Ми із дружиною Свєтою живемо разом 12 років. Дітей у нас, на жаль, немає. Світлана дуже хотіла всиновити дитину з дитячого будинку, але я відмовився. Ми були молоді, я вірив, що в нас ще будуть діти, і не хотів брати на виховання чужого.

Але час минав, в нас нічого не виходило, всупереч хорошим аналізам. Замість дитини ми завели собаку. Вона сама прийшла прямо до нашого будинку. Дружина дбала про неї як про дитину і перестала засмучуватись.

Але коли собаці виповнилося 10 років, вона зникла. Ми шукали її скрізь, питали у сусідів, давали оголошення на сайті – все було марно. Зрештою, ми вирішили, що собака або загинув, або пішов доживати свої останні дні.

Після цього дружина стала змінюватися у поведінці, у неї почав пропадати апетит і псувався настрій без жодного приводу. Світлана навіть звільнилася з роботи та, здавалося, втратила смак до життя. На пропозиції сходити в кіно чи прогулянку вона відповідала однаково: “Не хочу. Я втомилася”.

Ось тільки від чого вона могла втомитися? На роботу Світлана не ходила, хобі у неї не було, заводити іншу домашню тварину вона навідріз відмовилася. Я навіть вечерю почав готувати собі сам. Здавалося, що з неї пішла жива енергія, а як її повернути, я не знав.

За фахом я – будівельник. Так сталося, що під час “застою” у моєї дружини мені дали гарне замовлення за містом. Потрібно було збудувати з нуля двоповерховий будинок. Я, якщо чесно, був дуже радий цьому замовленню.

По-перше, це була гарна нагода заробити. По-друге, я втомився від байдужості дружини. Мені самому хотілося відпочити. Я їхав близько шостої ранку і повертався додому було вже темно. Ми майже не бачилися зі Свєтою.

Якось я приїхав додому, а дружина зустріла мене не як завжди, сидячи у кріслі перед телевізором. Вона чекала на мене в коридорі.

– Де ти був? – Запитала у мене дружина.
– Як де? На роботі.
– І як її звуть?

– Кого її?
– Ти чудово знаєш, про кого я говорю.

Після важкого робочого дня я ніяк не міг зрозуміти, у чому завинив і чому байдужий тон моєї дружини став дратівливим. Через пів години допитів я таки розібрався, в чому річ.

Виявилося, що Світлану з її коматозного стану вивела двоюрідна сестра Оля. Вона зателефонувала їй у сльозах і розповіла про те, що розлучається з чоловіком. Після 15 років шлюбу він завів собі молоду коханку.

Сестра у фарбах розповіла Свєті про те, як її чоловік спочатку затримувався подовгу на роботі, а потім і зовсім прийшов за речами, оголосивши, що кохає іншу.

– Ну, то що? Ти теж завів собі якусь молоду?
– Свєта, ну, про що ти говориш? Я працюю як проклятий на цьому будівництві. Вже й сам не радий, що взявся за це замовлення. Ми тільки залили фундамент і коробку вигнали. Ще стільки роботи лишилося! Я ж додому ледве ноги волочу.

– Значить, твоя нова пасія непогано справляється зі своїми обов’язками.
– Свєта, припини цей фарс! Ти мене не чуєш? Я втомлююся на роботі!

– Усі ви так кажете.
– Послухай, я дуже радий, що ти вийшла зі свого напівсонного стану. Але я таки сподівався, що в тебе буде інший настрій. Адже за це замовлення я взявся, щоби ми разом поїхали відпочити, як ти давно хотіла. Можливо, там ми відпочинемо, розслабимося і, нарешті, зʼявиться малюк.

– То ось для чого я тобі потрібна? Я – лише інкубатор? А якщо я не зможу народити дитину, ти побіжиш до якоїсь довгоногої молодухи?

– Свєта, будь ласка, почуй мене. Я люблю тільки тебе, але в будь-якій любові є межі. Я теж втомився. Давай жити як раніше. Може, тобі влаштуватися на роботу? Чи займися якимось хобі, почни шити чи в’язати, наприклад?

– Мені це нецікаво.
– А що тоді тобі цікаво? Сидіти цілими днями у кріслі та дивитися в одну точку? Де та життєрадісна дівчина, в яку я закохався? Ти ж чудово малювала. Може, знову почнеш?

– Відчепись. Для цього потрібне натхнення, а в мене його немає.
– Добре. Давай залишимо цю розмову на завтра. Я, справді, дуже втомився.
– Як скажеш.

Наступного дня я не повірив своїм очам. Три пропущені від дружини, і це о десятій ранку. Я передзвонив:

– Так, Свєта, щось трапилося?
– Чому ти не брав слухавку, коли я дзвонила?
– Я просто не чув, ми стіни тинькували.

– Це тепер так називається?
– Свєта, ти знову. Ми ж домовилися, що поговоримо з тобою про все. Почекай, будь ласка, до вечора. У мене для тебе сюрприз.

– Ось, сюрпризи зазвичай з’являються від почуття провини. Мабуть, тобі є що мені розповісти.
– Кохана, я, справді, зайнятий. До вечора!

А ввечері я приїхав з квітами та тортом додому, де на мене чекала не байдужа лялька, як раніше, а справжня фурія. Світлана знову поспілкувалася з сестрою, яка розповідала їй “істину” про те, які мужики – козли.

Вперше за 12 років у нас із нею стався справжній скандал. Я дуже втомився доводити, що люблю лише її. Я живу як на вулкані.

Якщо вона продовжить спілкуватися зі мною в тому ж тоні, нам доведеться розлучитися. Я дуже люблю свою дружину, але те, на що вона перетворилася, мене більше відштовхує, ніж приваблює.

КІНЕЦЬ.