– Та дуже ти мудра у нас дівка, Настю, з викрутасами. На козі до тебе не під’їхати, тож і щастя тобі не знайти. І не дивно – та кому ж така сподобається? – хитала головою баба Валя, дивлячись на Настю

.Насті навіть прикро стало. Вона прямо з роботи заїхала бабусю провідати, а та ще виказує їй.– Ну ти теж скажеш бабусю, я що, даремно стараюся? Працюю, ось на майстра манікюру вивчилася, за фігурою стежу. На твою думку, не треба добре виглядати, а ходити як простачка?

Ну вже ні, я ще назбираю і татуаж брів зроблю, у нас одна дівчинка класно робить таке. Знаєш, бабусю, після татуажу брови виходять як справжні. А то в мене вони білі й тонкі, сама знаєш. А так зараз не модно, бабусю, мені їх фарбувати постійно доводиться.– Та що ж ти мої слова так перекручуєш, не про те я. Та не треба свої переваги так випинати все й одразу. А ти й рада, вивалила себе, і там округло, а там тонко, і личко гарне все пофарбоване.

Господь і не впізнає, якщо що.Сама біленька, а брови начорнила, як я не знаю! Ось хлопці і кличуть таку дівку тільки на гулянку, а одружуються на інших.Та ти сама все знаєш, на матір свою краще подивися, ну який вона тобі приклад?Бабуся засмучено тільки рукою махнула.

– Гаразд, мало толку від таких розмов, може сама потім зрозумієш.Ти їсти хоч будеш? У мене вінегрет є, та й супчик я зварила.– Ні, бабусю, не буду, ти ж у вінегрет, та й у суп картоплю кладеш, а я на дієті. Я тобі тут дещо смачненьке принесла, дивись, – і Настя почала діставати з пакету шоколадні цукерки, ковбасу, сир та виноград.– На дієті вона, та куди тобі ще худнути? І так тоненька. А накупила ж усього, дорого мабуть?

– бабуся з любовʼю глянула на внучку. – І що ж ви з мамою твоєю у мене такі невдачливі? Що Тетяна все життя одна поневіряється, що ти. Ох, дівки, дівки ви безглузді! Ти хоч чайку зі мною поп’єш, Настю?– Звичайно, бабусю, але тільки з пастилою, вона не така, як шоколад, калорійна.

А гроші – це я в свій вихідний вдома нігті робила, у мене клієнтів багато, от і заробила, – похвалилася Настя.Жили вони з мамою удвох, тата не стало давно, коли Настя тільки народилася.Мати її дуже горювала за батьком, Настя частіше у бабусі жила, аніж удома.Але потім мама виплакалася і в іншу крайність пішла. Вирішила заміж вийти і життя своє з маленькою Настею влаштувати.Та тільки їй не ті чоловіки траплялися.Дядько Сашко був ніби добрий і веселий. Вуса в нього були пишні, він маму цілував, а вона сміялася:

– Ну Сашко, ну перестань, лоскотно!Мама теж стала весела, до Насті не сварилася. Сашко часто працював десь у нічну зміну, а вдень відсипався.Мама казала, що він вантажник, шкодувала його.Сама вона була перукаркою і ходила на роботу до обіду, щоб із Сашком побути, доки Настя у школі. Потім вона йшла, а Сашко вставав тільки до приходу Насті зі школи.Ходив по хаті у синіх спортивках та білій майці. Відкривав холодильник, їв просто так, не чистячи, ковбасу.

Потім чухав через майку свій худорлявий живіт і казав Насті:– Іди-но погуляй, я вдома порядок наведу, пил всюди!Мама так раділа, що Сашко хазяйський, плани на життя спільне будувала. Але одного разу він із нічної “роботи” не повернувся.Мама бігала його шукати. Але мужики в один голос казали, що Сашка вусатого не знають і не знали. Видно брехав він, інша якась робота в нього була.

Якось мама полізла на шафу пил витирати. І хотіла зі своєї заначки дістати трохи грошей. А коробка порожня виявилася!Поступово проявилися й інші зникнення.Годинник і фотоапарат, що від Настіного батька залишився. Каблучка мами і порваний золотий ланцюжок, зламана срібна ложка.Мама не вірила спершу, шукала, сварилася. Але потім одразу усвідомила, що це видно і справді Сашко виніс усе з дому!Подруги радили заявити.

Але мама замкнулася в собі і більше не вірила нікому.Хоча ні, був у неї один клієнт у перукарні, намагався залицятися. Приїжджав машиною з водієм, начальник видно, Валерій Іванович.Якось сказав, що самотній і запрошував її у ресторан.І після стрижки клав їй в кишеньку гроші.Тетяна й не вірила, але водночас уже на нього чекала. А раптом їй пощастить?Але одного разу мама повернулася з роботи раніше, мало не плачучи.Виявилось, що до них у перукарню, коли вона стригла Валерія Івановича, заскочила його дружина.

Сварилася, що тепер ясно, чого він тепер стрижеться частіше, аніж раніше, і що вона на них заявить, що у них не перукарня, а Бог знає, що! Тут дівчата, мовляв, до чужих чоловіків клеяться.Маму тоді мало не звільнили і вона вся знітилася. Віру в чоловіків втратила, але сподівалася, що хоч донька Настя свій шанс не проґавить, не буде, як вона, сама кукувати.Так що Настя, хоч на маму і сердилась, але мамині переживання залишитися самотньою їй з дитинства передалися…

Наступної п’ятниці у Насті був вихідний і вона відсипалася. До вечора треба було б добре виглядати, вбрання в неї є підходяще – сукня з блискітками. Макіяж Настя зробить яскравим, хлопцям це подобається. Бо ж увечері подруга Ліза запросила її піти потанцювати. Вона зі своїм хлопцем прийде, а той покликав друга.

