Каті ледь виповнилося шість, а світ уже встиг обвалитися. Вона чекала на братика, коли мамі раптом стало зле. Її відвезли до лікарні, але звідти вона так і не повернулася. І братика, якого так чекали, теж не було. Батько сидів на кухні, ховаючи обличчя в долонях і тихенько схлипуючи, а повз дівчинку снували чужі люди. Іншої рідні, крім тата, в Катрусі не було.

Потім маму проводжали в останню путь. Катя не розуміла, що це за «остання дорога». Вона все чекала, що мама повернеться. Але мама не поверталася, і Катя теж почала плакати. Тоді вона почула, як сусідка сказала батькові, що дівчинці потрібна інша мама.

— Мені не потрібна інша мама, мені моя потрібна, — заголосила Катя.

Батько посадив її в коляску свого мотоцикла і відвіз на місце спочину, де стояли одні хрести.

— Ось тут лежить твоя мама, — показав він на горбок землі. — Звідти ніхто не повертається. Тобі доведеться звикати жити без неї, донечко.

— Я не хочу жити без мами! — знову заплакала дівчинка.

— Ну, ти не зовсім без неї, — погладив її по голові батько.

— Душа мами полетіла на небо. Вона дивиться на тебе і турбується, їй не хочеться, щоб ти плакала. На, поклади ці троянди для неї, вона їх дуже любила.

— І що, мама побачить? — недовірливо запитала Катя.

— Неодмінно побачить, — посміхнувся батько.

Відтоді вони часто приїжджали разом, привозили квіти. Катя дивилася в небо і розмовляла з мамою, відчуваючи її присутність.

Восени Катя пішла до школи, і їй стало легше. Нові друзі, заняття, домашні завдання. Батько приділяв їй достатньо уваги, і так пролетів ще рік.

Але одного разу він прийшов після роботи не сам, а з яскравою, ошатною жінкою.

— Ось, донечко, знайомся, це тітка Таня, тепер вона житиме з нами, — сказав батько.

Катя отетеріла. Незнайомка посміхнулася і простягнула їй шоколадку. Але Каті було так прикро, що місце мами посяде інша жінка, що вона ображено фиркнула й утекла, не прийнявши гостинець.

— Нічого, звикне з часом, — встигла почути вона голос батька.

Цілий тиждень батько вмовляв її, але Катя була невблаганною.

— Уявляєш, Катрусю, у тебе буде сестричка, на рік молодша за тебе! Подружитеся, удвох веселіше буде.

Тільки це схилило Катю до думки, що треба змиритися.

Але все вийшло зовсім не так. Її зведена сестричка, Оленка, виявилася норовливою і примхливою. Вона не хотіла дружити, а, навпаки, постійно намагалася посваритися, показуючи свою перевагу. Зрештою, тітка Таня була її рідною мамою, а для Каті — чужою. Можливо, це були ревнощі, але найімовірніше — наслідок безмежної любові й вседозволеності.

Каті доводилося прибирати за Оленкою розкидані іграшки й книжки, мити посуд, навіть застеляти її ліжко. Вона робила це терпляче, бо з дитинства звикла до порядку. Тітка Таня хвалила її, і Каті це подобалося. Їй так бракувало тепла й уваги, що вона намагалася заслужити їх таким чином.

Так вони і росли. Рідна донька поводилася як поважна пані: була ледачою, вимогливою та заласканою. А Катя терпіла образи й допомагала мачусі, намагаючись їй догодити.

Каті виповнилося чотирнадцять, коли не стало й батька. На нафтобазі, де він працював, сталася пожежа. Рятуючи колегу, він сильно обгорів. Врятувати його не змогли. Дівчинка осиротіла вдруге.

Вона плакала довго, ніяк не могла оговтатися. Її відправили в санаторій, де вона познайомилася з хлопчиком із сусіднього села, Дімою. Він і допоміг їй пережити горе. На Катю обрушилося перше, ще по-дитячому наївне, чисте кохання.

Діма приїжджав до Каті на мотоциклі, вони ходили в кіно, каталися, а влітку купалися на річці. Через рік уперше поцілувалися й пообіцяли одружитися після школи.

Весь цей час Оленка намагалася влізти в їхні стосунки: напрошувалася в кіно, на прогулянки, поводилася нав’язливо щодо Діми. Коли Катя спробувала відмовити їй, та влаштувала істерику. Тітка Таня попросила Катю не відштовхувати «сестру».

— Ви ж одна в однієї єдині, — сказала вона. — От не стане мене, єдина рідна для тебе людина, Катрусю, це Олена.

І Катя знехотя погодилася.

Одного дня Катя вийшла трохи пізніше з дому, бо допомагала мачусі знести банки в погріб. Коли приїхав Діма, вона побачила, як Оленка, обвивши його руками, цілує. Побачивши Катю, Діма відсторонив її і винувато подивився. Але Катя вже бігла геть.

Сльози заливали її обличчя, а ноги не відчували землі. Вона отямилася на краю села, під великим дубом, закрила обличчя руками й заридала.

Діма знайшов її й намагався все пояснити. Катя навіть повірила йому й заспокоїлася. Але наступного разу побачила, які жадібні погляди він кидає на Олену. Їхні стосунки розладналися.

Пів року Оленка зустрічалася з Дімою, а Катя з нею не розмовляла. Поки одного разу Олена не підійшла сама:

— Та годі, Катько, ображатися. Не я, так інша повела б його. Він як теля: хто покликав, за тим і пішов.

