Ми з сестрою близнючки. Дуже схожі зовнішньо, та самі форми тіла, вага та зріст, але різні за характером. Вона раніше за мене вийшла заміж й ділилася зі мною всіма своїми переживаннями. Але того, що коїться в її сім’ї я вже не могла терпіти.

Я зупинилася перед дзеркалом, поглянула на своє відображення. Хм, краса, думаєш? Я більше про людяність. Чомусь ми, жінки, завжди маємо відповідати якимось стандартам. Щоб обличчя було гладким, талія — тонкою, а фігура — такою, щоб чоловіки оберталися.

Я роздивлялася себе, але весь час думала про сестру. Де в цьому всьому почуття, розум, доброта? Маринка — прекрасна, щира, добра жінка. І що? Через кілька зайвих кілограмів стала для нього непотрібною?

Тут ще й мама подзвонила не вчасно, то я вилила на неї все, що накипіло всередині. Так мені гірко стало за сестру.

— Та, мам, я пихчу, як чайник, що закипів. Уявляєш — нашу Маринку чоловік кинув! Так, подав на розлучення! Тому, що вона просто набрала вагу після народження дитини!

Я ходила по кухні, нервово стискаючи телефон в руці. Нічого не могла зробити з цією хвилею емоцій, яка підіймалася в мені.

— Так, мамо, просто набрала вагу! І це привід кинути її?! Уявляєш? Вони стільки років разом, а він… Сина він хотів, всі мізки їй продовбав, мовляв, “сім’я без дітей — неправильна”. А тепер… Набрала вона кілька кілограмів і все — не така вже струнка, як до весілля. Це ж смішно! Ну, що я? Ти ж знаєш — ми з Миколою і вчилися разом, і працюємо разом. Ніби то, мізки у голові є. От я й вирішила йому ці мізки вправити.

— Мамо, я його спіймала в обідню перерву, якраз коли він сидів з кавою. Сіла навпроти й питаю: “Слухай, а ти взагалі порядна людина? Чи гамадрил без мізків, який тільки інстинктами живе?” Він на мене здивовано глянув, мовляв, що це я собі дозволяю. А я йому далі: “Що-що ти кажеш?

Ніби, купив собі останній Айфон, а потім розпакував, а там бюджетний Андроїд? А ти, взірець чоловічої краси, мабуть. Був, 20 років тому, коли ти мені у коханні зізнавався. Добре, що у мене вистачило розуму, не повестися. На відміну від цієї бідолашної дитини, з якою ти одружився. Хоча ні, у неї прошу вибачення. Вона як раз, сильна та впевнена у собі жінка. Маринка знайде своє щастя! Як, не моє діло? Мій, дорогенький…”

— Та не бажаю я, щоб вона стала матір’ю одиначкою! Але краще вже самій дитину ростити, чим ось таке життя мати.

Я замовкла, спробувала глибоко вдихнути, але серце все ще калатало в грудях. Мама на іншому кінці слухала мовчки, як завжди, дала мені виговоритися. Вона знала, що мені це потрібно.

— Мамо, ти питаєш, як це може бути моєю справою? Та, ще як!. Я ж знаю, чим це закінчиться. Маринка прийде до мене на кухню плакати. І я хочу, щоб ці сльози були від щастя. Розумієш?

З телефона прийшло повідомлення. Від Маринки. Я швидко відкрила його.

“Записалася у тренажерний зал і басейн. Поки залишаюся з ним”.

Я мовчки перечитала ці рядки. Залишається з ним…

— Мамо, — продовжила я після паузи, – вона поки що залишається з ним. Але я думаю, ненадовго. Бо знаєш, у таких, як Микола, стосунки довго не тривають. Він звик до “правильної краси”, а як тільки щось виходить за рамки його уявлень, людина йому стає чужою. Але Маринка — сильна. І вона обов’язково знайде свою дорогу до щастя. Я впевнена.

Мама зітхнула, а я уявила її на кухні з чашкою чаю. Вона завжди була тією, хто приймав усе спокійно, мудро. Але я… Я не можу стояти осторонь, коли такі речі відбуваються з близькими мені людьми.

— Так, мамо, це моя справа. Бо я не можу мовчати, коли бачу, як до когось ставляться несправедливо. Маринка не заслуговує на те, щоб її оцінювали лише за зовнішністю. Вона гідна справжнього щастя, а не того, що пропонує їй такий, як Микола.

І я впевнена, вона це зрозуміє. Час все розставить на свої місця.

Джерело