріла сусідку Оксану. Вона привіталася й одразу запитала:

– А що це твій Ігорко так пізно повертається додому?

Я здивувалася:

– Як пізно? Він же після роботи одразу додому йде.

– Та ні, я вже кілька разів бачила його біля парку годині о десятій вечора. Сидить на лавці сам.

Я мовчки кивнула, але серце стислося.

Увечері я вирішила поговорити із сином. Коли Інна пішла у ванну, я сіла поруч із ним.

– Синку, що з тобою?

– Що? – не зрозумів він.

– Ти щасливий?

Він подивився на мене й усміхнувся. Але усмішка була якась вимушена.

– Звісно, мам.

Я поклала руку йому на плече:

– А чому тоді кожного дня сидиш у парку сам?

Його очі розширилися.

– Ти знаєш?

Я кивнула.

Ігорко опустив голову.

– Я просто… інколи хочу побути один.

– А вдома не можеш?

Він зітхнув.

– Інна… Вона звикла, щоб я був постійно поруч. А я втомлююся. Але вона ж не винна, правда?

Я мовчала. Яке запитання я мала йому поставити? Чи вважає він, що це нормально – жити так, як хоче лише один із подружжя? Чи не боїться, що колись просто не витримає? Чи здогадується, що його любов перетворилася на прислуговування?

Чи зрозуміє він це сам?

А ви як гадаєте? Чи варто було мені тоді сказати синові більше? Чи він мав сам усе усвідомити?

Джерело