Дружина Антона, Світлана, поrладшала і його це стало драту вати: – Не можу вже на тебе дивитися, ти взагалі дивишся за собою? – А що не так-то? Віті ж ще два місяці. Часу ще зовсім мало пройшло. Але я ж намагаюся.

– Та ти взагалі не стараєшся. Ти нічого не робиш для цього. Просто їсти треба менше, чи що…

– Але це ж не назавжди. Підросте Вітенька і поверну форму. Обіцяю.

– Та не вірю я вже тобі і взагалі я ось тільки познайомився з прекрасною дівчиною. Вона вміє за собою стежити, та ще й розумна. Так що я розлу чуся з тобою! – Та будь ласка, терnіти я вже тебе не можу. А ти думаєш, що коли вона наро дить, вона все такою ж буде?

– Що? Не буде вона народ жувати, — сказав Антон здивувавшись, – і ще Вітю я у тебе заберу. Нехай з ним і няньчитися.

– Вітю я тобі не віддам!

– Та це вже подивимося, – усміхнувся Антон і вийшов з дому до тієї самої. ***

– Оля, ти просто чудово виглядаєш! Дівчина почервоніла, поцілувала Антона і запросила за стіл. Вечеря б не ахти що. Оля не так смачно готувала як Свєта, але Антона це не сильно турбу вало.

– Оль, у мене новина, я розлу чуюсь!

– Правда? – Та й ще, ти вийдеш за мене?

– Так, так звичайно, – сказала відразу Оля і відразу кинулася цілувати Антона.

– А у мене теж є новина для тебе! – сказала радісна Оля.

– Так? І?

– У нас буде дитина!

– Ага, на якому ти терміні?

– Сьомий тиждень.

– Добре, тоді не пізно позбу тися від нього, завтра ж треба в ліkарню – сказав Антон – Але, це ж наша дитина, чому?

– Не nереживай, я візьму Вітю у Свєти, будеш з ним няньчитися. Гаразд? – Стоп, Антоне, мені чужа дитина не потрібна!

– Та я ніяк не розумію, тобі свою фігуру не աкода, ось навіщо тобі це?

– Ти що зовсім чи що? – сказала Оля в աоці-пішов rеть!

– Що?

– Тепер я зрозуміла, що до чого, іди до своєї дружини, якщо вона, звичайно, у тебе ще є. Геть, сказала! Коли Антон поїхав додому, побачив, що вдома немає ні Свєти, ні дитини, ні речей…

КІНЕЦЬ.