Настя наперед поставила будильник, щоб встигнути причепуритися, але ніяк не могла прокинутися.Їй снився поганий сон.Наче вона застрягла в ліфті і нема повітря. Вона голосно стукає, тисне кнопки, гукає на допомогу, але ніхто її не чує.З останніх сил Настя почала знову стукати і галасувати. І раптом їй здалося, що вона летить як птах легко-легко. І свіже повітря приємно дме їй в обличчя. Або ніби хтось несе її на руках, а руки такі міцні, надійні, сильні, і Настя одразу зрозуміла – тепер у неї все буде добре…

Потім їй здалося, що вона нарешті прокидається.Настя розплющила очі і не зрозуміла, що відбувається? Її справді ніс на руках якийсь хлопець.– Агов, отямилася? От молодець, ти тільки не мовчи, дихай і очі не заплющуй, – хлопець міцно тримав Настю, продовжуючи з нею розмовляти ніс її до виходу і говорив: – Яка ж ти легка! Ти тільки очі не заплющуй, ти дивися на мене, тебе як звуть? Настя?

Ти дуже гарна, Настю, я давно таку шукав, одружитися хочу, а таку не міг зустріти. А тут – на тобі, прямо в руках у мене можна сказати опинилася, ти ж моя красуня, – не перестаючи казав хлопець. – Ти не бійся тільки, я тебе міцно тримаю, ми майже прийшли. Скажи мені хоч що-небудь, Настю, не мовчи тільки!– Я б теж за тебе заміж вийшла, ти такий гарний, – прошепотіла з останніх сил Настя, і все-таки заплющила очі.– Ну, ви й даєте! Кажуть, це ваша сусідка почула, що горілим пахне. Стукала тобі в двері, а потім викликала служби, – подруга Ліза прийшла до Насті в лікарню, як тільки її перевели у палату.–

Ну так, це мама моя суп на плиті забула і пішла, ще б трохи і не знаю, що було б, – посміхнулася Настя.– Добре, що все нормально закінчилося, правда в клуб ми не потрапили, та й друг Славка не прийшов, працював, – Ліза на секунду задумалася, а потім обличчя її змінилося, ніби вона про щось здогадалася

– Слухай! А Славка друг цей, Мишко, того вечора дівчину ж врятував, виніс із квартири. І шкодував потім, що не довідався, в яку її лікарню відвезли, а звали її – Настя.То може це він тебе врятував?! А він сумує, що не знає, де тебе шукати!Вже наступного дня Мишко з букетом квітів з’явився в палаті у Насті.– Вона, наче вона! Біленька вся така, дякую, Лізо!

– зрадів Мишко. – Ну, привіт, Настю, нарешті я тебе знайшов!І Настя теж його впізнала, хоч тоді їй було дуже недобре. Впізнала з теплого голосу і з незрозумілого хвилювання. По відчуттю радості і якогось нового відчуття чогось доброго, надійного.А ще їй було дивно, що вона лежить на лікарняному ліжку вся така бліда і без косметики

.А цей хлопець Мишко так дивиться на неї, що навіть слів не треба, і так ясно, що вона йому дуже подобається.З лікарні Настю забирали Мишко та її мама. І більше Настя з Мишком вже не розлучалися…

– Сьогодні підемо знайомитись з моєю бабусею, вона тут живе недалеко? Думаю ти їй дуже сподобаєшся, – коли вони гуляли в парку, запропонувала Настя Михайлу.Валентина Миколаївна ледве встигла двері відчинити, як почула:– Бабусю, познайомся, це Мишко!На порозі стояли молодий хлопець і світленька, зовсім молоденька дівчина.

Валентина Миколаївна глянула на гостей і руками сплеснула від несподіванки. Вона не впізнавала хто це.А тоді зрозуміла – то ж її онука Настя!Звикла вона, що Настя розмальована, не впізнала свою внучку. Он до чого дійшло!Стоїть її Настя вся така біленька, а очі сяють щастям.– Бабусю, це Мишко, він мене врятував!

– Ну проходьте, коли врятував, треба ж, а їсти будете?– Будемо, будемо! – майже хором відповіли молоді.Настя й Мишко, один на одного подивилися і засміялися.– Ми нагулялися, голодні шалено! – Настя їла бабусин борщ зі сметанкою з таким апетитом, як колись давно, в дитинстві.

– До речі, Мишко тобі карниз полагодить, у тебе штори ледве тримаються. Бабусю, ти кажи, що ще зробити, Мишко все вміє, він рятувальник.– Слава тобі Господи, нарешті рятувальник з’явився, недаремно я видно молилася! – бабуся так зраділа, що Насті й Михайлу знову стало смішно.

– Дякую вам за такий смачний борщ, а ще за чудову внучку, бо ж Настя погодилася за мене заміж вийти. Так що тепер ми часто заходитимемо разом, всі справи у вас тут переробимо! – йдучи сказав Мишко.– От радість, – подумала Валентина Миколаївна. – Наче й пішли вже, а мені і тепер здається, що я не одна! І треба ж який хлопець, борщ мій цьому нареченому сподобався!

Тепер треба думати, чим їх годувати наступного разу. Приємна турбота з’явилася!А там, дивись, і дочка моя Тетяна до них хоч притягнеться, з онуками допомагатиме.Що не кажи, а без мужика в хаті сумно! Бач, теж мені, рятівник який нарешті знайшовся.Отак радісно думала бабуся Насті…