– Та донечко, у Тимофія твого он які статки, бізнес машини. квартира чотирикімнатна, будинок будує! І тебе він просто обожнює, на руках носить! Що тобі ще треба? Навіть чути більше не хочу, що ти йдеш від нього!

Моя мама переконує мене навіть думки не припускати. щоб розійтися з Тимофієм, з яким ми готуємося до весілля цього літа, ресторан вже заброньовано.

Через три місяці у нас весілля, після якого буде медовий місяць у Празі. Поки він не добудує будинок, ми житимемо у його чотирикімнатній квартирі. Він сказав, що я зможу не працювати, що я ніколи ні чого не потребуватиму.

А того дня ми припаркувалися біля магазину, Тимофій пішов купити води, а я залишилася в машині. Щоб не нудьгувати, взяла телефон і почала грати в якусь безглузду дитячу гру.

Тимофій повернувся хвилин через 10 з водою, кавою і всілякими смаколиками. Я прибрала телефон, підвела очі, і я побачила його, Діму.

Серце шалено забилося, Тимофій щось говорив, але я його не чула, в голові все перемішалося. Я чула тільки своє важке, прискорене дихання.

Того вечора на моєму обличчі жодного разу не з’явилася посмішки, з ТИмофієм я була не багатослівна, він образився і не розумів, що зі мною відбувається. А вдома я вже не могла стримувати сліз. У голові був тільки Діма.

Мені тоді було 17 років, а Дімі 21. Веселий, гарний. розумний хлопець, душа компанії. Він приділяв мені увагу, залицявся до мене і через якийсь час я відповіла йому взаємністю, а потім я закохалася. Любила і не помічала всього того, що творився довкола.

Він любив міцні напої, ходити барами, саунами, а ще він любив увагу різних дівчат. У свої 21 він не працював і не вчився, він сидів удома, гуляв з друзями, жив у своє задоволення, а на виправдання собі весь час говорив: «Оль, розумієш, ми живемо один раз».

На той час я вже працювала, мала свої гроші, а він мав гроші батьків, але ж я шалено кохала і не помічала. Потім почав пропадати, спочатку на день, потім на два, потім на тиждень.

Дзвонив ночами, клявся в коханні, а в слухавці чувся сміх дівчат. Так тривало кілька місяців: піде, прийде, пропаде. За весь час він не подарував мені жодної квітки.

Ну що ж, я любила, шалено любила такого, яким він є. Любила і плакала ночами, але трималася за нього, як могла. Ми розійшлися, коли я вкотре залишилася в нього ночувати.

Тоді йому хтось подзвонив, а він сказав, що залишився сидіти зі своєю старенькою бабусею. Розмовляв спокійно, чемно, зовсім не так, як розмовляв зі мною. На моє запитання «хто дзвонив?», він промовчав.

З того часу почалася моя довга самота. Цілими вечорами я сиділа над телефоном і мало не чаклувала, аби він подзвонив. Він з’являвся раз на тиждень, говорив, що любить, а потім знову зникав і не відповідав.

Так ми спілкувалися цілий рік. Я все одно чекала і вірила, що все буде добре, що ми будемо разом. Я знала, що він зустрічався з іншими, але мені було все одно.

Тимофій з’явився випадково, і з першого дня знайомства почав дуже красиво залицятися до мене. Ресторани, квіти, кіно, дорогі подарунки. Тимофій мав свій бізнес, гроші були немаленькі.

Мій новий коханий постійно працював, не міг сидіти без діла, не ходив барами, клубами. Був повною протилежністю Дімі – роботящий, скромний і чесно сказати, досить привабливий.

Тимофій підкупив мене своїми залицяннями, ми почали зустрічатися. З ним я почувала себе справжньою дівчиною, коханою, гідною, найкращою. Я знала, з ним я ніколи не пропаду, буду як за кам’яною стіною, він не загубиться, не зникне.

Тоді мені вже було 20 років, батьки в один голос стверджували, що він буде ідеальним чоловіком. А мама тихо казала: «Краще бути коханою, ніж кохати». Тимофій мені зробив пропозицію і під впливом батьків і всіх родичів я погодилася.

З кожним днем ​​я все більше розуміла, що полюбити його ніколи не зможу. Бували дні, коли він зовсім ставав, мені неприємний.

Щодня в натовпі людей я шукала Дмитра, навіть коли поруч ішов Тимофій і тримав мене за руку. Щодня я думала тільки про Діму, хоча знала, що разом ми вже ніколи не будемо.

Подруги мені заздрили, адже Тимофій у мене такий гарний, щедрий все робить для мене, любить, забезпечує. Він не жаліє ні копійки грошей, поряд з ним я нічого не потребую.

Коли я мамі вперше сказала що йду від нього, вона почала мене благати одуматися, і я залишалася з ним.

Бували моменти, коли я сумувала за Тимофієм, коли чекала на його дзвінок і хотіла побачитися. У такі моменти в мене з’являлася надія, що може колись я його хоч трохи покохаю.

Через три місяці у нас весілля, після якого буде медовий місяць у Празі. Поки він не добудує будинок, ми житимемо у його чотирикімнатній квартирі. Він сказав, що я зможу не працювати, що я ніколи ні чого не потребуватиму.

Він любить мене, але я не люблю його. Боюся зіпсувати життя і йому, і собі. Але може таки стерпиться-злюбиться? Може ми таки будемо щасливі?

Не знаю, як вчинити. Не знаю. Які у вас думки?

Джерело