— І то вірно, – долучилася до розмови тітка Таня, – Оленка тобі ще добро зробила, очі тобі на цього зрадника відкрила. А ти ще знайдеш своє справжнє кохання, і все в тебе буде добре!

Закінчивши школу, Катя вступила до медичного училища, переїхала в місто, влаштувалася в гуртожитку.

Підробляла прибиральницею в тому ж гуртожитку, заміняла на відпустку вахтерш. Додому приїжджала з гостинцями.

— Ось, Катю, погано без тебе, я вже поросят не заводжу, чистити нема кому, та й курочок небагато, тільки для яєчок. Добре хоч із городом допомагаєш, без нього б пропали. Ну, ти розумієш, що грошей у мене на тебе немає? – заводила розмови тітка Таня.

— Звісно, розумію, – намагалася заспокоїти її падчерка, – та мені вистачає, стипендія, підробляю ще…

— Ну ось і добре, – усміхалася тітка Таня, – а то Оленці нова шубка потрібна та й із чобітків виросла.

Попри нарікання, одягала жінка свою доньку добре. А обноски посилала Катерині.

І ось в один із візитів Каті в рідну домівку, вибухнув скандал. Тітка Таня полізла в скриньку за грошима, які вона збирала на майбутнє Олени, і не виявила там великої суми.

— Олено, зізнавайся, на що гроші брала? – закричала вона.

Іноді Оленка брала звідти, але по дрібницях, зізнавалася матері, що спустила на брошку або сережки.

— Я не брала, мамо, – відповіла та спокійно.

— А хто брав?

— Може Катька, мені то вони навіщо? У мене й так усе є, а Катька потребує. Подивися, звідки в неї нові туфлі? Та ще й лаковані?

Катя довго збирала на ці туфлі, і вирішила покрасуватися в них у селі. Як не намагалася Катя переконати тітку, що це не вона гроші брала, та їй не повірила.

— Бачити тебе більше не хочу, – кричала вона, – забирайся геть, і щоб духу я твого більше не чула. На будинок не претендуй, він уже давно на мене переоформлений.

Катя поїхала з великою образою і болем у серці. А, закінчивши училище, поїхала за обміном в Європу, подалі від таких родичок. Там вона і зустріла своє справжнє кохання, зʼявився син і донька, через двадцять років повернулася на рідну землю.

За цей час біль вщух, і їй дуже захотілося дізнатися, як живуть тітка Таня та Олена. Коли жінка увійшла на подвір’я, не впізнала його, колись у ньому цвіли квіти, а тепер бур’ян вище голови. Будинок постарів, покосився, занепав. На вікні, замість фіранок, висіли брудні ганчірки.

Катерина несміливо постукала у двері, з вікна з’явилася заспана кошлата голова.

— Ви до кого?

— Я до тітки Тані Симонової.

— А її немає.

— А донька її, Олена, не знаєте де?

Голова зникла, і одразу ж відчинилися двері. На порозі стояла повна жінка в засмальцьованому халаті.

— Ну, я Олена. А ти хто?

— А я Катя…

— Катька? Та тебе не впізнати, ух ти, яка шикарна, – радісно закричала господиня, трясучи за плечі гостю, – ну заходь, заходь же.

Катя увійшла і мимоволі поморщилася, в будинку було брудно і погано пахло.

На кухні обережно опустилася на краєчок стільця, на столі валялася гора брудного посуду.

— Як ти? – запитала в Олени.

— Я добре! Перший шлюб невдалим був, добре хоч не дитина є. А тепер у мене інший чоловік, молодий. Щоправда, працювати ніде, ось, перебиваємося. Може, ти грошей позичиш?

Катя покосилася на батарею порожніх пляшок з-під міцних напоїв.

— А ти як думала? – Олена перехопила її погляд, – це ти міська, у вас там і робота, і всі розваги, а нам тут зайнятися нічим.

— Де тітка Таня? – перебила її Катя.

— А от і не скажу, на що вона тобі?

Катя мовчки вийняла з сумочки купюру і поклала на край столу.

В будинку для літніх вона, хребет пошкодила, ходити не може. А мені її не прогодувати, сама бачиш, у якій нужді виживати доводиться. А ти щось мало дала, сестричко, не скупися…

Але Катя вже встала і рушила до виходу. Ком нудоти підступив до її горла.

Невеликий будинок для літніх був у райцентрі, туди вона й попрямувала. Коли побачила худеньку, змарнілу тітку Таню, серце її стиснулося. Від красивої, квітучої жінки не залишилося й сліду. А в очах така туга, що Катя взяла її зморшкуваті руки у свої й сказала:

— Тітко Таня, вибачте, що мене так довго не було. Я не знала, що з Вами таке…

— Це ти мене вибач, донечко, – відповіла та. Коли я дізналася, що гроші Оленка витягла й віддала своєму залицяльнику на моторолер, я схопилася за тебе. Звинуватитися хотіла, та тільки пізно було. У гуртожитку мені сказали, що ти поїхала, а куди – не сказали.

Катерина забрала тітку Таню до себе, представила своїм дітям, як бабусю. Пошкодження у тієї було не таке вже й страшне, за допомогою реабілітації, та впливових знайомих лікарів Катрусі, вона навіть стала трохи ходити, за допомогою палички. Усе життя, що залишилося, тітка Таня була вдячна своїй падчерці. І всім розповідала про те, що часом чужа дочка може стати ріднішою за свою.